Спецпроєкти

Як влаштована та як працює реабілітаційна клініка для залежних?


«Лікування назавжди з гарантією – постійним клієнтам суттєві знижки», – жартує лікар-нарколог. Правда в тому, що навіть у клініках назавжди зав’язують зі своєю залежністю лише 10% чи навіть менше.

Ця історія про алкозалежність мала побачити світ ще восени, але з певних причин цього не трапилось. З особистих причин: після лікування у двох клініках, камінг-ауту та впевненості в тім, що я тепер назавжди подруга-водійка, щось пішло шкереберть. Я не змогла протидіяти важким переживанням – і пішло-поїхало. Спершу – келих удома й анонімно, потім – з подружкою, «більше нікому не кажи, це тільки разочок!», а під кінець – у компаніях знайомих і не дуже – наче і не було жодної проблеми…

Але вона була. Тому щоранку після веселощів ставало вдесятеро гірше, ніж раніше. Адже брехня собі – найбільш енергозатратна справа. Бо я вже змінилась, а звичка – ні. І ти почуваєшся вовком в овечій шкурі (або навпаки) і підлітком у коротких дитячих штанцях.

Потім зі мною трапилася одна подія (варта окремої книги, а не допису), побічний ефект якої – неможливість обманювати себе та оточення на фізичному рівні. Тому стосунки з алкоголем стали неможливими, а бажання поділитися цією історією до кінця, щоб закрити всі питання (ну й ґештальт, так би мовити), – непереборно важливим.

А тепер буде історія про клініку, у якій мені пояснили, чому залежна людина вже не може встановлювати нормальних стосунків з об’єктом залежности (алкоголь це, наркотики чи ігри – у кожного своє).

Це була навіть не перша моя клініка, а друга, у якій я вже не лежала в стаціонарі, а приїздила на крапельниці й насправді «поспілкуватись». Спілкування – загалом дуже важлива частина процесу реабілітації.

Клініка «Аліпія» існує з 2014 року. У ній лікують різні види залежностей: хімічну (це наркотична або алкогольна), а також залежні форми поведінки: комп’ютерну, залежність від азартних ігор, статеву поведінку, розлад статевої ідентифікації, неврози, фобії, страхи, депресії. 70% випадків – усе ж алкоголь і наркозалежність, з яких наркотичних – більш ніж половина.

Зі мною поговорив лікар-нарколог – психіатр, який усе життя працював із залежними й сам стверджує, що він «один із небагатьох наркологів, які не вживають». Дивовижно, наскільки залежності вражають навіть професіоналів (на цьому місці я згадала Доктора Хауса та Джордана Пітерсона).

Кого лікують у клініці?

Перше правило клініки – ніхто нікого не утримує проти волі. Немає примусового лікування й узагалі примусу, все тільки добровільно.

З давніх-давен у подібних закладах були як примус хворих, так й ізоляція. Сьогодні ж в одній палаті з пацієнтом може бути «соціально важлива особа» – людина, яка контролює його пересування та виконання обмежень.

Клініка працює в правовому полі й не може обмежувати конституційні права та свободи. Тобто хворий може вийти в місто на прогулянку, і що з ним відбуватиметься – лікарі не знають і гарантувати не можуть. Звичайно, пацієнт залишає свій підпис під умовами лікування й госпіталізації. Але навіть у них обумовлено, що будь-коли він може залишити заклад.

Тут лікують різні залежності, але найчастіше – наркотичну. Лікування триває від тижня до 40 днів, а інколи може тривати й більше. Усе дуже індивідуально.

З алкоголем найпростіше, оскільки алкогольний детокс відбувається впродовж 4-5 днів, і надалі лікування вдома є цілком прийнятним. З наркотиками важче: у стані абстиненції багато хто не може виконувати не лише соціальні функції, а й навіть не може впоратись із побутовими потребами, тому вони потрапляють до стаціонару.

Останнім часом звертається чимала кількість молоді віком від 16 років із наркотичними залежностями, водночас різноманіття хімічних елементів вражає. Тут лікувалися дуже різні люди, наприклад, «великі гравці», які заробляли мільйони. Спершу голоси в їхніх головах допомагали вигравати, згодом розвивався невроз, і вони вже не могли з усім цим впоратись і жити далі.

Як визначити залежність?

У поле зору клініки людина потрапляє трьома способами: особистий запит, звернення членів сім’ї або примусовий обов’язок (з роботи, наприклад, – коли лікування є обов’язковою умовою продовження кар’єри).

Спершу пацієнт проходить консультацію в нарколога і психіатра, щоб виявити рівень залежности – це побутове п’янство чи залежність складніша. Залежність видно за обличчям – будь-яка залежність залишає слід. Міміка, поведінка, ну й анамнез.

Лікарі запитують про минуле й теперішнє, про проблеми та вживання. Одиниці кажуть правду, але за зовнішніми ознаками все й так стає зрозумілим: руки тремтять, червоні очі, погляд в інший бік. Ті, хто приходить за власним бажанням, погоджуються на співпрацю, кажуть: «я багато п’ю» і «не можу зупинитись». А дехто: «мене відправила дружина» і «проблем у мене немає».

«Ми запитуємо, як проходить звичайний день. Наприклад, ось людина ввечері випила, прокидається з похміллям, їде на роботу, на обід виходить зі свого крутого офісу, трішки випиває (відтерміноване похмеляння) – у такий спосіб підвищуються і продуктивність, і настрій. А ввечері випиває знову – і так по колу. Але залежності така людина, звичайно, не визнає – оскільки спирається на стереотип, що той, хто не вдається до похмеляння щоранку, не виносить речі з дому й не б’є дружину, не є алкоголіком у нашому суспільстві».

Основна ознака хвороби – те, що людина не може зупинитись, коли почала вживати. Помітити подібне в самого себе майже неможливо. Щоб це зробити, треба мати дуже високий рівень самоідентифікації, усвідомлености.

Спершу алкоголь вживають, щоб досягнути комфортного стану. Пізніше – щоб уникнути дискомфорту, бо світ без алкоголю припиняє бути красивим, товариським і цікавим. Людина просто хоче продовжити собі свято, а потім не помічає, як уже не може обійтись без випивки. Кількість алкоголю тоді зовсім не важлива. Це занадто індивідуально, адже дехто може випити півтори пляшки горілки за день і буде здатен працювати, а хтось після двох келихів шампанського не може зрозуміти, як жити.

Дивовижно, але іноді діти тягнуться до батьків саме тоді, коли ті напідпитку: ось тато у тверезому стані дистанціюється, а коли вип’є – лагідний і добрий. І дружина констатує, що одна з ознак, коли тато пив – це якщо діти до нього тягнуться: отже, було.

Кого не хочуть лікувати?

Якщо пацієнт не в змозі сам собі дати ради, а підтримки ні від кого з близьких немає. Або коли людина в асоціальному стані – неохайний, не зважає на свій зовнішній вигляд.

Після надходження проходять МРТ, КТ, повне обстеження організму, УЗД серця й черевної порожнини.

Далі – наступні стадії лікування:

  • детоксикація – інтенсивна терапія;
  • інфузійна терапія;
  • підтримувальна терапія;
  • психотерапія (у ресурсному стані) – індивідуальна терапія, групова терапія, терапія зі співзалежними.

«Інколи ми не допускаємо рідних і близьких, якщо помічаємо, що вони ускладнюють процес лікування. Також просимо не ухвалювати опальних рішень – заяв на розлучення тощо, доки не закінчиться лікування. Під час реабілітації необхідне фізичне навантаження – лише в русі людина повертається до життя».

Життя після лікування та його успішність

Лікування від наркотичної залежності – детокс тривалістю у 21 день, але решту життя людина пам’ятає ті відчуття, той досвід.

«Лікарю, як би добре мені не було після лікування, я завжди знаю, де ключі від раю», – каже один із пацієнтів. І, на превеликий жаль, будь-який наркотик можна знайти впродовж двох годин у нашій країні.

Завдання психолога й терапевта – знайти для людини те, що створить співмірне з наркотиками відчуття задоволення.

«Одному нашому пацієнту 47 років, він топменеджер великої компанії. Та вже більш ніж 20 років він маленькими дозами вживає опіоїди («ширку») раз на 3-4 дні. Йому здавалося, що якщо наркотик зовсім не відповідає його високому статусу, то і залежністю його назвати не можна. Максимум – пустощами. Ми призначили йому замісну терапію, але він нещодавно прийшов до нас і сказав, що тепер точно хоче покінчити з наркотиками: у нього народилась дитина, а разом із нею з’явився сенс в здоровому та вільному від наркотиків існуванні.

«Лікування назавжди з гарантією – постійним клієнтам суттєві знижки», – це справжня реклама більшості центрів реабілітації. І це правда: найбільш трагічне в наркології – це постійні ремісії. Можна розповідати про 70% чи навіть 90% тих, хто вилікувався, але це неправда. Зі 100 осіб вилікується, можливо, 10% – але це ті, хто усвідомлено вирішив покинути, одужати, позбутись залежності. На жаль, тим, хто відчув на собі залежність, доводиться боротися із цим все життя – тому що вони вже пізнали «ключі від раю».

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу з тестами! 🧐