Що подивитися: серіал «Ми, діти станції Зоо» за мотивами книги наркозалежної дівчини
У 1979-му світ побачила книга «Ми, діти станції Зоо» – мемуари Крістіани Фельшерінов, яка з 12 років вживала наркотики.
У чотирнадцять Крістіана вперше спробувала героїн. Наступні роки її життя проходили здебільшого на станції Зоо – зупинці залізничного транспорту в Західному Берліні. Там дівчина разом зі своїм хлопцем Детлефом шукала клієнтів – вони обидва займалися проституцією, щоби знайти гроші на героїн.
У 1978-му – Крістіані тоді було шістнадцять – вона стала свідком у справі чоловіка, який займався сексом з неповнолітніми за гроші. У розмові з журналістами дівчина розповіла про своє життя – клуби, наркотики, наркозалежність і проституцію.
На основі історій Фельшерінов й була написана книга Wir Kinder vom Bahnhof Zoo («Ми, діти станції Зоо»). Журналісти записали історію дівчини від першого імені.
Про книгу і екранізацію
Книга стала бестселером, а Крістіана – знаменитістю. Попри те, що у книзі йдеться про всі жахи наркозалежності, деякі дівчата-підлітки почали вважати головну героїню своїм кумиром, наслідувати її стиль одягу і навіть їздити на сумнозвісну станцію Зоо.
У 1981-му за мотивами книги зняли фільм «Ми, діти станції Зоо» (в англомовних країнах називався «Я, Крістіна»). Головну роль у ньому зіграла юна акторка Натя Брункхорст.
У фільмі можна побачити камео Девіда Бові – улюбленого виконавця Крістіани.
Стрічка точно відтворювала атмосферу книги – сіре життя Західного Берліну 70-х, підлітків, які не знаходили любові в родині і шукали бодай якихось розваг; зловживання алкоголем і наркотиками, дитячу проституцію.
Подруга Крістіани Бабсі померла у 14 років від передозування – про неї в газетах написали як про наймолодшу жертву наркотиків в Берліні. Один за одним через героїн помирають друзі Детлефа. Життя юної пари перетворюється на нескінченний пошук грошей задля чергової дози. Вони безуспішно намагаються злізти, не втративши себе і один одного.
Дивитися фільм дійсно страшно – та, може, й потрібно: він тверезить, знімає завісу з причарування героїновим шиком. Навряд після стрічки, як і після однойменної книги, у когось виникне бажання спробувати – бо стає зрозуміло, що будні наркозалежних менше за все асоціюються зі словом «життя».
Фільм став культовим. Саме завдяки йому піднялася тема підліткових проблем, серед яких наркозалежність і дитяча проституція. У батьків з’явився вагомий привід частіше звертати увагу на проблеми своїх дітей і те, як вони ці проблеми намагаються вирішити.
Однойменний серіал
Нещодавно книгу знову екранізували – цього разу ми отримали цілий серіал «Ми, діти станції Зоо».
Серіал осучаснений і, на відміну від першої екранізації, більш вільно поводиться з першоджерелом. Якщо у фільмі центральними героями були Крістіана і її хлопець Детлеф, у серіалі розкривають історії одразу шістьох підлітків – Крістіани, Стелли, Бабсі, Акселя, Бенно і Мічі.
Кожний переживає свою трагедію і по-своєму намагається цю трагедію вирішити. Та все врешті-решт зводиться до одного – героїну.
Відмінності від фільму, крім сюжету, одразу можна побачити вже за трейлером:
Сама Крістіана виглядає значно старшою, як і її друзі та подруги, які не скидаються на школярів. Серіал вийшов стильним, і місцями аж занадто – попри сцени насильства, педофілії, споживання наркотиків і передозування, в ньому значно менше бруду, безнадії і відчаю в порівняння зі стрічкою 1981-го.
Деякі кінокритики помічали, що серіал може надто романтизувати образ наркозалежних: картинка асоціюється з тим самим героїновим шиком, популярним у 90-х.
До того ж критики вказували на одну з головних проблем – вік головних акторів. В оригінальній стрічці Крістіану та її друзів грали підлітки, і глядачі усвідомлювали весь жах того, шо відбувається на екрані – ще зовсім діти займаються проституцією, аби отримати гроші на бажану дозу.
В серіалі роль Крістіани виконала 21-річна акторка Яна МакКіннон, яка – особливо на підборах, в рожевій шубі та з яскравим мейком – зовсім не схожа на восьмикласницю. З іншими акторами, які так само вже вийшли з підліткового віку, така сама історія – вони не асоціюються з дітьми. І насправді слабко асоціюються з наркозалежними – надто «чисто» і доглянуто виглядають.
В порівнянні з першоджерелом і першою екранізацією серіал дійсно красивий – і це було б плюсом, якби не його проблематика. Можливо, кінокритики були надто прискіпливими, кажучи про романтизацію наркозалежних завдяки ідеальній глянцевій картинці, та ми з ними погоджуємося.
В наркозалежності красивого немає – люди, які щодня вживають героїн, зазвичай не мають часу на мейк і укладку. Як відзначав лікар Роберт Ньюман, який ще з 70-х спеціалізувався на замісній терапії, – наркозалежні не мають часу навіть на вечірки. Їхні будні – це пошук грошей на героїн, без якого вони не уявляють свого життя.
Втім, подивитися серіал все ж варто – особливо якщо ви читали книгу і дивилися екранізацію. Матимете можливість самостійно порівняти і зробити власні висновки. А можна і без порівнянь – бо це скоріше окремий твір, який тільки спирається на оригінал, показуючи власну історію.
P.S. 58-річна Крістіана Фельшерінов досі не може впоратися з наркозалежністю – її кілька разів арештовували за зберігання героїну і тимчасово позбавили права опіки над сином через наркозалежність.
У 2013-му Фельшерінов опублікувала ще одну свою книгу Mein Leben Zweites («Моє друге життя»). Після виходу Крістіана дала інтерв’ю, в якому розповідала, що лікується від цирозу печінки і проходить програму замісної терапії.