Навіщо Богу акаунт у Facebook? Ми поспілкувалися з монахами і священниками та дізналися, чи потрібна церкві диджиталізація
Трохи більш як десять років тому британського священника Піта Філіпа вигнали з церкви через те, що небайдужий парафіянин помітив, як церковнослужитель сидів на лавці, втупившись у свій телефон.
Отець Філіп тоді пояснив, що читав в інтернеті Біблію, але йому ніхто не повірив.
У 2021-му священники не просто читають Святе Письмо в смартфоні – вони записують відео для YouTube, ведуть прямі трансляції проповідей у Facebook і навіть записують челенджі в Tik-Tok. bit.ua вирішив дослідити, навіщо церкві технології та як вони впливають на релігію.
На вулиці вітряно, а плюсова температура відчувається як серйозний мінус. Шовкова хустина на голові слабко рятує від холоду.
Я хрещуся та заходжу в браму Покровського жіночого монастиря. Шум міста залишається десь позаду. Тут тихо та майже безлюдно – у столиці знову оголосили локдаун, і тільки десь удалині видніються чорні постаті монахинь.
Послушниці, які наближаються до мене, без масок, тому відразу й не скажеш, що на вулиці 2021 рік. Раптом одна з них дістає з кишені смартфон, відповідає на дзвінок і відходить від інших. Певно, розмова важлива.
Я заходжу в храм, окрім мене, у церкві ще парафіян п’ять-шість. Моляться перед іконами, ставлять свічки. Підходжу до сестер, які стоять трохи осторонь у темному кутку храму, та запитую, чи проводять служби онлайн у локдаун.
Монахині дивляться на мене з подивом і відповідають, що, попри локдаун, до Бога треба приходити особисто, якщо є можливість. Тож трансляцій не проводять, але чули, що така практика в інших храмах є. Сторінки Покровського жіночого монастиря також немає в жодній соціальній мережі, як немає й офіційного сайту. Видно, що сестри не настроєні на розмову, тож я дякую їм та йду до церковного прилавка.
Такий є при вході до кожного храму – саме тут продають свічки та приймають молитви за здоров’я чи упокій. Запитую в жіночки в темному одязі, яка сидить за прилавком:
«Чи можна буде онлайн-молитву замовити, наприклад, якщо захворію та прийти не зможу? Та чи є який зв’язок із храмом і Богом через сучасні технології?»
Відповідь проста – папірець і ручка – пишіть ім’я, за кого треба помолитися, та кидайте в скриньку.
І свічки, до речі, тут не продають – береш свічку, кидаєш в скриню «за можливости».
Я ставлю свічку й виходжу на вулицю – навпроти храму розташована православна крамничка Покровського монастиря. Продавчиня в цей час розмовляє стареньким, кнопковим телефоном.
Повільно ходжу крамницею та роздивляюсь асортимент: тут і срібні ікони, і православні книги, і навіть православний шоколад!
За три хвилини після мене на порозі магазину з’являється кур’єр Нової пошти в масці – як ще одне підтвердження того, що ми все ж у 2021-му. Доставка товару. Монахиня приймає замовлення не відриваючись від розмови телефоном і повертається за прилавок. Щось записує на папері та паралельно веде розмову, до якої я вже прислухаюся.
«…ми на сайті бачили такий товар, давайте нам дві партії, – каже вона. – А які ще книги є? Давайте візьмемо п’ять і подивимося, як ідуть… добре, надсилайте. А скажіть ще… а на сайті є про житіє Матрони? Бо я не знайшла».
Я розумію, що розмова закінчиться нескоро, тож залишаю крамницю, хрещуся та виходжу через браму.
Настоятель церкви УПЦ КП «Неопалима купина» отець Віктор каже: сьогодні церква не може повністю ізолюватися від технологій.
«Інтернет і мобільні телефони – це, звичайно, погана штука, але життя нині повністю диджиталізоване, тому ми не можемо від нього (інтернету) нікуди подітися. Використовувати інтернет і смартфон можна, тільки потрібно знати й розуміти, де це є добре і де це не є добре. Потрібно використовувати тільки наполовину всі ці технології. Як я казав, церква не може від них повністю ізолюватися, бо церква – це люди й те, чим вони живуть».
Віртуальний тур
Наступне місце, куди ми вирушаємо, – це Київський Свято-Введенський монастир. Тільки цього разу в нас онлайн тур. У них є свій зручний сайт, на якому можна замовити онлайн-молитву, влаштувати 3D-тур, зробити пожертви, а на офіційній сторінці у Facebook – подивитися запис проповідей і дізнатися подробиці з життя монастиря.
Схожий сайт є і в Києво-Печерської лаври, де теж можна замовити потрібну молитву онлайн чи купити православну продукцію.
Церква стає настільки прогресивною, що ми знайшли сторінки багатьох храмів і священників не тільки у Facebook чи Instagram, а й у Telegram. Так, храми створюють власні Telegram-канали. Священнослужителі хочуть говорити з парафіянами їхньою мовою та їхніми технологіями.
Настоятель церкви УПЦ КП «Неопалима купина» отець Віктор таку цифровізацію церкви не схвалює:
«Записка онлайн – це не про зручність. Це про перекладання обов’язків на інших. А потрудитися ти маєш сам, а не просто натиснути кнопочку. Потрудись, прийди до церкви, зроби щось, щоб Господь почув твої молитви за близьких».
Духовенство активно веде сторінки в соціальних мережах, пише пости, набирає лайки та часто вступає в дискусії. Це стало нормою особливо під час пандемії, коли багато хто не може піти до церкви, але хоче послухати проповідь свого духівника у FB.
Отець Віктор до соціальних мереж ставиться з великою насторогою:
«Соціальні мережі – це така річка, де дуже багато брудної води, от людина заходить у соціальні мережі, і хочеш не хочеш, а бачиш різні картиночки, трохи рекламки, трохи того, і це зайва спокуса для людини.
Я користуюсь смартфоном, але я повидаляв фейсбуки, інстаграми, усе повидаляв і користуюсь інтернетом тільки тоді, коли мені потрібно знайти, наприклад, будівельні матеріали для церкви чи прочитати новини церковного життя. У мене були сторінки з FB, я помітив, чим це мене підкосило – вступаєш у перепалки, ці перепалки тебе нервують, і я зрозумів, що це не добре.
Сторінки FB є і в патріарха, і в єпископів, але це така річ, як меч, тут потрібно вміти з цим справлятися й використовувати во благо, я не такий твердий і не впораюсь із цим. Тому мене в соціальних мережах немає».
