Спецпроєкти

Геніальність на межі з божевіллям. Картини, музика та романи відомих митців із ментальними захворюваннями

Ще з Античності мислителі пов’язували творчість із психопатологією класичною ідеєю «божевільного генія». Як у творчості відомих письменників, композиторів і художників відображалися депресія, біполярний розлад і манія розповідаємо в матеріалі.

Ернест Гемінґвей і хронічна депресія

Ернест Гемінґвей – відомий американський письменник, який усе життя боровся із хронічною депресією, зловживав наркотиками й алкоголем і зрештою вкоротив собі віку з мисливської рушниці.

У Гемінґвея часто змінювався настрій, він потерпав через маніакальні періоди, що супроводжувалися гіперактивністю. У юності він міг не спати ночами та нав’язливо читати вголос вірші. Його знайомий розповідав, що колись заснув у компанії Ернеста, прокинувся за кілька годин, а той досі читав і видавався «свіжим, як маргаритка».

«Я лежав у неспанні, був у своїх думках, а мій розум ніби стрибав навколо. Потім я не міг утриматися та почав думати про Брет. Усе поруч зникло. Коли я думав про неї, то мій розум перестав стрибати і почав рухатися плавними хвилями. А потім я почав плакати. За деякий час стало краще. Я лежав у ліжку і слухав, як важкі трамваї проїжджають по дорозі вулицею. Зрештою я заснув».

уривок із роману «І сонце сходить (Фієста)» 

Письменник хворів на діабет, мав високий кров’яний тиск, захворювання печінки, стенокардію та різкі коливання настрою, які були пов’язаними з алкоголізмом і неспокійним дитинством. Фізичним і психічним станом Гемінґвея займався його особистий лікар Джордж Савієрс, який благав Гемінґвея припинити так багато пити. 

Непрості стосунки Ернеста з алкоголем відображаються в його творчості. Герої романів Гемінґвея справді дуже часто п’ють майже у всіх розповідях. 

 

«Вживання вина не було ні снобізмом, ні ознакою вишуканості, ні культом. Це було так само природно, як їжа».

уривок із роману «Свято, яке завжди з тобою»

Є версія, що депресія та психоз Ернеста Гемінґвея були результатом хронічної травматичної енцефалопатії (ХТЕ) – захворювання мозку, спричиненого багаторазовими ударами в голову та численними струсами.

Письменник лікувався й незадовго до самогубства пройшов два курси електросудомної терапії (подразнення головного мозку електричним струмом), які мали поліпшити його самопочуття. Та ефект був зворотним – Гемінґвею стало тільки гірше.

«Переїзд до іншої країни не має сенсу. Я все це пробував. Ви не можете втекти від себе, просто переїжджаючи з одного місця в інше».

уривок із роману «І сонце сходить (Фієста)»

Його емоціями часто керував гнів. Якось на вечірці в Іспанії він навіть безпричинно накинувся на дружину Мері. Порівнював її зі своєю матір’ю, яка, за його словами, довела батька до самогубства. 

Його батько, доктор Кларенс Гемінґвей, так само страждав від маніакальної депресії і також укоротив собі віку На жаль, після смерті Ернеста їхня сімейна історія ментальних захворювань не скінчилася. Онука Ернеста, Марго Гемінґвей, модель і акторка все життя боролась із депресією, алкоголізмом і булімією. Вона померла від навмисного передозування наркотиками у 42 роки.

«Цей жахливий стан пригніченості – ніщо інше, як винагорода митця», казав Гемінґвей.

Останніми роками він бачив погані сни та був надзвичайно стривоженим, а потім з’явилася параноя. Якось чоловікові здалось, що друг збирається вбити його прямо на гірському перевалі.

Іноді ж Ернесту здавалось, що він збанкрутів. Щоб заспокоїти чоловіка, Мері спеціально телефонувала керівникові банку та просила засвідчити залишок на рахунку. Коли Гемінґвей почув суму, то він почав звинувачувати керівника у брехні.

Періодично письменник думав, що за ним стежить ФБР.

«Після написання оповідання я завжди був водночас порожнім, сумним і щасливим, ніби я щойно займався коханням», казав Ернест.

Та попри психічні захворювання й черепно-мозкові травми, письменник продовжував багато й успішно писати та отримав Нобелівську премію за літературу в 1954 році за роман «Старий і море»

Одинокість та аутичний розлад Мікеланджело

Його творчості належать Сікстинська капела, фреска «Створення Адама», мармурова статуя «Давид» та багато інших шедеврів. Мікеланджело Буонаротті вважали одним із найвидатніших людей епохи Відродження, та він зображував у своїх картинах і скульптурах власний психічний стан. 

Мікеланджело був дуже працьовитим і займався справами навіть останніми днями перед смертю.Через це він часто спав у одязі та в чоботях, які носив удень. Іноді так довго не знімав їх, що потім його шкіра злазила, як у змії.

Водночас митець страждав від подагри, мав ниркові камені та ниркову кольку. Також Мікеланджело потерпав від депресії та виявляв ознаки й симптоми біполярної маніакально-депресивної хвороби. 

«З 1508-го по 1512 рік він намалював понад 400 фігур на стелі Сікстинської капели. Картини художника часто відображають його душевний стан і депресію. Меланхолічні риси є і в живописі Єремії в Сікстинській капелі».

Деякі дослідження припускають, що Мікеланджело мав розлади аутичного спектра. Живописець перебував у своїй реальності і був дуже самотньою людиною. Наставник митця Джуліяно да Санґало розповідав, що чоловік був нездатним заводити друзів і підтримувати довго будь-які стосунки. Мікеланджело просто не хотів спілкуватися з людьми. Цікаво, що більшість членів його родини чоловічої статі виявляли схожі симптоми.

Сучасна медицина підтверджує, що маніакально-депресивні захворювання та творчі здібності зазвичай передаються генетично. Дослідження близнюків це доводять: якщо в одного з однояйцевих близнюків є маніакально-депресивний розлад, то в іншого з вірогідністю 70-100% буде така ж ситуація. 

З 18 років Мікеланджело розтинав людські тіла в монастирі Санто-Спірато у Флоренції, куди доставляли трупи з різних лікарень. Анатомічна точність його скульптур зумовлена спостереженнями під час розтинів. На фресці «Створення Адама» з’являється неправильна кругла споруда, яка оточує Бога та ангелів. Деякі критики припускають, що її неправильна кругова структура відтворює форму людського мозку.

Дослідник Фред ван Лібурґ пов’язує періодичну депресію Мікеланджело із завершенням його великих мистецьких досягнень, наприклад скульптури Prigioni. Жоден твір мистецтва на останніх стадіях або після завершення не викликав таких емоцій у Мікеланджело, які він спочатку вкладав у роботу.

Лібурґ стверджує, що через це депресивний тон проникав у образи фінальних фаз багатьох його творів. У його скульптурах ця депресія набула форми втрати інтересу, і це сприяло тому, що більш ніж половину робіт не було завершено.

Ван Гог і манія

Яскравою особливістю відомої картини Ван Гога «Зоряна ніч» є жовта корона, яка оточує кожну зірку. Нідерландський постімпресіоніст використовував багато жовтого кольору у своїх картинах. Але критики ставлять питання: митцю просто подобався колір чи на вподобання впливав його стан?

У художника посмертно діагностували численні розлади. Є декілька теорій, які пов’язують зв’язок фізичного стану Ван Гога та його творчості.

По-перше, йому дуже подобався абсент – міцний алкогольний напій, що містить екстракт полину. Спочатку дослідники вважали, що саме його надмірне вживання може призвести до бачення навколишньої дійсності в жовтих відтінках. Проте згодом дослідження показали, що для такого візуального ефекту людина повинна випити 182 л абсенту. Ван Гог, звичайно, міг постаратися, та тоді виникають питання до стану його печінки.

Друге пояснення: Ван Гог надмірно лікувався дигіталісом – ліками із трав’янистої рослини наперстянки. Люди, які отримують великі та багаторазові дози цього препарату, часто бачать світ із жовто-зеленим відтінком. Вони також скаржаться, що бачать жовті плями, оточені коронами, подібно до тих, що намальовані в «Зоряній ночі»

Лікар Пол-Фердінанд Гаше лікував епілепсію Ван Гога наперстянками, і тоді це було звичайною практикою. А трохи згодом Ван Гог намалював портрет лікаря, де той тримає стебло тієї самої наперстянки.

Ван Гог страждав на маніакальну депресію протягом усього (хоча й не дуже довгого) життя. Нині такі захворювання лікують карбонатом літію, проте не факт, що за життя художник погодився б його вживати. Річ у тому, що препарат пригнічує творчі здібності.

Останні два роки життя художника були найбільш неспокійними, але водночас і найпродуктивнішими. Він жив у Арлі – французькому муніципалітеті, де написав безліч блискучих картин. Проте почувався кепсько, а 23 грудня 1888-го взагалі порізав своє ліве вухо бритвою, після чого й потрапив до психіатричної лікарні.

Протягом наступних 18 місяців його стан постійно коливався між маніакальною стадією та шаленою продуктивністю, поки художник не вкоротив собі віку в Овер-сюр-Уазі.

Біполярний розлад Бетховена

Людвіг ван Бетховен один із найвидатніших композиторів усіх часів і музичний геній, якого все життя турбували фізичні та ментальні недуги.

Дослідники стверджують, що Бетховен також страждав від біполярного розладу – захворювання, за якого періоди манії чергуються з нападами депресії.

Маніакальні епізоди характеризуються стійким та аномально підвищеним настроєм і надмірною активністю. Це відображалось у тенденції Бетховена створювати кілька робіт одночасно. У ці періоди його впевненість і рівень енергії зростали, та він працював так багато, що ігнорував довкілля.

Бетховен часто описував у листуванні свою депресію, через яку він страждав тижнями. Його мучили думки про смерть, а в 1802-му він розповів близьким, що мріє про хоча б один день чистої радості та втомився від сумного життя.

За словами віденського скрипаля Луїса Шпора, Бетховен часто перебував у меланхолії та відчував «порожнечу, яку неможливо заповнити». Принаймні двічі епізоди депресії Бетховена були досить серйозними, і він згадував про бажання смерті та самогубства.

Бетховен також зловживав алкоголем, а дані розтину показали, що в композитора був цироз печінки, нирковий папілярний некроз, панкреатит і, можливо, цукровий діабет.

Токсикологічний аналіз його волосся показав, що в організмі був підвищений рівень свинцю. Усе через те, що протягом XVIII-XIX сторіччя до недорогих вин незаконно додавали свинець, щоб підсолодити й освіжити. 

Замість висновків

Дослідження свідчать: особливий зв’язок між біполярними змінами настрою, психічними розладами та творчою активністю справді є. Багато когнітивних змін, що характеризують манію і гіпоманію, є типовими і для творчості. До них належать неспокій, грандіозність, дратівливість, посилення сенсорних систем, прискорення процесів мислення та інтенсивне почуття.

Деякі дослідження свідчать і про те, що люди є найбільш креативними, коли перебувають у позитивному настрої, і що психічні захворювання, як-от депресія чи шизофренія, насправді знижують рівень творчості.

Також великому відсоткові талановитих художників-візуалістів притаманні значні порушення настрою. Іноді ці коливання відбуваються через депресію, дистимію та біполярний розлад. Частота психічних захворювань і самогубств серед творчих митців вища, ніж серед населення загалом.

Ми прогресуємо, та в сучасному світі є багато методів для боротьби із психічними захворюваннями. Можливо, якби геніальні митці жили сьогодні, то психотерапія та ліки могли б продовжити термін їхнього життя. Але це вже зовсім інша історія.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь