Cпецпроєкти

Війна, смс-ка та потяг: три історії незвичайних знайомств, які переросли у справжнє кохання


Напередодні дня закоханих хочеться говорити про кохання. Багато і безсоромно. Кажуть, що ми часто не помічаємо чогось вкрай важливого, що перебуває під самим нашим носом. А ще – що щастя трапляється там, де його, здавалося б, бути не може, і тоді, коли на це точно не очікуєш.

Історії наших героїв — безапеляційний доказ того, що всі ці вислови мають право на існування. Тож навіть якщо ви святкуєте цей день самі, цей текст змусить вас повірити в те, що кохання все ще існує і воно може бути десь зовсім поруч і скоро.

Війна, яка поєднує серця. Катя та Михайло

Я на той момент була добровольцем парамедиком у медичному батальйоні «Госпітальєри» і приїхала на свою ротацію. Для мене дотримання професійної етики та дистанції між чоловіками та жінками в окопах було надзвичайно важливим. Я ніколи не дозволяла собі жодних зайвих розмов з чоловіками, не залишалася наодинці з ними. Я вважаю, що робила правильно, оскільки і жінки і чоловіки в замкнутому просторі, ще й на війні — це трошки проблемно.

Тож коли я приїхала на ротацію, до мене деякі чоловіки поставилися дуже непрофесійно: тупорилі підкати, сексистські жарти. Але на фоні цих всіх мужланів Михайло виділявся. Він поводився дуже виховано та обережно, не дозволяв собі зайвого. Не такий як всі, коротше. От я і звернула увагу.

Він вчив мене збиратита зберігати кулемет: підтримував зі спини, не торкаючись нічого, крім бронежилету. На фоні спільних чергувань та емоційної напруженості на фронті ми і почали зближуватися. Я ходила до його бліндажу, і почали ходити чутки, що між нами щось було. Але на той момент ще нічого не було, крім емоційної прив’язаності. Згодом ми почали робити перші кроки назустріч одне одному і з’явилася спільна симпатія.

Взагалі в окопах не має бути ніяких стосунків між чоловіком та жінкою — це порушує військову дисципліну та субординацію. Але через те, що в нас почала розвиватися симпатія, співпало так, що ми змогли залишатися наодинці, обійматися та цілуватися. Тоді командир позиції вирішив нас розділити на дві різні позиції, щоб ми одне одного не бачили.

Але серденька тягнулися одне до одного, тому нам вдавалося ненадовго зустрічатися. В якийсь момент мені здавалося, що він просто користується ситуацією та не розглядає мене для серйозних стосунків. Я щось сама собі надумала і образилася на нього. Коли я прийшла зла до нього і нагрубила, то він не зрозумів, у чому справа. Але стосунки ми вияснити не встигли, оскільки почався обстріл і нас покликали заряджати міну і стріляти.

У момент, коли я дивилася, як він заряджав міну до міномета, він спитав, що сталося. Я все пояснила: що знаю, що він мене використовує і що я йому не потрібна. Він подивився на мене як на дурну і поцілував. Над нами літають міни, а він цілує мене в нос і каже, що хоче провести зі мною життя і таку, як я, він відпускати точно не збирається.

Коли моя ротація закінчилася, я поїхала додому. Було дуже важко розлучатися з ним. Я залишила йому оберег — підвіску з моїм іменним жетоном. Ми домовилися, що він поверне його мені, коли повернеться живим з ротації.

Перші два місяці я переживала, що ми не витримаємо стосунки на відстані, що із ним на війні може щось статися або він не захоче зі мною зустрічатися. Але мої страхи виявилися безпідставними. Минуло вісім місяців, а ми все ще разом. Я безмежно переживаю за його життя і здоров’я, адже він перебуває саме на тому напрямку, який сильно обстрілюється. Це сильний стрес, бо ти щодня прокидаєшся і засинаєш із питанням «Чи все в нього гаразд?». Але ми домовилися, що він повернеться живим.

Отак дві людини із розбитими на той момент серцями знайшли одне одного. У нас багато спільного, однакові погляди на життя і цінності. Єдине: я на нього іноді злюся, оскільки хочу продовжувати їздити на ротації, а він мені це категорично забороняє. Це — єдиний камінь між нами, оскільки це частина мене. До того ж якби я не їздила на фронт, ми б і не познайомилися. На це він відповідає, що я його вже знайшла, тому маю сидіти в Києві. Тож продовжую чекати на нього тут, під мирним (відносно) небом.

Фатальна смс-ка. Сергій та Сніжана

Все почалося взимку 2013 року. У мене тоді були токсичні стосунки, ми то розлучалися, то сходилися з моїм партнером. Тоді як раз був один з моментів розставання і мені було важко. Я постійно сиділа в телефоні, відволікалася на чужі життя.

У якийсь момент згадала дитячу гру, в яку ми грали з подружкою: набираєш будь-які цифри і дзвониш за цим номером. Якщо тобі дадуть відповідь, ти повинен якомога довше поговорити про щось з людиною на лінії.

І я взяла свій номер телефону, переставила цифри місцями, але зателефонувати побоялася. Вирішила спробувати перевірити. Я ввела цей номер в пошуковик, а цей номер виявився підв’язаним до сторінки у соцмережах одного хлопця. Профіль був відкритий. Я зайшла, подивилася, там було пару фото, і він мені сподобався. Що найдивніше: він виявився молодой — приблизно мого віку.

І я написала смс на цей номер з текстом: «Мяу».

Як не дивно, мені відповіли. Виявилося, він грав в настільний теніс, а його друг вирішив відповісти замість нього. Пізніше він сам мені написав, вибачився за це, ми перейшли в WhatsApp і почали спілкуватися.

Рік ми листувалися, спілкувалися про політику, кіно, обговорювали настрої і життя один одного. В сліпу. Без фото і зустрічей. Просто спілкувалися. Аж раптом вирішили все ж зустрітися.

Домовилися про зустріч на набережній Дніпра, орієнтир був «лавочка # 2» і червоний шарфик. Ми довго гуляли, розмовляли. Потім було ще кілька зустрічей.

А після цього ми не спілкувалися майже рік, тому що я не могла повноцінно розлучитися з колишнім, а його друзі були налаштовані проти мене. І він просто почав мене ігнорувати.

Я приїжджала в його День народження з подарунком до нього додому, а він не відкрив двері.

За пів року він написав мені. В ту ж дату, коли було перше смс від мене. І з цього почалися наші стосунки. Ми близько місяця зустрічалися, ходили гуляти, в кіно. А потім я переїхала до нього.

Ще за пів року ми завели собачку, за рік він освідчився, ще за два роки ми одружилися. У грудні 2020-го ми відзначили сьому річницю наших стосунків.

Потяг, що повіз у зовсім інше життя. Т. і Л.

Купуючи квиток на потяг, я й подумати не могла, що ця поїздка стільки змінить в моєму житті.

Це було близько двох років тому. Повернувшись з чергового відрядження в Україну, я відразу спланувала поїздку до своєї кращої подруги в Одесу, адже це — мій другий дім. За день до виїзду подруга сказала, що на її квартирник хоче приїхати ще одна дівчина — її знайома з Києва. Я не надала цьому значення, якщо чесно. Подумала, що ми навряд особливо будемо перетинатися, але виявилася, що ми їдемо в один день, в одному поїзді, та ще й в одному вагоні.

Минула десь година шляху, як мої попутники вийшли на своїй станції, а до мене підсіла вона – та сама дівчина – і сказала «привіт». Назвемо її Л.

Л почала зі слів: «Взагалі я інтровертка і зазвичай не підходжу до людей з розмовами». А наступні 10 хвилин повідомила мені всі «ключові» речі. До Одеси їхала всього на один день, тому що часу немає, адже на найближчі 10 років Л. запланувала підкорити світ сучасної української літератури. Не знаю, навіщо, але також Л. повідомила мені, що вона точно гетеросексуальна, але толерантна.

Зізнатися, мені стало дуже смішно від цих її слів, я усміхнулася у відповідь і сказала: «Рада, що ти з усім визначилася».

Ми розговорилися і не помітили, як пролетіли наступні 6 годин.

Після приїзду я думала, що буду відсипатися і відпочивати, поки наша спільна подруга з Л. погуляють, і ми побачимося ввечері на квартирнику. Але все виявилося не так просто. У подруги було не надто багато часу, і вона попросила мене погуляти з Л.

Не хочу, щоб ви подумали, що я недружня зануда, але вам варто знати, що за пару днів до цього я повернулася з Азії, ще не перелаштувалася на наш часовий пояс і після спекотного тропічного клімату не змогла адаптувалася до сніжної зими. Тож вранці мій мозок думав, що зараз має бути початок ночі, і наполегливо схиляв мене до сну. Тіло, в свою чергу, нарікало на постійний холод і також тягнуло під ковдру.

Але ми пішли гуляти. Пройшлися від набережної і до центру, а потім наша подруга пішла у своїх справах, сказавши доленосні слова: «На лонжероні, в наметі на пляжі, продають найсмачніші в місті хот-доги». Тоді Л. радісно сказала мені, що хоче такої хот-дог.

І ми пішли.

5 км зимової прогулянки до Ланжерон і мене змусили захотіти цей хот-дог. Це стало початком нової традиції.

Увечері, на квартирнику перед своїм виступом Л. підійшла до мене і сказала: «Мені потрібні обійми». Це було дуже мило. За пару годин Л. поїхала назад до Києва.

Ми зустрілися цього літа, і знову в Одесі. Я приїхала ставити перформанс, а Л. попросилася до мене вписатися на 2 дні. Я сказала, що якщо її не буде бентежити постійний рух і репетиції, то велкам.

До того моменту Л. усвідомила і прийняла свою гомосексуальну орієнтацію, так що я не втратила нагоди підколоти її попередньою заявою про те, що вона точно гетеросексуальна.

Липень був насиченим цікавими подіями, Л. влилася в наш рух і запитала мене, чи ок, якщо вона залишиться ще на тиждень. Ми відмінно проводили час, і я не помітила сама, як прив’язалася до неї настільки, що усвідомила – вона ось-ось поїде, – і мені стало сумно.

Л., помітивши це, вирішила залишитися ще на тиждень, до мого перформансу. Я була рада, і, викроївши кілька годин вільного часу, запропонувала їй повернутися на Ланжерон, за тими найсмачнішими в місті хот-догами.

За день до перформансу вона дочекалася, коли всі підуть або вкладуться спати в інших кімнатах (репетиції часто затягувалися допізна, і бувало, що хлопці-артисти з моєї команди залишалися на ніч). Тоді Л. сказала мені, що, здається, починає в мене закохуватися.

Весь здоровий глузд в мені кричав, що треба сказати їй: «Ні, між нами нічого не може бути», але серце вперто відмовлялося підкорятися.

Відтоді пройшло багато щасливих місяців, але щоразу, приїжджаючи до Одеси, ми йдемо їсти хот-доги на Ланжерон і часто згадуємо, як все починалося.

Я ніколи не шукала стосунків і часто чула фразу: «Ти що, думаєш, твоя доля сама прийде і постукає в двері?». І уявіть собі, так і вийшло.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: