Make love, not art. 6 історій шаленого кохання митців
Стосунки митців майже завжди болісні, драматичні та нетипові. На них не варто рівнятися, якщо потім не хочеться йти до психолога та гуглити «як завершити токсичні стосунки». Однак саме з цих трагедій потім з’являються емоційні твори мистецтва, а ми можемо вивільнити власні почуття.
Тож у День закоханих bit.ua вирішив згадати, якими історіями пар митців можна захоплюватися, а яких варто остерігатися й сьогодні.
Марина Абрамович & Улай
Без стосунків цих двох митців перформанс не став би тим, чим є зараз. Їхня творчість була про довіру, кохання, біль у стосунках, а згодом і про розлучення. Усі їхні перформанси досліджували саме те, як люди поводяться і що відчувають одне до одного, коли зближуються.
Марина Абрамович зустріла Улая в 1975 році, коли приїхала до Амстердама для участи в перформансі. На той час мисткиня ще була одружена із сербським концептуалістом Нешем Паріповичем. Однак уже в 1976-му розлучилася з ним, щоб упродовж наступного десятиліття роз’їжджати Європою у фургончику разом з Улаєм. Без грошей, але вільні та захоплені мистецтвом, вони подорожували містами, де проводили свої перформанси. На той час пару не можна було відокремити одне від одного: їхня творчість була абсолютно спільна.
У 1980 році Абрамович і Улай провели один із найемоційніших перформансів «Енергія спокою». Упродовж кількох хвилин Улай тримав натягнутий лук, стріла якого була направлена в груди Марині. Абрамович при цьому тримала корпус лука, а мікрофон записував її неспокійне дихання (звісно, її життя реально було в руках Улая в той момент).
Того ж року пара вирішила одружитися. Їхні заручини планувалися також у форматі перформансу: кожен із митців мав пройти від одного кінця Великого китайського муру до центру й там урочисто зустрітися. Однак для цієї ходи потрібно було дочекатися дозволу від місцевої влади, а це зайняло цілих вісім років. За цей час стосунки Абрамович та Улая вичерпали себе. Улай хотів дітей, але Абрамович ставила на перше місце мистецтво, тим більше з першим чоловіком вона вже свідомо зробила три аборти. Потім додалися зради Улая, що стало останньою краплею.
Тож у 1988 році перформанс під назвою «Великий мур» мав зовсім інше забарвлення: посередині художники сказали одне одному «Прощавай» і розійшлися врізнобіч. Це зайняло 90 днів, але що таке три місяці, якщо порівняти їх із 12-ти роками стосунків перформансистів.
Сімона де Бовуар & Жан-Поль Сартр
Найвідоміша пара французьких інтелектуалів ХХ століття сформувала типовий образ free love: зі взаємоповагою, підтримкою та власним насиченим життям. Стосунки де Бовуар і Сартра тривали 51 рік – таке собі «золоте весілля».
Вони зустрілися в 1929 році, коли навчалися на філософії в Сорбонні. І одразу ж визнали одне одного рівними за інтелектуальною жагою та гостротою розуму. Обоє були із заможних родин, але боролися проти буржуазних стереотипів. Наприклад, що кохання завжди має завершуватися одруженням і спільним життям.
Ще на початку пара відкрито обговорила умови їхніх стосунків: у них було право жити своїм життям, вільно заводити коханців і жити, де забажають, – але тільки якщо вони чесно розповідали все одне одному. А те, що вони не реєстрували свій шлюб, було втіленням їхньої політичної позиції. Тож Жан-Поль і Сімона зустрічалися в паризьких кав’ярнях, де обговорювали важливі для них питання, читали та редагували роботи одне одного й ділилися подробицями свого інтимного життя.
Звісно, крім такого «маніфесту кохання», було ще й реальне життя. Були ревнощі, ексцентричні витівки (наприклад, Сартр удочерив одну зі своїх коханок), любовні трикутники. Але, попри все, інтелектуальна близькість пари захоплювала все їхнє оточення. Також ані Сімоні, ані Жан-Полю не доводилося бути в тіні іншого – кожен сповна реалізувався. Але головне питання, яке можна винести з їхньої історії, звучить приблизно так: яким буде на вигляд кохання, якщо не надто зважати на соціальні норми навколо?
Фріда Кало & Дієго Рівера
Протилежна ситуація була в цієї пари мексиканських митців: хоча сьогодні роботи Фріди Кало більш впізнавані за твори її чоловіка, але за життя вона сприймалася здебільшого як «дружина видатного Дієго Рівери». Їхні напрямки творчости також суттєво відрязнялися. Рівера робив величезні мурали, часто на політичні теми. Кало писала автопортрети: зі 150 її картин, 65 – це зображення себе.
Історія спільного життя подружжя була доволі токсичною. Вони мали нескінченні сварки та ланцюг зрад (особливо Дієго), а в 1939 році навіть розірвали шлюб – щоб через рік знову одружитися. Але при цьому Фріда поставила вже свої умови їхніх стосунків: у новому шлюбі вони не мали фізичної близькости та були повністю фінансово незалежні одне від одного. Така форма спільного життя тривала в художників до смерти Кало в 1954 році.
Гертруда Стайн & Аліса Б. Токлас
Дві каліфорнійські письменниці зустрілися в Парижі в 1907 році – це був період формування авангардної спільноти в цьому місті, насичений мистецькими подіями та новими іменами європейської богеми. Стайн і Токлас швидко утворили нерозлучний дует. Для інших митців він став дивним не стільки тим, що це була гомосексуальна пара, як «вікторіанською атмосферою» їхніх стосунків – моногамністю, пуританством і незвичною «правильністю». Це не було характерно для більшости художників і письменників Парижа.
Гертруда Стайн стала легендою літературного світу, особливо був відомий її вплив на творчість Гемінґвея. Аліса Токлас часто виконувала роль помічниці, хоча займалася й власною літературною справою. Але найкраще історія цієї пари втілилася в книжці «Автобіографія Аліси Б. Токлас», яка (що зовсім не очевидно з назви) була написана Гертрудою Стайн. Вийшло справжнє «проникнення» в особистість іншої, хоча й коханої людини.
Пабло Пікассо & безліч коханок
Саме на тлі Пікассо моногамність Стайн і Токлас могла видатися дивною. Бо це люди одного періоду, які до того ж товаришували між собою на початку ХХ століття. Однак художник-кубіст запам’ятався своєму оточенню зовсім іншим – величезною кількістю партнерок. А ще достатньо аб’юзивними стосунками, які складалися між митцем і його коханками.
Проте дослідники творчости Пікассо часто пов’язують розвиток його мистецтва із сексуальним життям. Вісім жінок зараз вважаються його «музами», тоді як інші кілька десятків не вплинули на творчість. Але приблизно вісім періодів і можна класифікувати в спадку іспано-французького художника. І впізнати обличчя його коханок у найвідоміших картинах.
Ада Рибачук & Володимир Мельниченко
Пара українських художників може бути невідомою широкому загалу, але їхня історія кохання – про щиру боротьбу проти навколишнього світу за визнання свого мистецтва.
У 1968 році подружжю Аді Рибачук і Володимирові Мельниченко запропонували створити крематорій на Байковому кладовищі в Києві. Вони взялися за проєкт, але вирішили виконати його амбіційно: розробити Парк пам’яті, який буде уславлювати все людство. На міському конкурсі їхню пропозицію визнали найкращою, тож Рибачук і Мельниченко почали роботу – вона зайняла в них 13 років.
Головною в проєкті була 13-метрова стіна. Окрім того, що вона укріплювала кладовище, на ній у рельєфах втілювалася величезна кількість сюжетів. Це були історії безлічі людей, їхній життєвий шлях, античні міти, кожен із яких затверджував цінність і драматичність людського життя. Під стіною були розбиті басейни, які віддзеркалювали монументальну споруду та посилювали враження від її масштабности.
Але в 1982 році міська влада просто знесла стіну (без попередніх пояснень), над якою митці працювали понад десяток років. Робота їхнього життя була швидко ліквідована – подружжю довелося просто дивитися на те, як знищують їхнє мистецтво.
Проте вдвох Рибачук і Мельниченко змогли перенести цей удар долі. Вони продовжили створювати графічні роботи, скульптури, оформлювати книжки. І завжди підписувалися спільними ініціалами: АРВМ.