Cпецпроекти

Терещенки: цукрові імператори і грандіозні меценати


У юності Микола Артемійович Терещенко не мав грошей на належну освіту, а вже за кілька десятиліть був одним з найбагатших бізнесменів Російській імперії. Успіху передувала важка праця та розвиток власного підприємницького таланту.

Заробивши великі статки, Терещенки не скупилися на пожертви. Навпаки – вони стали одними з найбільших українських меценатів на перетині 19–20 століть. Патріарх родини Артемій заповідав синам витрачати не менше ніж 80 відсотків прибутків на користь суспільству. Навіть фамільний герб мав девіз «Прагнення до громадської користи».

Солодкий бізнес

Секрет величезної цукрової імперії Терещенків – важка праця та підприємницька хватка Артемія Терещенка і його старшого сина Миколи.

Артемій Терещенко народився у 1794 році у збіднілий родині козацького походження. У молодості служив в армії і працював прикажчиком у крамниці купця. Чоловік мав гарний підприємницький хист (за що з молодості за ним закріпилось прізвисько «Карбованець») і поступово заробив невеликий статок завдяки дрібному бізнесу у  Глухові.

У його сім’ї було три сини: Микола, Федір і Семен. Юність хлопців минула доволі бідно: за спогадами Миколи, грошей ледве вистачало на оплату навчання у Глухівському побутовому училищі. 

У дорослому віці Микола став правою рукою батька і співтворцем сімейного багатства. Разом із родиною він займався чумакуванням: Терещенки возили у Криму хліб, а звідти постачали на Сумщину сіль та рибу.

Але перший справді великий капітал вони здобули в часи Кримської війні 1853–1856 років. Завдяки хорошій бізнес-репутації і досвіду в чумакуванні (сьогодні ми б назвали це логістикою постачання продовольства на південь) Терещенки отримали велике держзамовлення на забезпечення армії хлібом і дровами. Тоді ж вони почали займатися цукровим бізнесом: 1855 року побудували у Глухові перший завод.

Вдалий крок 

Примножити родинні статки вдалося завдяки аграрній реформі 1861 року. Після скасування кріпацтва та інших суспільних змін багато поміщиків не встигли адаптуватися до нових умов і були змушені продавати або здавати в оренду власні землі за невеликі гроші. Терещенки уміло цим скористалися: купували або орендували маєтності із застарілими цукровими заводами і налагоджували там ефективне виробництво.

Протягом кількох десятиліть сім’я підпорядкувала собі понад десяток цукрових підприємств.  1870 року Микола разом з братом Федором заснували «Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом три мільйони рублів. Ця сумма поступово зростала і до 1900 року збільшилася майже втричі.

До кінця століття заводи Терещенків виробляли приблизно 10 відсотків усього цукру Російської імперії. Також родина вкладала гроші в соляні шахти і землеволодіння: у певний момент у їхній власності було понад 160 тисяч гектарів землі.

Меценат у владі

Доброчинність Терещенків почалася з Глухова – містечка, яке тривалий час було їхнім «родовим гніздом». У 31 рік Микола Терещенко став старшим бургомістром міста і обіймав посаду 9 років, потім ще 14 років служив міським головою. За оцінками вчених, меценат пожертвував на розвиток Глухова близько 1,5 мільйона рублів – це кілька десятків мільйонів доларів у перерахунку на сучасні гроші. 

Терещенки побудували в місті ремісниче училище, дві гімназії (чоловічу та жіночу), інститут для вчителів, приміщення для місцевого банку. Також їхнім коштом були побудовані Анастасіївська церква і притулок для сиріт.

У 1879 році Микола разом з братами заснували в місті лікарню святої Єфросинії, на утримання якої зобов’язалися перераховувати два відсотки прибутків щорічно. Родина й далі щедро витрачала гроші на розвиток Глухова навіть після того, як перестала там постійно жити.

Шлях до Києва

У 1870-х роках Микола та частина сім’ї переїхали до Києва, де також стали «стовпами» місцевої громади і великими жертводавцями. Сьогодні в місті залишилося багато будівель та установ, які свого часу не могли б з’явитися без підтримки Терещенків.

Зокрема завдяки Миколі Терещенку з’явилася 5-та чоловіча гімназія (сьогодні в її будівлі розташований Національний транспортний університет) та міське зразкове початкове училище (зараз будівля на Ярославовому Валу належить Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого). На будівництво гімназії Терещенко витратив орієнтовно мільйон рублів, на підтримку училища – приблизно 450 тисяч (ці витрати він розділив із сином Олександром). 

Також Микола Терещенко із сім’єю жертвували значні суми на будівництво приміщень Київського політехнічного інституту і Київського художньо-промислового і наукового музею, в якому сьогодні розташований Національний художній музей України. Окрім підтримки освіти і культурних установ, Терещенки допомагали вирішувати повсякденні проблеми, наприклад, долучилися до побудови притулку на Бессарабці.

Внесок у мистецтво

Багато членів родини Терещенків мали приватні колекції, проте найбільша належала Федору – братові Миколи.

Федір Артемійович систематично займався колекціонуванням і облаштував картинну галерею, яку відкрив для відвідування всім киянам. За словами заступниці директора музею Ханенків, Федір Терещенко «перший [у Києві] розчинив двері багатої приватної галереї мистецтва для широкої публіки».

Син Миколи Терещенка Іван також мав велику колекцію й амбітні мистецькі плани. За словами художника Миколи Мурашка, Іван Терещенко хотів стати для Києва тим, ким був для Москви Третьяков. Через ранню смерть він не встиг реалізувати все задумане, але саме завдяки його підтримці в Києві з’явився перший художній освітній заклад – Київська рисувальна школа Мурашка.

Також із родини Миколи Терещенка походила Варвара Ханенко – його старша донька. Разом з чоловіком Богданом вона створила унікальну приватну колекцію, що лягла в основу мистецького музею Ханенків.

Доля роду

На початку 20 століття, після смерти Миколи Артемійовича, Терещенки продовжували бути одною з найбагатших українських сімей. Найвідомішими молодшими представниками роду є внук патріарха родини Михайло Терещенко – Міністр фінансів і закордонних справ у Тимчасовому уряді у 1917 році; а також Федір Федорович Терещенко – відомий авіаконструктор.

Під час Першої світової війни Терещенки розгорнули енергійну доброчинну діяльність. Своїм коштом вони будували шпиталі (наприклад, лише в Києві утримували шість лазаретів), фінансували випуск медичних товарів, організували курси з догляду за хворими.

Однак уже за кілька років для впливового й багатого роду Терещенків не залишилося місця в Україні. З приходом радянської влади у 1919 році Терещенки – багаті бізнесмени, які не подобалися новому режиму, – були змушені емігрувати, залишивши на батьківщині мистецьку спадщину і славу видатних меценатів.

Автор тексту: Антон Процюк

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Лазар Бродський: добрий цукровий король

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: