Cпецпроекти

П’ятдесят років тому мій дідусь переправляв океаном рибу, рятував кораблі і їв борщ під час шторму в Атлантиці. Ось його історія


I

Дідусь каже, що все почалося у 1970 році. Тоді він служив у Гомелі, і його звід поповнився солдатами з Калінінграда. Дехто з них мав досвід мореплавців, тому постійно сипав захопливими історіями. Перед ними, власне, і не встояли мій дід Сашко та ще четверо його друзів. 

Вони домовилися за десять днів після дембеля зустрітися на головній площі Калінінграда і разом подати документи на штурманів.

Отже, ранок того самого десятого дня, Сашко як штик біля пам’ятника на головній площі Калінінграда – а друзів нема і нема. Сашко чекав-чекав і, коли зрозумів, що ніхто більше не приїде, пішов подавати документи сам. Його зарахували до абітурієнтів і дали місце в гуртожитку. 

Перший іспит, твір, Сашко склав на п’ять балів – темою було щось на кшталт ударної сили комсомолу у творах радянських письменників. Другий іспит – з математики – він завалив, тож документи довелося забрати. Однак море було вже близько.

Того ж дня він пішов до відділу кадрів Калінінградської бази рефрижераторного флоту, який переправляв рибу між континентами. Там дуже люблять дембелів, каже дідусь, тому його радо направили на тримісячне навчання в місцеву школу судноплавства. Сашко отримав 70 рублів підйомних і місце в гуртожитку.

II

Сашко став матросом першого класу. Матрос першого класу в парі з іншим кермує штурвалом за наказами штурмана, а коли корабель стоїть у порту, то чергує на вахті, щоб ніхто не заліз на борт.

Уперше дідусь вийшов у рейс до Балтійського моря на кораблі «Калининград». Екіпаж приймав від рибалок кільку та салаку, і в рибному цеху, розташованому у трюмі, з них виготовляли консерви та пресерви. Цей рейс тривав півтора місяця.

Нудно Сашкові не було: він читав книжки, дивився фільми на проєкторі, грав у шахи. До алкоголю був байдужий і передусім витрачав гроші на імпортні сувеніри та одяг. 

Після «Калининграда» був «Нагинск». Ним возили рибу на Кубу. Зупинялись у столиці, в Гавані, та в портовому містечку Сантьяго-де-Куба. Валюти матросам видавали небагато, вільного часу було обмаль, але вони встигали гуляти по місту і купатися на пляжі. 

«Нагинск»

Після «Нагинска» Сашко ходив на кораблі «Финский залив» – великому судні 180 метри завдовжки. Тут він перетнув свій перший екватор.

Перетнув екватор – мається на увазі, що корабель перейшов межу екваторіальних Півночі та Півдня. Коли член екіпажу перетинає її вперше, його традиційно посвячують у моряки. 

Того дня на палубі «з’явилися» чорти та Нептун. Сашка привели на допит до останнього, щоб розпитати, хто він є такий, звідки й куди пливе. Потім Нептун наказав чортам перетягнути матроса крізь отвори в ящику з мазутом. Далі його напоїли вином і кинули до чистилища (у басейн). Наприкінці Сашко отримав грамоту про свій перший екватор. Так він і став справжнім моряком.

А коли «Финский залив» зламався, його відбуксували до французького міста Гавр, де екіпажу довелося прожити півтора місяця. Тоді Сашко вперше побачив Париж.

Дідусь допомагає юним англійкам підняти дитячий візок

Я попросила діда перелічити всі країни, які він обійшов за три роки судноплавства. Отже, він загнув вісім пальців: Куба, Франція, Великобританія, Швеція, Канарські острови, Мавританія, ПАР і Литва. Майже у всіх країнах Сашко був кілька разів, наприклад, на Канарах – сім чи вісім. Там він пив найгірше пиво. Найкраще –  у Франції, і через неї саме полюбив Європу. Трохи частіше за пиво він купував за кордоном жуйки. 

Пляж у Лас-Пальмасі, Канарські острови

Десь у Європі на початку сімдесятих

Одного разу, коли він гуляв по Калінінграду в перерві між рейсами, в парку сиділа білява незнайомка, повз яку дідусь не зміг пройти не привітавшись. Її звали Надя. Тоді вона чекала на іншого кавалера, але це вже неважливо, бо заміж вона вийшла за Сашка. 

Поки Надя чекала на дитину, Сашко писав їй листи, надсилав радіограми із суден, а після чергового рейсу до Франції привіз дорогу нижню білизну. Бабуся пригадує її в захваті. 

III

У 1973 році Сашко перейшов на рятувальний корабель «Стремительный», який буксував і ремонтував аварійні судна. Наприклад, траулери, на яких ловлять рибу, часто заплутувалися двигунами в сітях – «Стремительный» відтягував їх до портів, а там вже поралися водолази. 

Саме на цьому кораблі матроса Сашка спіткали стихійні блокбастери. 

«Стремительный» уже звично дрейфував десь в Атлантиці, як раптом почався шторм. Судно розхитувалося під хвилями заввишки з дев’ятиповерхівку, зачерпуючи океан своїми бортами. Потонути шансів було мало, каже дідусь, бо на дні буксира був громіздкий залізобетонний брус. Однак це дев’ятибальний шторм, а на борту кілька десятків людей. Що вони робили? Вночі, у їдальні? 

Щоб не вилітати з двоярусного ліжка, хлопці прив’язували до нього ноги та тулуб й уві сні тільки трошки підстрибували. Їли навприсядки, тримаючи посуд у руках чи проклавши на стіл мокре простирадло, яке зменшувало ковзання. Кухар бідкався по-своєму – потрібно ж борщ варити. У турбулентні дні він наповнював величезну каструлю лише до половини, примотував її до плити і варив частинами. І так сім днів поспіль, поки не перештормило. 

Найскладніше було ходити до вбиральні, але тут дідусь вирішив без подробиць.

22 липня 1974 року Сашко побачив свою найбільшу морську катастрофу. «Стремительный» знову дрейфував, у 700 кілометрах від Західної Сахари. Від грецького танкера «Теодорос», що був у 4-5 годинах ходу, надійшов сигнал SOS – горіло машинне відділення.

«Теодорос» палає

Біля пожежі Сашкові стало дуже страшно. «Підходиш до корабля на тридцять метрів – і жарко, і море навкруги шумить», – пригадує він. На борту було 40 людей, із яких 28 врятувались у шлюпках, а 12 загинули. 

«Теодорос» тоне після вибуху

Після пожежі машинне відділення вибухнуло, і корабель пішов на дно. Дідусь припускає, що не витримали парові котли. 

«Теодорос» тонув чотири години, а потім ще на три завмер носом над водою. На звороті фотографії записали його останні координати. Під ним тоді було п’ять кілометрів глибини. 

«Сфотографувались на пам’ять»,  – каже дідусь. Бабуся хотіла, щоб він наостанок показав фото верхи на черепасі, але його немає.  І черепахи немає – з неї зварили суп…

У вересні 1974 року Сашко вже був татком, звільнився з матросів і пішов у міліцію. Та це вже зовсім інша історія.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: