Спецпроєкти

Як порозумітися з підлітком: інструкція від дитячого психолога


Часом те, що батькам здається неважливим, для підлітка може бути цілою катастрофою. Власна ідентичність, визнання однолітків та свобода вибору – те, що справді необхідно для тінейджера.

Ми поговорили з дитячою психологинею Анною Покровською та дізналися, як зрозуміти підлітка й знайти з ним спільну мову.

Повну версію подкасту дивіться на YouTube:

Батьки – не авторитет, і це нормально

Підлітковий вік дитини складно пережити: вона раптом перестає прислухатись і чути батьків. Прийняти це буває складно.

Батьки хвилюються через втрату авторитету. Вони розуміють, що дитина досі залежить від них матеріально, але емоційно вже сепарується.Тому мама й тато не знають, як тепер проявити свою любов.

Варто зрозуміти, що дитина має сепаруватися від батьків і вивчити людей свого віку, адже житиме вона серед них. У молоді навряд чи є друзі, які старші на 20-25 років. У підлітковому віці дуже важлива соціалізація серед однолітків.

Усі бояться підліткового бунту й неспроможності впливати на життя своєї дитини. Але я вважаю, нехай краще він буде у шкільному житті, ніж людина не заспокоїться, і підлітковий вік у неї настане у 30 років.

Чому стається бунт? Найпоширеніша причина – дістала школа й навчання. І коли підліток відчуває першу свободу, у 12-13 років, він розуміє, що щось у його житті може бути інакше. Вирвавшись з-під контролю, він починає пробувати нове.

Деякі психологи кажуть, що все йде від сім’ї. Часто чую в телепередачах, присвячених підліткам: «Стежте за своїми дітьми». Я не погоджуюсь із цим. Насправді конкуренцію інтернету та компанії друзів досить складно створити батькам. Вони не можуть дати стільки емоцій, вражень та рефлексії підлітку, як його однолітки. Тому компанія – це дуже важливо.

Але невже неможливо якось вплинути на дитину? Звісно ж можна, але це потрібно робити до перехідного періоду. Перед підлітковим віком обов’язково щось відбувалося між дитиною та батьками. Цей передпубертатний період дуже важливий. Обов’язково до підліткового періоду побудуйте міцні стосунки з дитиною.

Підліткова криза – це боляче, але вона є досвідом, якого треба набути. І якщо в сім’ї є любов і розуміння, будь-яку кризу можна пережити, навіть якщо кілька років здається, що все погано. Дитина повинна знати, що дорослі – її підтримка.

Межі та соціалізація

Звісно, всі батьки прагнуть встановити межі. Це нормально – сказати дитині: «Будь відповідальним/-ою людиною, прийди вчасно».

Та іноді у відповідь звучить вислів від підлітка: «Але всі залишаються». І тут повинна відбутись внутрішня розмова в батьків.

Згадайте себе, коли ви йдете першим і пропускаєте щось важливе. Часом за ту годину-дві, що пропустить тінейджер, може відбутися щось справді значуще. Наступного дня однолітки це обговорюватимуть, а ваша дитина буде осторонь. Тому не варто знецінювати формування стосунків із друзями.

Нормально, коли дитина прагне бути активною та мати друзів. І так само нормально, якщо вона часто буває на самоті. Коли я вивчала питання булінгу, спостерігала динаміку в колективі. Помітила, що є підлітки, яким постійно потрібна увага, а є ті, кому цілком окей просто сидіти й слухати. Тут важливо розуміти, що не всі люди хочуть бути неймовірно соціально активними. Буває так, що дитині достатньо одного друга.

Щодо друзів удома – круто, коли ваша дитина може привести свою компанію. Батькам також важливо спілкуватися з друзями своєї дитини. Влаштуйте спільну зустріч. Пограйте в якусь настільну гру. Вам може сподобатися мислення підлітків, і ви можете багато чого навчитися.

Ініціація та підтримка

У підлітковому віці відбувається ініціація своїх послань: бути якимось. І ці послання, як правило, у паралельному всесвіті з батьківськими. Бо мамі з татом часто здається, що певна навичка взагалі не потрібна їхній дитині.

Батьки думають, що вони з висоти свого досвіду хочуть кращого для підлітка, намагаються прищепити йому потрібну на їхній погляд навичку, а дитина це не сприймає.

Росте собі людина зі своїми поглядами на світ, а вся сім’я намагається визначити, ким вона стане, коли виросте. Тоді втрачається та важлива для дитини ініціація.

Я влаштовую профорієнтаційний тест. І мене часом вражають історії 11-класників. Коли я дитині озвучую результати, вона здивовано запитує: «Це про мене?». У підлітка закінчилося шкільне життя, а він справді не знає, що хоче робити далі.

Коли дитина завжди зручна й на все погоджується, то в 11 класі відбувається ця криза: «куди мені вступати?», «чого я хочу від життя?».

У таких підлітків часто не задовольняються потреби. Є внутрішній імпульс, певне усвідомлення, а його притискають. Це може спричинити дитячу депресію. Виявити її досить складно, адже дітям самим важко зрозуміти, що з ними відбувається.

Тут батькам на допомогу приходять люди, які оточують їхніх дітей. Зі вчителями тінейджерам часто складно побудувати стосунки. Дитина боїться, що її запам’ятають слабкою. Щоденні зустрічі в школі заганяють у тривогу. Навіть шкільним психологам діти бояться розповідати про свої проблеми. Бо для них школа – це не завжди про безпеку, їм страшно бути вразливими.

Тому в нас є тренери, наставники. Якщо в підлітка буде поза школою група інтересів, де є дорослий, то цьому дорослому дитина може розповісти про свої проблеми.

Іноді дитина бачить, що батьки у змові з учителями проти неї. Виникає страх: «Якщо я скажу, чи не буде це використано проти мене?».

Якщо батьки будуть на боці школи, для дитини вони стануть тими, хто проти неї. Тоді вона закриватиметься.

Якщо дитина віддалилася від батьків, вона обов’язково наблизиться до когось. А ми не знаємо цінність цієї компанії. Ми не зможемо спрогнозувати. Якщо потреби не задовольняються у стосунках із батьками, підліток обов’язково шукатиме душевної рівноваги іншими шляхами. А там він може набути деструктивного досвіду. Але для тінейджера це можливість закрити власні потреби психіки.

Контроль і порозуміння

Технічно ми не зможемо ставити капкани та зчитувати наших дітей. Зламати батьківський контроль на телефоні досить просто. Вплинути можна лише психологічно. Батькам дуже важливо знати про фізіологічні особливості підлітків. Адже все, що вони роблять – на емоціях.

Так, дуже важко бути в контакті з непрогнозованою емоційною людиною. Але чомусь коли дитині було три роки, батьки це розуміли. Вимкнувся мультик – дитина плакала. Це сприймали нормально.

Та коли бунтує доросла дитина, стає ніяково. Але насправді трирічна й підліткова кризи дуже схожі. Вони про межі, про проживання фрустрації через агресію. Іноді про печаль, але психіка перекручує через агресію, роздратування.

Намагайтеся під час емоційного піку викликати в дитини щирі сльози. Поплакати краще, ніж проявити агресію. Це можна зробити під час відвертої розмови, розділивши з дитиною її емоції, проявивши емпатію. Адже часто джерело агресії – сильний біль.

Якщо щось забороняти дитині, це посилює імпульси. Та що робити, коли підліток захопився чимось, що ви не розумієте? Вивчіть те, що любить дитина. Наприклад, подивіться аніме. Зрозумійте, що там ціла філософія. Круто поговорити із сином чи донькою про їхні інтереси, запитати їхню думку, дати зрозуміти, що їхні інтереси для вас важливі.

Булінг – як діяти?

Батьки підозрюють, що є цькування, але дитина боїться, не говорить. Як діяти? На жаль, проблема зароджується у школі, і викорінювати її потрібно там. Удома дуже важко зрозуміти й «зчитати» те, що відбувається. У такому разі на допомогу батькам приходять вчителі.

Варто знати, що булінг стається тоді, коли відсторонені дорослі. Тому дітей не можна залишати. Не постійно стежити за ними, а заглиблюватися в ситуації, що виникають. І в жодному разі не списувати на те, що діти просто собі сваряться, і так буває часто.

Щоб зрозуміти, що підліток став жертвою булінгу, потрібно тримати контакт з учителями. Дитину повинні оточувати турботливі дорослі.

Також варто розуміти, що булінг – це не конфлікт. Бо конфлікт – це симетричний процес, влада над процесом є у двох сторін. Булінг – це асиметрія. У жертви влади немає. Ситуацією керує булер та спостерігачі.

Останні насправді здатні дуже швидко процес булінгу завершити. Одна людина може сказати: «Навіщо ти так робиш?». Її підтримають інші, і така спроба булінгу зайде в глухий кут. Усе починається з одного вислову.

Булери – це теж травмовані люди. Їх не потрібно виправдовувати, але варто розібратися, можливо, не задовольняються якісь емоційні потреби дитини.

Батьки не всесильні

Найбільша складність підліткового віку виникає тоді, коли тінейджер усвідомлює, що батьки – не боги, вони не можуть вирішити все. Саме тоді дитина відчуває біль. Вона усвідомлює, що насправді сама, зараз дорослі не можуть її підтримати. Біль перетворюється на кризу.

З настанням підліткового віку завдання батьків змінюється. Спочатку це люди, які керують життям дитини. А потім стають лише турботливими дорослими. Вони своїм життєвим прикладом можуть показати різні варіанти розв’язання проблем. Але не повинні вказувати на конкретний шлях і називати лише його правильним.

Іноді тінейджери мають проблеми, з якими батьки не стикались. Тоді мамі й тату важливо визнати, що вони ніколи не проживали таку ситуацію, тому самі розгубилися б.

Важлива щирість. Дитину дратує, коли батьки показують всезнайство. А підліток насправді такий невпевнений у собі. Коли мама й тато поряд «живі», без досвіду, питають поради в підлітка – це зближує їх із дітьми.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу з тестами! 🧐