Cпецпроекти

Cправжнє ім’я та справжні культурні подвиги митрополита Шептицького


Андрей Шептицький – один з найвидатніших духовних провідників в історії українського народу. Він очолював греко-католицьку церкву майже 45 років: від буму українського національного розвитку на початку 1900-х років до нацистської окупації та встановлення радянської влади у 1940-х.

Протягом багатьох десятиліть митрополит Шептицький був фундатором культури, наприклад, заснував Національний музей у Львові. Він підтримував українську науку, був патроном освіти, спонсорував художників, опікувався пресою і допомагав бідним.

Розповідаємо, як жив та чим запам’ятався найвідоміший український митрополит-меценат.

Франкомовний граф, греко-католицький священик

Шептицький походив із заможної графської родини. Предки по батьківській лінії належали до давнього українського боярського роду, але згодом полонізувалися та перейшли в римо-католицький церковний обряд. Мати Андрея Шептицького походила із шляхетної польської сім’ї.

Роман Шептицький народився у 1865 році (церковне ім’я Андрей він прийняв, ставши монахом) у сімейному маєтку неподалік Львова, який тоді був частиною Австро-Угорської імперії. На той час сім’я майбутнього мецената була однією з найбагатших у Галичині. Роман отримав престижну освіту, зокрема ступінь доктора права у Ягеллонському університеті.

Вихідець із сім’ї графів, які дотримувалися римо-католицького обряду та говорили в побуті французькою, не здавався дуже ймовірною кандидатурою на роль греко-католицького митрополита. Однак Роман, за його словами, з раннього дитинства відчув покликання «повернутися до віри предків» і стати священиком грецького обряду. Попри заперечення батька, він реалізував бажання і після завершення Ягеллонського університету став монахом чину святого Василія Великого.

45 років лідерства Шептицького

Кар’єра молодого монаха розвивалася швидко. 1892 року він став священиком, а вже 1896-го — ігуменом львівського монастиря Святого Онуфрія.
За три роки Шептицький став єпископом Станіславівським, ще трохи більше ніж за рік – 1900-го – митрополитом Галицьким та архієпископом Львівським, тобто очільником Української греко-католицької церкви. На той момент Андрію Шептицькому було 35 років.  

Митрополит залишався очільником греко-католицької церкви майже 45 років – від початку 1901 року до самої смерти наприкінці 1944-го. Протягом цього періоду він став чи не найбільшим меценатом на західноукраїнських землях. Шептицький успішно поєднував родинне багатство, свої підприємницькі вміння, репутацію і організаційні сили церкви для підтримки сотень благодійних ініціатив.

Патрон мистецтва і просвітництва

Передусім Шептицький-меценат запам’ятався підтримкою культури. Любов до мистецтва була спадковою  – його батько був колекціонером, і родина майбутнього митрополита потурбувалася, щоб син здобув гарну освіту у мистецькій сфері.

1905 року Андрей Шептицький заснував у Львові приватний церковний музей, який у 1913 році подарував «українському народові». Він придбав своїм коштом нову будівлю для колекції і продовжував фінансувати її розвиток, регулярно закуповуючи нові експонати. 

Те, як трепетно Шептицький ставився до мистецтва, видно на прикладі підходу до управління музеєм. Як пише дослідниця Ліліана Гентош, митрополит «особисто керував політикою придбань, як-от купівлею білоруських стародруків, рукописів і предметів церковної культури». За століття фундація еволюціонувала – зараз Національний музей у Львові серед найвідоміших художніх музеїв України.

Також Шептицький допомогав молодим митцям, фінансував стипендії для здобуття художньої освіти за кордоном. За його кошти було придбано будівлю, де розташувалася художня школа Олекси Новаківського. Митрополит тривалий час підтримував самого Новаківського та його учнів.

Сучасник митрополита, львівський історик та мистецтвознавець Микола Голубець писав: «Ми не в силі уявити собі, яким було б сучасне мистецтво Галицької Землі, якби на Святоюрській горі не знайшовся у слушний час чоловік з амбіціями [Медичі] і готовою до послуг кишенею». На думку дослідника, підтримка українського мистецтва в той час, коли воно лише відроджувалося, була однією з найбільших заслуг митрополита.

Також важливим напрямом добродійства була підтримка освіти і науки. Окрім уже згаданих стипендій, митрополит допомагав діяльності культурно-просвітницьких товариств «Просвіта» та «Рідна школа», а також витрачав кошти на створення чи підтримку низки шкіл, гімназій і дитячих будинків. 1928 року він став ініціатором створення й одним з патронів Львівської богословської академії.

1903 року Шептицький заснував Народну лічницю (тобто лікарню) та підтримував її розвиток протягом кількох десятиліть. Також був відомий допомогою бідним, а під час Другої світової війни застосовував власні ресурси для переховування євреїв, які зверталися до церкви за допомогою. Шептицький організував порятунок майже 150 євреїв від смерти в роки Голокосту

Між двома режимами

Довге життя Шептицького було багате на геополітичні перипетії: дві світові війни, падіння Австро-Угорської імперії та зміна режимів. Під час Першої світової митрополит був заарештований і відправлений у трирічне заслання російськими військами, які окупували Галичину. Однак найскладніший період припав на початок Другої світової, коли Галичину окупували спочатку радянські війська, а згодом нацисти.

Помер Шептицький 1944 року у Львові. Це сталося незабаром після звільнення міста від нацистів і перед встановленням радянської влади, яка двома роками пізніше «ліквідувала» греко-католицьку церкву і майже 45 років притісняла її послідовників.

У радянський період греко-католицизм активно існував у діаспорі, але на території України церква могла діяти лише у підпіллі. Тільки із розпадом СРСР та встановленням незалежности України відновилася офіційна Українська греко-католицька церква, яку все життя розвивав Андрей Шептицький.

Автор тексту: Антон Процюк

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: