Cпецпроєкти

Еволюційна біологія, мультикультуралізм і неідеальний світ. Любко Дереш радить книжки, варті уваги

Український письменник Любко Дереш здобув популярність ще за часів виходу своєї дебютної книжки «Культ» (а йому тоді було лише 17 років). Зараз Дереш має в доробку вже 11 книжок, веде курси письменницької майстерности, а ще ввійшов до складу журі міжнародного літературного конкурсу «WorkStory».

Ми попросили Любка порадити нетривіальні книги, які варто прочитати. І він порадив – а ще докладно розповів про кожну з них. Тут і еволюційна біологія, і історія, і книжка-сповідь про неможливість побудувати ідеальне життя. 

Joseph Henrich, «The WEIRDest people in the world: How the West Became Psychologically Peculiar and Particularly Prosperous» (2020)

Ця книжка (чия назва українською могла б звучати як «Найдивніші люди на світі. Як Захід став психологічно винятковим і особливо процвітаючим») вийшла у світ у вересні 2020-го і ще не була перекладена ані українською, ані російською. Однак, думаю, попереду у неї слава одного з бестселерів нашого часу. 

Уже зараз вона отримала визнання в колах еволюційних біологів та поведінкових психологів, а також відзнаку «Notable Book 2020» від «Тhe New York Times». Джозеф Генріх – канадський біолог-еволюціоніст – у своїх наукових працях запровадив термін «W.E.I.R.D.» (з англійської дослівно – «дивний») як абревіатуру від слів Western (західні), Educated (освічені), Industrialised (індустріалізовані), Rich (багаті), Democratic (демократичні), щоб показати, як західні люди відрізняються психологічно і когнітивно від усіх інших мешканців планети. Вони раціональні, індивідуалістичні, мислять аналітично, орієнтовані на закон, а не на родинні стосунки тощо.

Згідно Генріха, початком відокремлення західного світу від інших цивілізацій стала його християнізація і зокрема становлення завдяки низці папських реформ так званої нуклеарної сімʼї (тобто моделі сімʼї, що складається з одного покоління, на противагу до розширеної сімʼї, яка живе разом багатьма поколіннями одразу). Автор на матеріалі численних експериментів демонструє, яким чином формування нуклеарних сімей призвело до виникнення індивідуалістичного типу ментальности, що й підкорив сучасний світ культурно, економічно та технологічно. 

Разом з тим Генріх наголошує на тому, що багато соціальних, політичних і правових моделей, які західний світ намагається сьогодні навʼязати решті планети, не зможуть бути реалізовані на сто відсотків, оскільки в незахідної частини людства немає того еволюційного досвіду, що його отримав Захід. Ця книжка – також і застереження Заходу для того, щоб стримати власну зверхність і не намагатися оцінювати незахідні світи (такі як арабський чи азійський) з погляду «універсальних» західних цінностей. З результатів численних досліджень, зібраних Генріхом, стає очевидно – вони такими аж ніяк не є.

Діпак Лал, «Ненавмисні наслідки: вплив забезпечености факторами виробництва, культури і політики на довгострокові економічні результати» (1998)

Індійсько-американський економіст Діпак Лал, прихильник класичного лібералізму, аналізує траєкторії розвитку кількох потужних цивілізацій, таких як західна, індійська, китайська та арабська, і розмірковує, чому Захід отримав суттєві економічні переваги, а Індія та Китай в історичній перспективі завмерли в «пастках рівноваги». 

Темою цієї книжки є звʼязок культурних («космологічних» за автором) уявлень суспільств та їхнього економічного і політичного розвитку, а її головним нервом є розмірковування над тим, чи модернізація для незахідних країн, таких як Індія та Китай, обовʼязково означає також і вестернізацію, тобто рух до цінностей сучасного західного ліберального суспільства (егалітаризм, секуляризм, відмова від традиційних гендерних ролей тощо). 

Лал, проаналізувавши тисячолітню історію Євразії, дійшов таких самих висновків, що й еволюціоніст Генріх: модернізація і вестернізація йдуть поруч, та не є синонімами.

Разом ці дві книги – «Найдивніші люди на світі» та «Непередбачувані наслідки» – це абсолютно несподіваний погляд на те, хто такі західні люди, які причини їхнього економічного зростання і які існують ризики, із цим повʼязані.

Лоуренс Гаррісон, «Євреї, конфуціанці, протестанти. Культурний капітал і кінець мультикультуралізму» (2013)

Лоуренс Гаррісон – колега і однодумець відомого політолога Семюела Гантінгтона. Вони обидвоє свого часу виступили редакторами збірника «Культура має значення» (2000), в якій провідною ідеєю було те, що для розвитку суспільства важливі не тільки її природні ресурси, інституції чи технології, але й той культурний потенціал, який має держава. 

Книжка розробляє ідеї автора в тому ж керунку. Гаррісон вводить поняття «культурного капіталу» – культурних уявлень суспільства про світобудову, які сприяють або перешкоджають економічній успішності країни. На основі таких факторів культурного капіталу, як ставлення до долі (віра в можливість змінити або, навпаки, фаталізм), ставлення до часу (орієнтація на майбутнє на минуле), ставлення до знань, багатства, влади, моралі, дітей тощо автор виділяє менш та більш успішні культури, лідерами серед яких виявляються протестанти, конфуціанці та євреї. 

Книжка наводить на плідні роздуми про роль культури в сучасному світі й на те, що, вибудовуючи належним чином державну культурну політику (наприклад, оголошуючи боротьбу за пунктуальність, як це свого часу зробили в Еквадорі, чи відмовляючись від принципів «гри з нульовою сумою», як у протестантському середовищі), ми можемо суттєво впливати на перспективи розвитку нашої країни.

Ольга Михайлова, «Перегляд» (2019)

Перший роман історикині Ольги Михайлової, присвячений подіям становлення Гетьманату Павла Скоропадського у 1918-му році. Сюжет книги достатньо нетривіальний: режисерка, яка відчуває особистий біль щодо подій 1918-го, береться за екранізацію багатосерійного фільму за мотивами історичних колізій тих часів. 

Герої, що грають ролі Коновальця та Скоропадського, поступово відчувають пульс становлення Української Держави, бачать можливість альтернативного розвитку подій. Втягуючись у світ телесеріалу, відчуваючи азарт і відповідальність за долю України, вони відходять від готового сценарію, намагаючись переграти трагічні сторінки нашої державности, щоб вплинути на дійсність 2018-го року. 

Як на мене, книжка – одне з відкриттів 2019-го року. Пишучи тонко й інтелектуально, авторка піднімає складні теми того, чим є колективна памʼять і як вона визначає наші подальші горизонти.

Каріна Саварина, «Не вагітна» (2019)

Молода авторка Каріна Саварина присвятила свій дебютний роман темі жіночої неплідности. Він подається як автобіографічний, і авторка не приховує паралелей між життям її героїні та власними пʼятьма роками неперервних спроб завагітніти.

Написаний дивовижною, летючою мовою, цей роман, з одного боку, є легким чтивом для відпочинку, а з іншого – передає вкрай глибоке і щемке відчуття якоїсь особливої людяности, трагічности та, врешті, любови. Героїня, одружившись, намагається спершу завагітніти природним чином, потім, розчарувавшись, звертається по допомогу до традиційної медицини і проходить всі кола пекла нетрадиційних методів лікування. Пройшовши через безодню депресії та зневіри, героїня наважується на останній крок – усиновлення дитини.

Описи поневірянь Хрусталини, альтер-его авторки, звучать і кумедно, і до сліз розпачливо водночас. Ця історія про невлаштованість людини у світі, де є Пінтерест і соціальні мережі, про необхідність відповідати ідеалам «досконалого» світу міленіалів і принципову неможливість цього.

Хоча перший наклад книжки розійшовся вже за перші кілька місяців після виходу, як на мене, книжка варта ширшої уваги. Вона про важливі проблеми українського суспільства, про життя молодої сучасної жінки, врешті, про перемогу над долею. Для мене книга Каріни Савариної – одна з тих, яку варто перечитувати щороку на зимові свята.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь