Інсайти, які вартують грошей, часу та досвіду: юристка Аліна Хащевич розповідає про свій досвід підприємництва
Сьогодні героїня нашого матеріалу – Аліна Хащевич, юристка з душею ресторанної сфери, підприємниця та засновниця docx.ua. Колись вона працювала юристкою адвоката, а потім юристкою в компанії. Це було у 2008 році та тривало лише пів року.
Все змінилось, коли вона зрозуміла – її компетенцій вистачає, щоб надавати послуги самостійно. Спочатку це була ліцензія на алкоголь, а зараз Аліна будує стратегію в бухгалтерії та отримує документи для барів, кафе, кондитерських та пекарень.
Запитали у нашої героїні, які складнощі траплялися на її шляху та які важливі інсайти вона отримала.
Не варто боятися помилок та сварити себе
Створення бізнесу – це не просто наважитися на один крок та змінити життя. Кроків багато, так само як і помилок. У короткій перспективі помилка може здаватися трагедією, а в розрізі місяця – класною можливістю. Той бекграунд, який тобі дають похибки, ти не отримаєш у жодному теоретичному навчанні. Не дарма ж кажуть, що фахівець – це той, хто 1000 годин робить своє та постійно занурений у мікродрібниці та нюанси роботи.
У мене є правило: якщо сталася якась помилка, то я беру за неї відповідальність та намагаюсь усе виправити. Навесні склалася ситуація, коли надані мною послуги були виконані не зовсім коректно. Я не могла передбачити цей момент, але після повторного звернення клієнта розібралася та все виправила. Тепер у моєму фінансового плану навіть є пункт з назвою «косяки». А клієнт і надалі з нами співпрацює.
Вибудовувати особисті межі
Успіх у моєму підприємницькому шляху займає лише 10 % від того, що я пробую та впроваджую. Адже для мене результат не тільки про гроші. Зараз я ціную свою можливість та право обирати, з ким я буду працювати, а для кого мої двері зачинені.
Раніше я консультувала будь-якого клієнта, котрий до мене звертався. Були люди, після спілкування з якими я виходила у сльозах та відчувала, що за мій рахунок просто намагалися самоствердитись.
У бізнесі часто доводиться перетинатися з людьми, які навіть не вміють по-іншому вести комунікацію. Та й взагалі у кожного токсичні та травматичні люди свої. А ще у нас багато людей, які звикли терпіти таке ставлення.
Важливо прокачувати свою впевненість. Коли дуже переймаєш з приводу помилок, тоді вони обов’язково стаються. Що менше ти впевнений у собі, то більше таких людей тобі трапляється. Коли вибудовуєш свої межі, тоді ти точно знаєш з ким будеш працювати, а з ким ні.
Розділяти бізнес та особисте
Я багато спілкуюсь із жінками-підприємницями та часто помічаю у них підміну «робота-особисте». Ми можемо дуже близько сприймати все до серця. Однак якщо формується робоча конструктивна взаємодія, то це не означає, що з людиною ви повинні дружити або ж вона повинна вам дуже подобатися.
Коли я почала брати на роботу перших співробітників, то багато в них вкладала і мріяла, що колись у компанії буде великий колектив. Я навіть намагалася транслювати, що ми велика сім’я.
Зараз вже розмежовую. На роботі ми передусім працюємо.
Важливо, щоб робочі стосунки були двосторонні. У мого персоналу та партнерів завжди є можливість сказати, що їм щось не сподобалося. Іноді буває дуже боляче від цієї прямоти – тоді ми зупиняємося, даємо одне одному охолонути, адже розуміємо, що це лише емоції. Та найчастіше стараємося давати зворотній зв’язок дуже обережно та екологічно.
Правило трьох кошиків
Це правило полягає у розділенні своїх справ за пріоритетністю. Наприклад, написати про те, що тебе турбує та кинути це в кошик. Справи з цього кошика розглядаються у певний момент, визначений заздалегідь.
У нас це працює так: коли хтось опиняється в неприємній ситуації, він/вона залишає примітку. Щоп’ятниці ми виділяємо 2 години на обговорення моментів з «кошика» та всього, що відбулося за тиждень. Якщо взагалі складно дочекатися кінця робочого тижня (а такого практично не буває), то ми вирішуємо питання раніше.
Важливо регламентувати та вибудовувати правила спілкування у компанії, особливо, коли ти постійно зайнятий/-а. Такі правила необхідні для того, щоб організовувати велику кількість людей з різними емоціями та очікуваннями.
Чесність вирішує багато проблем
Брехати насправді дуже енергозатратно, тому що постійно потрібно згадувати, що і де ти комусь сказав/-ла. Бути чесним набагато простіше. Ми навіть обговорюємо з клієнтами всі ризики наперед, для того щоб легалізувати помилки.
Для мене найстрашніше, коли людина зробила помилку і не сказала мені про це тоді, коли ми можемо це виправити. Ми не ідеальні, ми всі помиляємося. Якщо замовчувати, то це призведе до неприємних наслідків.
Не економити на експертизі
Для мене основні три великі кити, на яких побудований бізнес, – це власне продукт, його пакування, тобто маркетинг та продажі.
Найголовніша помилка у створенні бізнесу: ми входимо у питання, в якому нічого не розуміємо, і чомусь не дозволяємо собі консультацію експерта у цій сфері. Думаємо, що не можемо це дозволити, але в результаті втрачаємо набагато більше.
Важливо грамотно продумати стратегію та сценарій своїх дій, буквально прощупати всі деталі. Наприклад, якщо ви відкриваєте кафе, то спробуйте для початку попрацювати офіціантом.
Також варто поспілкуватися з декількома власниками закладів та кафе, вони порадять контакти важливих спеціалістів, тих же юристів.
Позбавлятись упереджень про гроші
Моя суб’єктивна думка – гроші завжди притягуються на енергію. Варто дозволити собі більше витратити та більше заробити. Дуже часто ми самі знаємо, як це зробити, але нам страшно.
Там, де я народилася, було багато упереджень та страхів. Пригадаємо історію: 100 років тому мене за підприємництво могли спокійно вбити або надіслати до Сибіру. Уявіть собі, яку кількість людей вбили або ж катували голодом. У нас колективна травма, пов’язана з грошима, і ці упередження передані у спадок.
Та чомусь багато заборон. Але ж фінанси – це тема, яка дозволяє отримувати та обмінювати їх на енергію. Для кожного це щось своє.
У 19 років мені мама купила норкову шубу. Зараз смішно, але тоді вона зіграла дуже важливу роль. Я хотіла піти на якийсь тренінг особистісного розвитку, але грошей не було. Організатори дали можливість мені отримати квиток, і я роздавала листівки. Так, у норковій шубі з червоною помадою на Контрактовій площі. Саме тоді в мені щось переломилося.
Шуба – історія про те, що моя мама віддала останні гроші, а я одягала її і вже відчувала себе такою, якою я хочу стати. Зараз для мене та шуба – символ переходу кудись в інше життя. Зараз потрапити туди вже не вдасться за допомогою речей, як тоді (сміється). Зараз такий провідник – нові знання та важливі знайомства!
Навчитись не метушитися і розслаблятися
Нам потрібен час для того, щоб акумулювати свій досвід. Моя терапевтка нещодавно сказала таку важливу річ: «Ти у підприємництві постійно щось робиш, біжиш та кудись спішиш, щотижня ми вирішуємо складні питання. А коли ж тобі все це проживати?»
Раніше, коли мій телефон мовчав, то здавалося, що я нікому не потрібна, панікувала і не розуміла, що робити далі. А зараз так класно, адже я розумію, що головне не кількість, а якість. Чомусь хотілося створювати ілюзію постійної зайнятости. Однак це не завжди свідчить про класний результат.
Колись здавалося, що найсмачніше – те, куди ти повинен прийти, а зараз розумію, що найсмачніше – це власне шлях. Проте він не буде такий смачний, якщо в тебе немає цілі.