Чому психотерапія краще працює просто неба? Пояснює британський психолог
Сем Кулі – кандидат наук із психології спорту. Нещодавно він опублікував огляд і рекомендації для Британської психологічної спільноти із психотерапії «просто неба». Виявляється, деякі сеанси із психологом краще відбуваються поза чотирма стінами – десь надворі або у віддалених зелених закутках за містом.
У колонці виданню Psyche Кулі пояснює, кому допомагає такая психотерапія та про що потрібно потурбуватися, щоби влаштувати безпечний сеанс «на ходу».
Є багато причин, з яких нам легше говорити із психотерапевтом надворі. Насамперед історично 99% часу людина проводила в пошуках їжі саме на природі. 1984 року американський біолог Едвард Осборн Вілсон популяризував суголосну ідею біофілії – про те, що люди мають вроджену потребу у зв’язку з природою, навіть попри звичку жити в індустріалізованому та урбанізованому світі.
Справа в тому, що під час терапії просто неба ми відчуваємо особливу форму зв’язку, безпеки та передбачуваности, і проблеми можуть здаватися не такими всеохопними. Природа залишається байдужою перед людськими недоліками та вразливостями, що змушує нас розглянути стрес та одноманітність лише як одну маленьку складову ширшого існування. Тому природі властиво надихати нас і наштовхувати на альтернативні шляхи вирішення проблем.
У цьому дослідженні учасник групової терапії, яка відбувалася в далекій пустелі, заявив, що там він зміг «відірватися від решти світу та очистити [свій] розум», терапевт прокоментував це так, що людям справді легше відкритися на природі. В іншому дослідженні учасники розповіли, як відновлення зв’язку з природою допомогло їм знайти «свою» локацію, куди можна прийти, щойно закінчиться сеанс із психологом.
У багатьох терапевтів поруч із офісом зелених локацій немає, натомість вони обирають міські середовища. Однак навіть за таких умов клієнт може розпоряджатися свободою у просторі – завдяки можливості ходити. У ще одному дослідженні терапії «прогулянок і розмов» терапевт розповів, що якщо клієнт не може вирішити проблему, то рух вперед принаймні полегшує його пошуки.
Є також багато причин, чому терапія просто неба може не спрацювати. Деякі психологи переймаються, що їхні розмови підслухають або що завадить погода; комусь незручно витрачати час на зміну локацій для різних клієнтів. Та й зрештою самим клієнтам може бути некомфортно. Є психологи, які не погоджуються пропрацьовувати чужі травми поза кабінетом і вважають «закриту» терапію етичнішою.
Проте клієнти, які мали сеанси на свіжому повітрі, вважають ці нюанси менш вагомими. Однак якщо клієнт або терапевт вважає, що виходити на вулицю занадто ризиковано або незручно, то, звичайно, варто залишитися в кабінеті. І навіть якщо психотерапія у такому вигляді не підійде в одному випадку, не варто відкидати її для інших.
У системі охорони психічного здоров’я не існує універсального підходу. Наприклад, хтось любить когнітивно-поведінкову терапію більше за психодинамічну, групову замість індивідуальної, віч-на-віч більше за дистанційну. Так само і з вибором місця терапії.
Головне – підготуватися і вибрати правильне місце, яке влаштує і спеціаліста, і клієнта. Терапевти рекомендують дотримуватися прозорої і постійної комунікації згоди, де всі потенційні ризики ви обговорите заздалегідь.
