Cпецпроекти

Назар уже вісім років пише код для Великого адронного колайдера. Що він читає, крім підручників з квантової механіки?


Назар Бартосік займається експериментальною фізикою елементарних частинок. Вісім років тому він почав писати код для Великого адронного колайдера, а тепер живе в Турині. Зараз Назар досліджує топ- і ботом-кварки.

Нам стало цікаво дізнатися, що крім складної літератури читає людина, чия робота за кілька десятків років може змінити нашу реальність.

Я не особливий любитель читати. Колись я намагався опанувати метод швидкого читання, щоб зробити це заняття ефективнішим з погляду витраченого часу, проте значних успіхів так і не досягнув. А сам процес читання мені ніколи не приносив великого задоволення. Особливо художня література, де багато уваги приділяється художньому оформленню думки словом. Мене завжди цікавила лише суть написаного, а всякі художні звороти, епітети та порівняння тільки відволікали увагу і робили читання більш виснажливим. 

Після закінчення школи я читав багато, але здебільшого наукову літературу, де співвідношення об’єму закладеної інформації до кількості символів значно вище за художню літературу, як на мене. Це, наприклад, підручники з квантової механіки чи наукові статті про алгоритми реконструкції траєкторій заряджених частинок. 

Однак є кілька книг з популярної літератури, які мені все ж запам’яталися. 

Отже, перша книга – це «Та ви жартуєте, містере Фейнман!», написана відомим американським ученим-фізиком, нобелівським лавреатом Річардом Фейнманом. Це короткі розповіді про цікаві епізоди його життя. 

Річард Фейнман – доволі нетиповий науковець. Він був дійсно крутим фізиком, мав харизму, хороше почуття гумору і справді цікаво розповідав про свою роботу. На ютубі є інтерв’ю, де він демонструє свою запальну та дружелюбну манеру спілкування, що нечасто трапляється серед науковців його рівня. Головним чином його історії демонструють тк званий «науковий підхід» до сприйняття світу – він був притаманний Річарду ще з дитинства. 

Запам’яталась історія про його експерименти з мурахами. Він був підлітком, спостерігав за їхньою поведінкою, а потім визначив деякі закономірності. Це той випадок, коли «Хм, а оце виглядає дивно» приводить до «Ах он воно як значить влаштовано!». Я думаю, що в сьогоднішньому світі, переповненому інформацією та дезінформацією, науковий підхід  критично необхідний тим, хто не хоче стати заручником медіакопорацій, антивакцинаторів або «послідовників пласкої Землі». Ну а той факт, що Фейнман безпосередньо розробляв Мангеттенський проєкт американської атомної бомби, дає поглянути на історію з іншого боку. Цей епізод також є у книзі. 

Друга книга – «Найкоротша історія часу», написана іншим видатним науковцем, Стівеном Гокінґом, який завдяки серіалу «Теорія Великого Вибуху» став значно відоміший для позанаукової авдиторії.

Цю книгу мені подарували колеги після закінчення аспірантури. Вона дуже структуровано і просто пояснює влаштування нашого Всесвіту, наскільки це відомо науці сьогодні. Тут немає побутових чи веселих історій, все чітко по темі, але читається дійсно легко і цікаво.

Стівен Гокінг писав її майже цілком паразілований, використовуючи лише зчитувальний пристрій на обличчі – єдиній частині тіла, яку він міг контролювати.

Окремо я б виділив дві книги Джорджа Орвелла – «1984» та «Колгосп тварин».

Хто читав – ті й так усе знають. А для тих, хто не читав, – це чудові ілюстрації того, що на практиці виходить з авторитарного соціалістичного режиму, коли його реалізують реальні люди, а не «сферичні люди у вакуумі» (привіт усім, хто дивився «Теорію Великого Вибуху»). Обидві книги, хоч і художні, написані максимально просто і лаконічно. Вони відносно маленькі, але змістовні.

Передостанньою назву книгу, яку читав доволі давно, але дійсно не міг відірватися. Це «Здобич» Майкла Крайтона.

Її можна віднести до технотрилеру. Вона дуже гостросюжетна. В основі історії лежить протистояння високих технологій і людей – зараз особливо актуально, коли прогрес в галузі штучного інтелекту та нанотехнологій помітно просунувся. Я б сказав, що серіал Black Mirror цю тему розкриває значно крутіше й актуальніше, але серед книг – знахідкою була саме «Здобич». 

Ну і щоб не виглядати вже зовсім забитим технарем, додам ще книжку з глибокого дитинства – збірку гуморесок Степана Руданського.

Гумор, можливо, не універсальний, бо почуття гумору – річ дуже індивідуальна, але тоді мені було дуже смішно. Деякі  епізоди я досі згадую і сміюся. Наприклад, гумореска про «москаля і вареники» чудово ілюструє, які страви саме українські. На цю тему часто сперечаються через безліч ребрендингових кампаній у сусідніх країнах.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: