Cпецпроекти

Історія дівчини, яка прилетіла з Балі в Україну за чотири години до закриття неба


Увечері 13 березня Президент України оголосив, що регулярне авіасполучення буде припинене у зв’язку з поширенням COVID-19. Багато українців і українок у цей час перебували за кордоном, і в них залишилося тільки кілька днів, аби повернутися додому. Час на це спливав 17 березня о 00:00.

Як діяли люди, які опинилися в ситуації, коли ціни на квитки збільшувалися в десятки разів, а інколи квитків зовсім не було? Про свій досвід незапланованого вильоту з Португалії вже розповідала головна редакторка bit.ua Єлизавета Бордунова. Сьогодні ми поспілкувалися з бренд-менеджеркою та продюсеркою Оленою Гороховською, яка восени 2019-го року відправилася на зимівлю на Балі, а навесні 2020-го мала пройти справжній квест, аби повернутися додому в Україну за чотири години до закриття повітряного простору.  

Пів року тому я купила квиток в один бік на Балі. Я дуже втомилася від багатьох процесів в Україні та світі, тож хотіла просто перезимувати в теплих краях. І нарешті здійснити свою давню мрію повернутися на острів. Там я жила, насолоджувалася Балі та дивилася по ситуації, як у мене складається з роботою. 

Новини про коронавірус я отримувала від родини, людей із Європи та з материка. Коли ти живеш на острові, це дуже розслабляє. Усі ми, хто жив на Балі, ставилися до цього вірусу з таким відчуттям, що нас це точно не зачепить. Це ж Балі, острів духовного розвитку. Чогось я відчувала, що все це дуже-дуже далеко. 

Але так склалося, що 13 березня в мене завершувався час перебування в Індонезії та необхідно було вилетіти. Я почала думати, чи летіти мені в якусь сусідню країну та робити візу, чи повертатися додому в Україну. 

І так трапилося, що якраз у цей період банк заблокував усі мої рахунки, а есемес-підтвердження припинили приходити на мій фінансовий номер телефону. В Україні вже почалась якась мінімальна істерія, усі мої друзі, яким перераховували для мене гроші, не могли зняти з банкоматів готівку. А це Індонезія – основні сплати за будинок, транспорт і все інше відбуваються кешем. Було неспокійно, коли трьом людям за один день заблокували картки. 

Словом, я зважила все та вирішила ризикнути, залишитися ще на Балі. Для цього 13-го числа, у п’ятницю, я вилетіла в сусідню Малайзію, в місто Куала-Лумпур. Я летіла з Балі через столицю Індонезії, Джакарту, – і там відчула, що щось не так. Навколо ходили люди в герметичних костюмах, оббризкували сидіння поряд зі мною. У повітрі відчувалося напруження. В аеропорту я побачила новини, і це все почало мене лякати.

У Куала-Лумпур мені написала добра подруга, китаянка за національністю, що не може мене прийняти – у неї підозра на коронавірус. Це мене вразило. Я зрозуміла, що це не якась фантомна річ, щось далеке – усе дуже близько. Я опинилася в дивній ситуації, де світ руйнується, у мене заблоковані картки, і я не знаю, чого очікувати завтра.

У понеділок я мала йти в посольство Індонезії, щоб робити візу, але вже було незрозуміло, чи мені її дадуть. А 14-го мені надіслали звернення президента, про те, що закривають авіасполучення в Україні. І я вже розумію, що закривається все: у Куала-Лумпурі теж відбувається хаос, люди скуповують продукти, всі в масках, а маски важко знайти… Дивлюся квитки додому – і це просто шок. В обід вони коштували $500, за годину вже $1200, потім $2500. У мене починають трястися руки – всі мені пишуть, усі телефонують, а я не знаю, що робити.

Куала-Лумпур, ніч. Я зупинилася в якогось далекого друга друзів. Сам він з Індії, та всіма способами намагався мені допомогти. Я також підняла всіх, кого можна. Але я ніяк не встигала долетіти в Україну до 17 березня. Я або застрягала в Туреччині, або в Дубаях, або десь іще. А в мене ж немає взагалі готівки, і якщо квиток мені ще може купити сім’я, то з усім іншим складно. Передати гроші також не виходило: вечір суботи, завтра неділя та все зачинено, а вже потрібно вилітати. Дуже тривожна ситуація.

За годину паніки й пошуку квитків я знайшла варіант летіти до Москви. Щоб краще описати ситуацію: до Куала-Лумпур я летіла на декілька днів, у сумці – шорти та майка. 

На Балі я лишила все своє життя, всі речі, орендований будинок. Орендований байк залишився просто під деревом. У мене були певні обов’язки там, я намагалася працювати з місцевими брендами, були назначені зустрічі. 

Але залишитися в Азії із заблокованою картою в такій ситуації – це абсурд. Тож я купила останній квиток на літак до Москви та за декілька хвилин вилетіла в невідомість.

Я летіла до Москви з пересадкою в місті Алмати (Казахстан). Оскільки я не мала теплого одягу, то навіть не виходила з аеропорту. На ранок у мене був квиток до Мінська, а всю ніч я провела в московському аеропорту. У месенджерах висіло тисячу повідомлень – усі хвилювалися, шукали якісь варіанти, але я настільки втомилася, що просто вимкнулася. Навколо була купа людей, які взагалі не дбали про коронавірус: усі без масок, цілуються-обіймаються. Мабуть, у Москві найбільше людей нехтувало застереженнями про хворобу.

Наступного дня я прилетіла в Мінськ, де мене зустріли друзі друзів. Вони одягнули мене, привезли додому та набрали ванну води. Я відкисла, з’їла піцу, і ми почали шукати варіанти, як виїхати з Мінська в останній день до закриття неба – в понеділок. Я зателефонувала в посольство. Там мені сказали чекати, але невідомо, скільки саме: кілька днів чи кілька тижнів. 

На щастя, мінські авіалінії пустили додаткові рейси. Тож після чотирьох годин у місті я сіла на таксі та знову повернулася до аеропорту. У Київ я прилетіла 16 березня о восьмій вечора. Можна сказати, що я застрибнула в останній вагон.

Коли ми приземлилися в Україні, на паспортному контролі був натовп: усі поверталися та розуміли, що ми в останній момент встигаємо потрапити додому. Для мене це було так емоційно, я була щаслива повернутися – тим більше, що я давно не була вдома. Але шок був, коли мене зустрів друг у аеропорту, із яким ми давно не бачилися. Він відмовився зі мною обійматися – і тоді я зрозуміла: «Ого. Тепер я людина, яка повернулася з Азії». Також я залишила речі в друзів, у яких є маленькі діти, – вони так само ввічливо попросили поки за речами не приходити. Тому це була радість повернення і водночас холодний душ, яким тебе обливають, реагуючи на те, що ти прилетіла з Азії. 

Але люди мені реально дуже допомагали. У Куала-Лумпурі друг друзів, айтішник із Індії, мене зустрів у аеропорту з маскою, дав антисептик і прийняв у себе вдома. В Алмати було холодно, і один незнайомий казах одягнув на мене норкову шапку. А в літаку я розговорилася з дівчиною, яка співає в місцевій опері, і вона дала мені великий теплий шарф.

Коли я летіла в Москву, я зробила пост у фейсбуку, що не знаю, як дістатися, не маю грошей і вдягнена в літній одяг. І була така неймовірна хвиля людей, друзів друзів і просто незнайомців, які мені написали. Знаючи, що я лечу з Азії, люди були готові приїхати по заторах у час пік, зустріти мене та дати одяг. Це вражало. Створювали цілі групи та чати зі спасіння мене, шукали взуття та одяг мого розміру. Так само приймали мене в Мінську. Я вражена тим, наскільки люди відкриті та готові допомагати.

Усі квитки обійшлися мені у 800 євро. Це ще був відносно хороший варіант. Але для мене це велика сума, адже зазвичай за $500 можна злітати туди-назад в Азію у кращому випадку. Але найбільше затратним вийшов стрес. І навіть не мій, а моєї сім’ї, яка постійно була на зв’язку та не знаходила місця. Я ж знаю, що зі мною все добре, а от для моїх мами та бабусі те, що я десь у Азії в аеропортах без грошей і не знаю, куди летіти далі, а кожен крок – це квест, усе було дуже нервово.

Для мене ця поїздка стала доказом, що навіть так я можу. І доказом, наскільки світ добрий і чуйний. Що в ситуаціях паніки можна зустріти таких прекрасних людей. 

Усі ці дні після приїзду я просто лежу без сил. Я не почуваюся застудженою, не маю ознак грипу. Але з бабусями та родичами зараз не зустрічаюся. Вони прийшли до мене під балкон, і ми говорили з ними по телефону. Однак я не хочу наражати когось на небезпеку. Тож просто відсипаюся, повертаюся до себе та спілкуюся зі своїми друзями, які залишилися в Малайзії та Індонезії.

P.S. Любий читачу, ми хочемо познайомитися з тобою ближче. Можеш, будь ласка, відповісти на кілька питань? А ще там знайдеш інфо, як долучитися до секретного клубу із подарунками від наших партнерів ;) Let’s talk!

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: