Cпецпроєкти

Британський психоделічний тріп. Історія Coil – наймістичнішого гурту сучасности


Джонн Беланс лежав на підлозі з проломленою головою після падіння зі сходів. У такому стані його знайшов Пітер Крістоферсон – почув гуркіт з іншої кімнати. Швидка приїхала за 7 хвилин, але врятувати Беланса не вдалося. Він помер на руках лікарів, не приходячи до тями – ввечері в суботу, 13 листопада 2004 року.

Так фактично завершилась історія британського гурту (дуету) Coil, що залишив після себе 16 виданих релізів. Матеріал, над яким довго працювали, опинився в шухляді.

Лише наступного року після багатьох тижнів фрустрації Крістоферсон завершив мікшування нового релізу. Платівка The Ape of Naples стала останнім повноцінним альбомом Coil, який з’явився у музичних магазинах Великої Британії 2 грудня 2005 року.

Пітер Крістоферсон, середина 80-х.

Початок історії гурту. Високоосвічений технар і дикуватий окультист

Син сера Дермана Крістоферсона, професора інженерії у коледжі Магдалини в Кембриджі, Пітер мав змогу отримати якісну освіту. Він вивчав дизайн та відео в Університеті штату Нью-Йорк у Баффало, і це привело його у світ кліпмейкерів, реклами та комерційної музики. 

Крістофер співпрацював з компаніями, які розроблювали обкладинки альбомів Pink Floyd, Пола Маккартні, Rage Against the Machine, Nine Inch Nails, а ще став автором і співавтором сотень рекламних роликів. Заробітки допомагали йому експериментувати з музикою.

За часів Throbbing Gristle до нього причепилося прізвисько Sleazy – з англійської можна перекласти як «бридкий». Пітер завжди цікавився явищами, які іншим здавалися деструктивними й потворними. Наприклад, він створював ілюстрації для релізів завдяки старовинному трактату із зображеннями шкіряних хвороб. На таких дивних вподобаннях можна піймати багатьох митців нового часу – наприклад, Руді Ганса Гігера чи навіть Сальвадора Далі.

Дві сутності Крістоферсона – андеграундний митець-містик і талановитий комерційний спеціаліст – інколи конфліктували між собою, що призводило до казусів. Одного разу він пропонував серу Маккартні зобразити на платівці Tug of War (1982) оголене чоловіче тіло, підвішене на шибениці. Чи варто уточнювати, що той відмовився? 

До зустрічі з Белансом Sleazy вже був знайомий з потойбічним музичним життям Лондона, займався одночасно безліччю проєктів та навіть співпрацював із Sex Pistols. Їхній менеджер Малкольм Макларрен тоді намагався використати будь-який скандал для розкручування свого дітища. Крістоферсон організував фотосесію для гурту – музикантів він зобразив «хлопчиками за викликом» з «Юнацької християнської асоціації» (YMCA). Це було занадто навіть для такого одіозного продюсера – світлини Макларен наказав знищити майже одразу, як побачив.

Джеффрі Бертон aka «Джонн Беланс» на тлі технаря Sleazy був радше душею та духовним змістом Coil. Його виховували суворий і жорстокий вітчим, офіцер Королівських Військово-повітряних сил, та мати-домогосподарка. Через рід діяльности батька родині доводилося часто переїжджати, і Джефф встиг змінити 9 шкіл у Великій Британії, Німеччині та Італії. 

Часті переїзди та специфічна поведінка не давали йому змоги знайти друзів. Майбутній музикант ріс самотнім, а інтерес до книжок про окультизм і потойбічні ритуали робив йому чимало проблем. Це зараз Велика Британія уявляється головним осередком демократії, мультикультуралізму, свободи слова, однак минуле англійців – це консерватизм, контроль, химерна загроза від «сатаністів», «сектантів» і «педофілів». Алістер Кроулі, творами якого захопився Беланс, був червоною ганчіркою для будь-якого добропорядного британця.

Ритуали. Індастріал. Народження перших експериментів

Починався Coil на початку 1980-х як сольний проєкт Беланса. Уже на тлі розвалу індастріал-тусовки Throbbing Gristle до нього приєднався Крістоферсон. 

Спочатку гурт здебільшого займався перформансами –  публічними та закритими –  і паралельно записував музику. Беланс оцінював творчість як ритуал: музиканти були провідниками, які намагалися спіймати щось невловиме через відкриті двері до іншого виміру. 

Потойбічним вийшов перший реліз – мініальбом How to Destroy Angels (1982), сповнений шуму, випадкового на перший слух. З погодження Coil цю назву роки потому візьме для свого сайд-проєкту Трент Резнор (Nine Inch Nails).

Першим повноцінним релізом Coil став альбом Scatology. Здається, гурт завжди був тільки дуєтом, однак це не зовсім так. Постійними учасниками дійсно були лише Беланс та Sleazy, але на всіх матеріалах їм завжди асистували.

Платівка відзначилася кавер-версією Tainted Love («Гріховна любов») – хіта 60-х Глорії Джонс. За кілька років до Coil її переспівував Марк Алмонд з гуртом Soft Cell, однак Джефф і Пітер обрали найрадикальніший шлях. Їхніми зусиллями (і завдяки спеціальному кліпу) пісня набула поховального звучання. Це посилило пряме відсилання  до гомосексуальности: трек вийшов у розпал так званої епідемії СНІДу, яку пов’язували зі сплеском хаотичних незахищених сексуальних контактів, зокрема гомосексуальних.

Другий альбом Horse Rotorvator (1986) став прямим ідеологічним продовженням попередника. Рваний, грубий та сповнений шуму, він межував з надзвичайно мелодійними треками на кшталт «Ostia (Death of Pasolini)», «First Five Minutes After Death», «Golden Section». 

У релізі також був кавер на мейнстрімну пісню – цього разу «Who By Fire» канадця Леонарда Коена. Horse Rotorvator став альбомом з найбільш структурованими (у звичайному, класичному розумінні) треками. Деякі представники музичного мистецтва, які пізніше знайомилися з Coil особисто, згадували – це була перша платівка гурту, яку вони прослухали. 

Рік потому з’явився вже новий реліз Gold Is the Metal (With the Broadest Shoulders) (1987), однак він не був справжнім наступником Horse Rotorvator. До нього увійшли матеріали, які не вмістилися чи не підійшли до Scatology.

Кислотний вибух. Залежність, саморуйнування, поразки

Наступні кілька років Sleazy та Беланс провели в тиші, а в 1991 випустили Love’s Secret Domain – один з найбільш суперечливих релізів. 

З нього легко зрозуміти, де саме проводили довгі місяці учасники Coil: у треках чутно техно, ейсід-хаус та інші танцювальні тенденції лондонських клубів тих років. Утім, Пітер і Джонн ніколи не спростовували свою зацікавленість наркотиками – вони стали любителями «є-шок» на початку 1980-х років, коли екстазі ще не потрапив до рук обдовбаних клубних тусовщиків.

Coil тоді щільно співпрацювали з музикантом Стівеном Тровером. Він критикував Love’s Secret Domain – з позиції людини, яка доклала руку до його створення. Він називав треки типу «The Snow» найбільш глибоким падінням для проєкту, вважав їх безглуздими у порівнянні з концептуальною творчістю на інших релізах. Водночас реліз містить справжні шедеври: титульний трек «Love’s Secret Domain» – одна із цих перлин, де цитати Вільяма Блейка Беланс бурмотить під лихоманкову музику й ритм, що нагадує серцебиття.

Водночас Беланс та Sleazy насправді не були любителями гучних вечірок.

«Ми ніколи не захоплювалися масовими зборищами. Більшість місць, де ми бували, – сумнівні клуби, що відкривались о п’ятій ранку та заповнювалися гарними хлопцями-повіями, які цілувалися, продавали наркотики, базікали дві години без перерви, а поруч сидів поліцейський під прикриттям і не знав, що робити. Це абсолютно інша реальність – мене не цікавили стрибки вгору-вниз в оточенні тисяч людей», – пояснював Крістоферсон пізніше Девіду Кінану, автору «England’s Hidden Reverse: A Secret History of The Esoteric Underground».

Пізніше клубний досвід став проблемою для Coil та стосунків Джеффа і Пітера. Перший проводив тижні у спеціалізованих медичних закладах, а другий разом з друзями збирав гроші на лікування. Утім, на початку 1990-років це тільки-но маячило попереду.

Психоделічні танці Беланса у кліпі на Windowpane

Наступним після LSD мав би стати матеріал Backwards, однак праця над ним стала однією з поразок Coil. Крістоферсон роки потому пояснював, що проблема була у відсутності чіткої ідеї, яку музикантам необхідно було переслідувати й досліджувати – саме так вони створювали попередні релізи. 

Робота над альбомом буквально розсипалася, коли музиканти кілька разів намагалися з різних боків підійти до цього.

«У сесіях Backwards 1992 року було божевілля, що добре. Однак у музиці не виникло нічого нового – це найменш вдалий альбом з усіх, що вони записували. Мені здавалося, в Love’s Secret Domain вони брали елементи того, що відбувалося навколо них – клуби, амфетамінова танцювальна музика – і пропускали крізь призму власного бачення, але у випадку з Backwards це було вже занадто. Він звучав як все інше, що тоді випускали», – згадував тодішній постійний співучасник гурту Дрю Макдавелл.

Backwards опинилися на полиці, і тоді ж загострилися алкогольно-наркотичні проблеми Беланса, який не зміг відпустити буремний спосіб життя. Оновлений та бадьорий, він незабаром залишив приватну клініку у Вілтширі, а Coil розпочали роботу над новим матеріалом. Упродовж зими 1995–1996 років вони створили A Thousand Lights In A Darkened Room, що відрізняється надзвичайним спокоєм у порівнянні з попередніми треками й релізами.

У 1996 році Трент Резнор, який став великим шанувальником музики Coil, запросив їх до своєї власної студії в Новому Орлеані. Він особисто профінансував їхнє прибуття і створення сумнозвісного Backwards. Утім, праця залишилася на тому самому місці, де була раніше.

Причини невдачі знову пояснив пізніше Макдавелл:

«Сесії з Трентом були абсолютно неякісними. Нікому не сподобалося. Sleazy і Беланс давно відчували, що повинні зробити Backwards. Трент дав їм грошей, тож тепер це був їхній обов’язок – артистичний і фінансовий. Коли ми приїхали в Новий Орлеан, вони не дуже уявляли, що повинні робити. Складно заново почати те, що було закинуто кілька років тому. У підсумку ми радикально переробили наявний матеріал і створили кілька нових треків… Я не великий фанат Nine Inch Nails, але я почав його (Резнора) поважати, оскільки він залишив нас у спокої. У нас була велика студія, маса зручностей для відпочинку – така собі іграшка для багатіїв. Коли заходив Трент, він зазвичай грав у відеоігри. Йому подобалося просто тусуватися з нами».

Місяці після A Thousand Lights In A Darkened Room (1996) і нової поразки з Backwards стали експериментальними навіть для Coil. Вони все ще мешкали в Лондоні, однак клуби й техно їм замінили нічні блукання уздовж річок, на яких стоїть стародавня англійська столиця. Беланса зачаровувала сутність приливів та відливів, які провокує місяць своєю гравітацією.

Музиканти повернулися до своїх ритуальних практик і почали роботу над релізом, що присвячений місячним і сонячним фазам. Матеріал записувався максимально імпровізаційно, головне робилося в моменти сонцестояння – воно швидко минало, а подальша обробка відкладалася на наступний рік і ті ж самі хвилини. 

Для створення вокальних партій або простого начитування поезії Беланс і Крістоферсон приділяли час після кожного сніданку. Вони щодня усиджувалися й без відриву заповнювали три сторінки текстом, який спадав на думку, попри його абсурдність чи безглуздість.

Експеримент у скомпанованому вигляді отримав назву Moon’s Milk (In Four Phases), увесь його випустили лише у наступному тисячолітті, а тоді продавали кількома окремими серіями. У 1998 році алкогольні проблеми Джонна знову загострилися, і він повернувся до клініки.

Того ж року Coil дропнули в маси інший експеримент – Time Machines (1998), реліз чотирьох треків, названих на честь наркотичних речовин («Telepathine», «DOET/Hecate», «5-MeO-DMT», «Psilocybin»). Згідно із задумом, альбом передбачений для зміни сприйняття часу. 

«Уявіть: я не можу працювати, тому що сьогодні день Зеленого Курчати! Time Machines повинен вилікувати вас від часу. Час – це хвороба: всі поспішають, часу ні на що не вистачає, навкруги зацепенілість, стислість. Ваш час більше не ваш, він належить комусь ще, вам за це платять, а потім раптом виявляється, що його немає, і ви починаєте займати час. Він – комерційний проєкт, а Time Machines – спроба створити простір, де люди можуть зупинитися і відпочити», – пояснював Беланс.

Треки створені на тверезу голову, а от передбачені для прослуховування саме під дією тих речовин. 

«Порівнюючи наркотики та звуки, ми більше спиралися на почуття. Ми обидва розуміли, коли виникає відчуття відсутности часу – звуки були не просто звуками, що існували самі по собі. Ми відчували, немов межі реальности розмиті. Усе починало розпливатися, і ми розуміли, що на правильному шляху», – розповідав Джефф.

Якщо стисло резюмувати, Time Machines – це монотонний гуркіт, що ледь-ледь перекочується. Здається, над твоєю головою гуде електростанція, можна спробувати уявити, що то дійсно працює «машина часу».

Наприкінці 1990-х вийшов альбом, який затвердив радикальну зміну звучання Coil. Musick to Play in the Dark (1999) став першим повноцінним релізом, записаним за межами Лондона. Тоді Sleazy і Беланс залишили домівку в Чізвіку і оселилися на березі моря у Вестон-сьюпер-мер. У курортному містечку на південному заході Англії Джонн, який чимало прожив у мегаполісі, остаточно перетворився на самітника, а от вибір кімнати на останньому поверсі ще трагічно відлунює. 

Саме там, на березі моря, де ночами чергуються приливи та відливи, був створений Musick…. Треки вийшли спокійними, ніби автори нарешті знайшли спокій після клубних лихоманок попередніх релізів. 

Утім, переїзд зі сповненого наркотиками Лондона лише відтягнув саморуйнування Беланса. Спокійна атмосфера пішла на користь, однак налагодити життя остаточно у старовинній резиденції на 29 кімнат виявилося складно. Друзі пізніше казали, що в оселі через її розміри відчувалась якась самотність. Водночас будівля нарешті змогла задовольнили потреби музикантів у великій студії та певній свободі простору. Ця домівка фігурувала як North Tower («Північна Вежа») у питанні студії. 

Крістоферсон на березі моря у Вестоні, 2001

Coil на сцені. Останні релізи. Падіння у прірву

На межі нового тисячоліття Coil співпрацювали з Тімоті Льюїсом – вельським музикантом Thighpaulsandra, який мешкав відносно поряд з North Tower. Разом вони підготували live-програму, з якою вперше за два десятиріччя вийшли на сцену – у грудні 1999 року, в берлінському театрі Volksbühne. 

У турне мали за наступні кілька років близько півсотні концертів у різних країнах Європи, найбільше виступали в містах Великої Британії. Sleazy в одному з інтерв’ю пригадував, як одна з відвідувачок концерту втратила свідомість, бо не витримала емоційного напруження – разом зі своїм бойфрендом вони вирішили оформити шлюб посеред перформансу й привели на нього священника. Дівчину миттєво вивели на вулицю, де вона отямилася. Утім, за деякий час все повторилося. Пізніше вона назвала цей день найбільш пам’ятним за все життя та запитала, коли Coil знову виступатимуть у її місті. Крістоферсон іронізував, що на наступному концерті вона, ймовірно, розлучиться.

Embed from Getty Images
Оссіан Браун, Thighpaulsandra, Джонн Беланс, Пітер Крістоферсон після гігу, 2001

У перервах між інтенсивними мінітурами Coil випускають кілька релізів – Musick to Play in the Dark Vol. 2 (2000) та Black Antlers (2004), що виявиться останнім прижиттєвим для Беланса. Перший – ідейне продовження Musick to Play in the Dark Vol. 1. Другий поширювався невеличким накладом під час концертів Even an Evil Fatigue. 

Також виходять Queens of the Circulating Library (2000, єдиний реліз без участи Sleazy), Constant Shallowness Leads to Evil (2000, фактичне продовження попередника, однак зі Sleazy), Moon’s Milk (In Four Phases) (2002, цілісний реліз), The Remote Viewer (2002), ANS (2003, експеримент з унікальним АНС-синтезатором).

Крайній заслуговує на додаткову увагу. АНС – це синтезатор, створений радянським вченим Євгеном Мурзіним 1957 року і названий на честь авангардного композитора Александра Николаевича Скрябина. Пристрій називали одним з найперших багатоголосних музичних синтезаторів, інструмент використовував метод фотооптичного звукозапису для програвання звуків (схоже працює кінострічка, однак для зображення). 

Автор розробки пояснював – задум пов’язаний з експериментальними ідеями Скрябіна щодо музики та світла. До речі, цей композитор надихав індастріалістів Throbbing Gristle у 1970-х роках авангардним баченням мистецтва.

ANS від Coil – всього декілька треків авторства Беланса, Крістоферсона, Thighpaulsandra і шведського музиканта російського походження Ivan Pavlov. Кілька робіт були спільними.

Згаданий Black Antlers відзначився кількома кавер-треками й живими записами. Титульний трек став обігруванням хаус-хіта «Where’s Your Child?» (1988) від Bam Bam, Крістоферсон і Беланс зробили свою версію більш тривожною та шумною, на відміну від драйвового й танцювального оригіналу. Також у релізі містився «All the Pretty Little Horses» – класична для західної культури колискова. За 8 років до Coil Девід Тібет і Current 93 записали власну варіацію – шепотіння під тиху акустичну гітару – та зробили її головною темою однойменного альбому. На концертах Джонн представляв її як пісню свого друга.

Останнє шоу Coil відбулося в Дубліні 23 жовтня 2004-го: дует виступив на фестивалі електронної музики разом з Thighpaulsandra, Кліффом Степлтоном (який володів колісною лірою та вже виступав кілька років з гуртом) і Франсуа Тесторі (вокаліст, контр-тенор). 

Зазвичай музиканти влаштовували перфоманс, обираючи образи (на одному із сетів вони вийшли на сцену в білих пухнастих костюмах). Та останній концерт Джонн Беланс провів в іншому вигляді – брюки, краватка, біла рубашка із закоченими рукавами – радше Єн Кертіс, аніж Coil. Уже за три тижні на нього чекав останній день у житті.

Останній концерт Coil.

Останній концерт Coil, жовтень 2004

«Раннього вечора 13 листопада 2004 року Джонн і я були вдома. Джонн – у забутті через горілку пару останніх тижнів, однак у цей день він поїв трохи супу, прийняв ванну та був більше у свідомості, ніж зазвичай», – згадував Sleazy.

Він пригадав, що Беланс нетерпеливо чекав зустрічі з їхнім другом, художником і автором перформансів Єном Джонстоуном.

«Я дивився телевізор (“Пригоди Шерлока Голмса”), коли почув гуркіт у вітальні. Джонн лежав обличчям донизу на дерев’яній підлозі, важко дихаючи. Він був глибоко без тями. Ймовірно, перекинувся через перила та впав з 12 футів (майже 4 метри) на підлогу внизу, прямо на голову. Я викликав швидку, але, попри зусилля лікарів та команди, він не отямився. О 21:20 його оголосили мертвим», – розповів музикант.

Sleazy опинився буквально сам на сам з наступним релізом, який тільки-но готувався. Безліч матеріалу залишилося незавершеним назавжди через смерть Джонна.

«У нас у всіх бувають погані дні час від часу, але повільно, коли заціпеніння починає спадати, можливість насолоджуватися новими видами, запахами… можливість нового життя повертаються. Мені все ще важко говорити вголос слова “Джефф мертви” або “коли Джефф помер”, процес мікшування й редагування останньої Роботи Джонна був майже нестерпним емоційно, це щонайменше», – пояснював він.

Для роботи над The Ape of Naples Крістоферсон повернувся до архіву Coil після нереалізованого Backwards. Записи від 1992 до 2004 років після смерти Беланса отримали новий сенс. Його слова, нариси та лірика стали зовсім іншими – такими, що дозволили створити альбом у потрібному вигляді.

«Мавпу» для обкладинки створив уже згаданий Єн Джонстоун.

«Це важко, ледь не неможливо для мене розділяти альбом від контексту, в якому він зроблений. Пісні з періоду Нового Орлеану (сесія у Резнора, – авт.), які здавалися такими, що не “знайшли свого часу”, раптово набули нового аспекту через смерть Джонна. На диво, вони змінилися на моїх очах, я мав кілька моментів ясности типу “О Господи, ось воно було про що”. Я гадаю, це буде в усіх, хто слухатиме альбом, знаючи про все», – пояснив сам Пітер за рік після релізу в інтерв’ю.

The Ape of Naples – 11 треків, деякі з них були старими хітами Coil. Наприклад, «Teenage Lightning» – рухлива й енергійна мелодія – вигадана за півтора десятиріччя до того і виходила у кількох варіаціях ще у Love’s Secret Domain. Натхненням для неї, як стверджував Джонн, стали образи у творах Вільяма Берроуза – це юнаки, від яких буквально віє електричною енергією.

Альбом починається з «Fire of the Mind», на старті якої Джонн виспівував «Does Death come along or with eager reinforcements?» («Чи приходить Смерть одна або ж з підкріпленням?»). Мелодію для неї записали майже за 10 років до релізу в Nothing Studios Трента Резнора. У тих же сесіях записані кілька фонових доріжок і вокал Джонна.

«Це одна з небагатьох (чи взагалі єдина) пісня Coil, яка має структуру куплет-приспів, вона з’явилася за мого мікшування – це повторення та нашарування декількох версій “holy” Джонна, що оригінально випадковим порядком записані уздовж доріжок. У нас були певні суперечки щодо слова “holy” – чи не матиме воно (негативне) християнське значення (типу “господи” – авт.), однак Джонн був щасливий, його подвоєні треки вокалу звучали чудово, тож ми залишили все так», – пояснював Крістоферсон.

Також старим матеріалом була «Amber Rain», створена Sleazy ще 1994 року. Утім, майже всі треки, крім кількох зовсім нових, виявилися старими демо.

Найсвіжіші треки альбому – «Tattooed Man» та «Triple Sun», остання ніколи не була записана у студії за життя Беланса. Перша має прямі посилання на Джонна («…Десь чоловік лежить у могилі з татуюванням, як у мене…»), а вибір другої Sleazy не міг пояснити сам. Ймовірніше, згадував він, це пов’язано з регулярним відіграванням її на сцені останнього часу.

Завершується The Ape of Naples буквально поховальною «Going Up».

Для Sleazy мікшування й втілення усього задуму стало випробуванням. Йому бракувало белансового вокалу – деякі треки залишилися зовсім без нього. Крістоферсон звернувся до останніх живих записів Coil, однак цього також не вистачало.

«Я хотів би, щоб у нас був кращий запис – навіть на кілька доріжок – на останньому шоу в Дубліні. На більшість турів Coil ми брали хлопця-звукаря та окремий комп’ютер чи девайс для запису шоу чистіше, однак у Дубліні гіг був поза записом, на жаль», – розповів він.

На «Triple Sun» можна почути голос Джонна, вилучений з live-релізу …And the Ambulance Died in His Arms. Це запис лондонського концерту в межах All Tomorrow’s Parties, який випустили у квітні 2005 року (захід відбувся рівно за два роки до того). Те ж саме стосується згаданої «Teenage Lightning».

«Вокал Джонна на “Going Up” взятий із шумного мікрофону DV-камери одного з фанів [на останньому концерті], який записував шоу з іншого кінця приміщення (яке було круглим кам’яним мавзолеєм з жахливою акустикою)… Було тим ще випробуванням витягнути з запису стільки, скільки намагався я… Цей виступ був першим та єдиним разом, коли Джонн співав ці слова… Його власна епітафія, якщо вам подобається», – згадав Sleazy.

Він уточнив, це був останній трек останнього концерту. Пісня взята з британського ситкому 1970-х років «Are You Being Served?».

«...очима Coil або Джонна Беланса це відверто про Going Up (буквально «рухатися вгору», – авт.) його самого. Раз за разом він співає “Are you ready to go now?” (“Чи готовий ти вже піти?”) та наприкінці його Останні Живі Слова: “…It Just Is”», – додав Пітер.

Хоча The Ape of Naples вважають останнім повноцінним альбомом Coil (настільки він кульмінаційний та фіналізований), Крістоферсон продовжив працю над архівом, який залишився після смерти Беланса. Майже за три роки він випускає The New Backwards – кінцевий акорд для незавершеної за багато років праці, епілог для історії дуету.

До «нових» Backwards увійшли оброблені наново демотреки, записані на початку 1990-х та всередині десятиріччя разом з Трентом Резнором. Акомпанував Sleazy електронник Денні Гайд – людина, причетна до створення Horse Rotorvator, Love’s Secret Domain, The Remote Viewer, Black Antlers і творчості Psychic TV. Останній трек релізу (і фактично взагалі останній трек, випущений безпосередньо учасниками Coil) – Princess Margaret’s Man in the D’Jamalfna – настроєм і темпом зовсім не схожий на всіх попередників.

Епілог

Прощання з Джонном Белансом і церемонія поховання відбулися 23 листопада 2004 року в Бристолі. Там були лише друзі і найближче оточення Coil. Церемонію відвідали Девід Тібет (Current 93) разом з дружиною, Thighpaulsandra, Єн Джонстоун, Кліфф Степлтон, Франсуа Тесторі, Козі Фанні Тутті (артистка, учасниця Throbbing Gristle), Джон Вітні (музичне медіа Braishwashed) та родичі Джонна.

За деякий час Пітер Крістоферсон залишив Велику Британію. Наступні роки провів у Таїланді, де вже безліч разів бував, зокрема з Джеффом. Музикант ще встиг взяти участь у відродженні Throbbing Gristle та виступив з гуртом на сцені.

Sleazy тихо помер уві сні 24 листопада 2010 року в Бангкоці – столиці країни, яку вважав повною протилежністю казкової Нарнії. Там була вічна зима і не було Різдва – в Таїланді зими немає, однак Різдво триває завжди, казав він.

P.S.

Демоматеріали, записані з такими труднощами у різні роки після релізу LSD, були випущені під оригінальною назвою Backwards. У жовтні 2015 року Денні Гайд, який зберігав оригінальні записи близько двох десятиріч, доклав руки до релізу на лейблі Cold Spring праці Coil, яку світ раніше бачив лише частково. Найбільше вражає необроблена, брудна та рвана версія безпосередньо «Backwards», у якій Джонн Беланс викривленим голосом вигукує «Everything dies!», «Everyone is history!», «Make everything anathema!» чи «Everything’s backwards!».

Джерела:

  • «The Golden Age of Bloodsports: The collected words, lyrics & performed songs of Jhonn Balance» by Phil Barrington;
  • «In the Darkness We Share: Collected & revised Coil essays» by Phil Barrington;
  • «England’s Hidden Reverse: A Secret History of The Esoteric Underground», David Keenan;
  • «Peter Christopherson obituary» by Alexis Petridis, The Guardian;
  • «Peter Christopherson: The Million Dollar Altar», interview by Brainwashed.

Автор – Станіслав Карлов

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: