Художник Сергій Єрох брав участь у Революції Гідності, переїхав до США та розклеює саморобні постери з ню-фото. Розповідаємо його історію
Його портфоліо представлено світлинами дивакуватих людей на різноманітних андеграундних рейвах Нью-Йорку. В об’єктив його камери потрапляють психоделічні персонажі, фрики та просто ті, хто не бояться яскраво себе представити публіці. Усі вони нагадують героїв фільмів Слави Цукермана чи Гаспара Ное.
Декілька місяців тому Сергій Єрох вирішив виставляти найкращі роботи просто неба, розклеюючи саморобні постери з фотографій (зокрема нюдси) на стінах будівель, пішохідних переходів та метро. І хто б міг подумати, що таке хобі може бути небезпечним для життя.
Переїзд до Штатів
Сергій брав участь у Революції Гідності, болісно переживав втрату Криму та взагалі відрізнявся активними громадською та політичною позиціями. У Штати переїхав у 2015-му завдяки програмі Work and Travel.
Митцю сподобалося зовсім інше ставлення людей одне до одного, до життя та свобод, а тому він вирішив нелегально залишитися у Штатах по завершенню програми та вдати, що давно є частиною американського суспільства.
Влада країни закрила на це очі. А чому б і ні? Людина працює, платить податки та намагається не порушувати закон. Хай живе. Можливо в майбутньому в нього з’являться права повноцінного громадянина.
Як розповідав Сергій, іммігранти з пострадянських країн часто живуть із невизначеним статусом десятиліттями. Вони непогано заробляють і накопичують гроші через приватні пенсійні фонди. І навіть можуть все життя не знати англійську на повноцінному для нормального спілкування рівні.
Пошук славнозвісної «американської мрії» кидав його зі штату до штату, з міста в місто, з однієї орендованої квартири на іншу, з роботи на роботу. Він встиг пропрацювати й барменом, і менеджером у ресторані, і навіть налаштовувати 5G-вишки. Зароблені гроші вирішив вкладати в розвиток своїх талантів.
Необхідними для життя речами стали олійні фарби, полотна, синтезатори, діджейські пульти, а згодом і фотоапарат. А тому не дивно, що Нью-Йорк виявився ідеальним місцем проживання, оскільки тут міський божевільний, митець і еманація Ганеши можуть зустрітися в одній людині. Саме такі представники урбаністичної фауни й почали потрапляти в поле зору Сергія.
«Узагалі культурне життя Нью-Йорка дуже сильно змінилося з початком COVID-19. Тепер багато чого перейшло в андерграунд. Підпільні рейви на дахах будинків, квартирники, де виступають місцеві бенди, виставки художників на подвір’ях. Тут майже щодня якась туса.
Я почав все це фотографувати, вишукуючи нетривіальних людей, цікаво одягнених, з незвичними зачісками, прикрасами тощо. Усім подобається відчувати себе знаменитими, особливо в Нью-Йорку. Я знімаю багатьох людей, і ти ніколи не знаєш, на кого натрапиш. Наприклад, тут досі є емо, вони ніби й не вимирали ніколи.
Я не ходив на жодні курси, просто багато фотографував, поступово розуміючи, як найкраще зробити кадри», – каже митець.
Фотовиставки просто неба
Окрім поповнення власної колекції, Сергій вирішив розклеювати фотографії на стінах, роблячи таку собі загальнодоступну виставку. Щоб трохи спровокувати публіку, він вирішив клеїти, за винятком найцікавіших фото з вечірок, психоделічні нюдс-світлини дівчат.
«Моя подружка запропонувала мені ідею робити постери з фото та розклеювати їх. Це так званий клейстер або wheatpaste poster, техніка стріт-арту. Вона давно цим захоплюється, у неї чудові роботи.
Ця ж подружка навчила мене варити вдома клей із борошна, води та цукру. Це досить старий метод. Такі чуваки як Obey саме так і роблять. Досить міцний клей виходить, я вам скажу. Деякі мої роботи можна побачити за 2-3 місяці на вулицях у гарному стані.
Я особливо не парюсь із матеріалом. Усе друкую або вдома, або в друзів на папері А4. Постери виходять невеликого розміру, хоча є можливість робити й великі, просто поки нема бажання», – розповідає Сергій.
Стріт-арт у США: коротка історія
У США стріт-арт має давню та досить темну історію.
Масове захоплення графіті розпочинається в середині 50-х років. Причинами цього стали доступність аерозольної фарби та популярність молодіжних субкультурних рухів, що зростала. Також за допомогою графіті банди помічали контрольовані ними території.
Усе змінилося, коли в середині шістдесятих на одній зі стін у Манхеттені з’явився дивний напис «Julio204». Ні банд із такою назвою, ні ватажків із таким ім’ям не існувало. Шматок вулиці захопив невідомий художник, і його почали наслідувати.
Так розпочинається історію бомбінгу, мета якого – розписатися на якомога більшій кількості вуличних об’єктів.
Під удар потрапляло все: пам’ятники, магазини, адміністративні будівлі та навіть вагони метрополітену. Завдавання шкоди власності, а також кримінальний бекграунд графіті потребували від влади рішучих дій.
До 1995 року максимальним покаранням за графіті був арешт на строк до 90 днів і (або) $ 300 штрафу, але якщо було доведено, що спричинений збиток перевищив $ 5000. Варто врахувати, що особа несла відповідальність тільки в тому випадку, якщо її піймали «на гарячому».
А ось із 1995 року за законом «Про володіння інструментом злочину» винним можна було визнати будь-кого, хто був затриманий поруч із малюнком і в кого під час обшуку виявили балони з аерозольною фарбою або маркери. Покарання – до п’яти років в’язниці й (або) штраф у $ 10 тисяч.
За перше порушення – громадські роботи (100-300 годин), за повторне – ув’язнення на термін до 2,5 років.
Тоді ж клейстер та стікер-бомбінг стали більш-менш безпечною альтернативою графіті.
«У Нью-Йорку багато хто клеїть постери: магазини, художники, діти тощо. Копи не звертають на це уваги. Я разів п’ять їх клеїв у присутності поліціянтів. Мені нічого за це не було. Але якщо ти будеш розгулювати з балоном у руках, навіть якщо їм не користувався, то можуть бути проблеми», – говорить Сергій.
Саме через реальну кримінальну відповідальність до графіті у США ставляться максимально серйозно. І якщо ти зіпсуєш або замалюєш роботу іншого художника, за цей вчинок можна серйозно поплатитися.
«Мені в Instagram (я усюди залишаю посилання на свій акаунт) написав невідомий користувач із запитанням: “Чи мої постери були розклеєні на будівлі, яка належить магазину одягу Supreme?”. Я відповів, що так. І подумав, що, певно, у представників бренду будуть претензії до мене через те, що я на їхній будівлі розклеїв фотографії голої дівчини.
Але ні – виявляється, я заклеїв постерами графіті міської легенди – NEKST‘а. Цей художник розпочинав у 1990-х у Х’юстоні, потім перебрався до Нью-Йорка разом із командою Mad Society Kings.
У нього був досить простий шрифт, але його фішкою було те, що він малював у важкодоступних місцях: на дахах будинків, мостах, на верхніх частинах стін високих будівель тощо. У 2003 році він здобув нагороду як найкращий художник графіті від Houston Press.
Його всі дуже поважають та шанують пам’ять, оскільки він помер у 2013 році. Я спочатку не знав, що наклеїв постер на графіті саме цього митця. Це схоже на те, як зіпсувати роботу Banksy.
Певно, його фанат чи друг почав мені погрожувати розправою. Я слова не сприймав серйозно й намагався спокійно пояснити, що я нічого загалом поганого не зробив – це був просто постер. Але той чувак продовжував надсилати мені погрози. Останнє, що він написав: “Я сподіваюся, що ти вмієш битися, оскільки тебе бажають добряче відхурделити”.
Минув час, і я вирішив на одній із вечірок розповісти другу, корінному американцю, про цю подію. Він пояснив мені, що я маю бути більш обачним і менше світити фотографіями зі своїми постерами, на деякий час забути про своє хобі, тому що реально можу отримати по шиї.
У Нью-Йорку дуже серйозно ставляться до графіті. За подібно мого вчинку деяких людей або сильно били, або підрізали. Було видно, що він не жартує.
Тому я вирішив зробити перерву й бути обачнішим, клеїти на місцях, де це не викличе запитань», – розповідає Сергій.
Наразі він хоче комерціалізувати своє захоплення фотографією.
«Мене почали помічати люди зі світу моди, запрошують співпрацювати. І я хочу фотографувати моделей, заробляти на цьому. У США фотографія приносить непогані гроші. Нещодавно був фриланс, працював на весіллі, за три години заплатили $700. Але мені не сподобалося. Це ніби продати душу дияволу», – пояснює Сергій.
