Історія українки, яка вперше підкорила найвищу вершину світу
«Ти можеш вийти з офісу й піднятися на Еверест – якщо дуже цього захочеш».
Ірина Галай – перша українка, яка підкорила найвищу точку планети, Еверест, і 14 разів була на Говерлі. А ще вона піднялася на одну з найскладніших вершин світу – К2, на якій за всю історію було тільки декілька сотень альпіністів.
Сьогодні українці підкорюють не тільки головні висоти світу, але й космос.
У 2022 році компанія Spacebit здійснить першу українську місію на Місяць, у межах якої на поверхню супутника доставлять техніку для проведення досліджень. Офіційний партнер події – Nemiroff – бренд із півторастолітньою історією, представлений на 5-ти континентах світу.
Разом із Nemiroff ми запускаємо проєкт «Тому що історію пишуть перші», у якому українці розповідають про свої звершення, які увійшли до історії. Герої-першопрохідці розкажуть, через які складнощі їм довелося пройти, щоб досягти мети.
У цьому матеріалі – історія Ірини Галай, яка раптово вирішила піднятися на Еверест і за пів року підкорила його.
Коли вперше закохалася в альпінізм?
Коли кажуть «зараз вийде перша українка, яка піднялася на Еверест», люди уявляють спортсменку, яка живе горами або з дитинства їздить по альпіністських таборах. Але це точно не моя історія.
Я почала займатися альпінізмом випадково. У 2013 році програла спір товаришу, і його бажанням було, щоб я піднялася на Казбек у Грузії. До того я була тільки на Говерлі.
Пам’ятаю, у магазині, де я підбирала спорядження, одразу попередили, що я йду на авантюру. Казали не їхати на Казбек, бо буде важко. Але я хотіла показати всім, що не боюся й готова прийняти цей виклик.
Тоді я взагалі не займалася спортом, навіть у дитинстві. Максимум – раз у рік батьки возили до Карпат, де ми катались на лижах. Тому підкорити Казбек мені було фізично складно. Але краса Кавказу врятувала експедицію.
Щоранку зі свого намету я спостерігала неймовірний краєвид, який пом’якшував весь дискомфорт від походу. Я розуміла: відбувається щось неймовірне, і мені не хочеться додому. Саме на вершині Казбеку я закохалася в альпінізм.
Як закоханість переросла в хобі?
На Казбеку я навчилася користуватися спорядженням. Одразу зрозуміла, що є речі, які допомагають у горах. Наприклад, завдяки кішкам (накладка на взуття з шипами) можна йти по засніженій поверхні та не з’їжджати. Льодоруб завжди перестраховує: ним можна зачепитися, щоб не впасти з гори. Плюс є різні мотузки та страхувальні системи.
Раптово мені захотілося ще більше про все це дізнаватися. Що я й зробила після повернення додому. Тоді я відразу вибрала наступну ціль – Кіліманджаро, найвища вершина Африки. І так само відчайдушно зібралася й полетіла туди – з незнайомими мені людьми, єдина з України.
Не знаю, скільки гір я підкорила, але їх було багато. Тільки за перший рік альпінізму – 3-4 гори вище ніж 5000 м. Я буду рахувати вершини з 8000 м. Не те, що я недооцінюю інші, але я не вважаю їх складними. Навіть жартую: все, що до 5000 м – пагорбки, до 7000 м – пупирі, а тільки після 8000 м – гори.
Наразі в мене три гори вище від 8000 м: Еверест, Лхоцзе та К2.
Коли вперше з’явилася ідея підкорити Еверест?
У 2015 році ми з товаришем були в Альпах – лазили по горах і тренувалися. І він мені сказав, що на Евересті не було жодної українки. Тоді я вперше задумалася: чи не піти мені? І відразу вирішила, що піду.
Я добре знала своє тіло та розуміла, наскільки легко йому дається акліматизація. І найголовніше – усвідомлювала, що мені подобається весь цей процес. Тому амбіції в моїй голові були виправдані.
Після повернення додому я вивчила всю інформацію про Еверест, зв’язок з Україною, українок-альпіністок, гідів. І вже через пів року стояла на вершині світу.
Як готувалася до сходження на Еверест?
На Еверест не можна просто так поїхати, як на Казбек. Потрібна гірська, фізична й моральна підготовка. До цього я підкорила п’яти- й шеститисячники, але не семитисячники. А щоб піднятися на 8000 м, треба пройти всі попередні щаблі.
Тому я знайшла собі гіда, який міг повести мене на таку вершину. Це був Віктор Бобок. Я хотіла, щоб саме українець вів мене на Еверест. Для підготовки ми з ним піднялися на найвищий вулкан у світі – Окос-дель-Саладо в Чилі, висота – 6895 м.
Тоді я зрозуміла, що з акліматизацією й адаптацією до висоти в мене проблем немає. Треба було лише підтягнути фізичну форму, тому я почала займатися кросфітом, боксом і скелелазінням. Це найкращі види спорту, які готують до гір.
Також велику увагу ми приділили спорядженню. На Евересті важливо все, адже кожна дрібничка може завадити сходженню. Наприклад, шкарпетки – вони мають ідеально підходити під твою ногу та взуття. Або коврик під спальний мішок – він має бути спеціальний, бо не кожен надувається на висоті 8000 м.
Про перші емоції на вершині світу
Це складно описати: ти наче в космосі, мозок затуманений. Усі 25 хвилин на горі я насолоджувалася моментом: розуміла, що стою на вершині світу, і вище – тільки космос.
Але приземляє те, що попереду – шлях назад, і він не менш складний, ніж вгору. Є ейфорія, яка заряджає на спуск, але її вистачає на кілька годин, а далі треба взяти себе в руки й спускатися на морально-вольових.
Ми піднімалися на Еверест із 23-ої ночі до 6-ої ранку, щоб до ранку бути на вершині й по світлому дню спуститися. До табору на рівні 6400 м ми спускалися з 6-ої ранку до 23-ої вечора. Тобто добу йшли без сну. Але емоції варті того.
Українці вже підкорили найбільші вершини на Землі – час рухатися ще вище й брати нову висоту. Приватні компанії та українські бренди роблять перші кроки для відкриття космічних горизонтів.
Наступного року буде підкорена ще одна вершина у 384 440 км – прапор України з'явиться на Місяці.
Це буде визначна подія для всієї країни, а бренд Nemiroff має честь стати частиною її реалізації. Частиною історії!
Чи були моменти, коли хотілось спуститися?
У мене ніколи в житті такого не було, і під час сходження на Еверест також. Я йду на вершину не для того, щоб комусь щось довести. Це моє задоволення та мій відпочинок. Звісно, буває важко, але ти маєш розуміти, для чого це потрібно.
Окрім цього, коли я підіймалася на Еверест, за мною слідкувала вся Україна. Це випадково стало загальновідомо.
Один журналіст узяв у мене інтерв’ю через Facebook, поставив кілька запитань, а потім вийшла стаття, що дві українки йдуть на Еверест: я й альпіністка Тетяна Яловчак. Одна – із Західної України, а інша – з Донеччини. Журналіст опублікував наші фото в купальниках і зробив заголовок на кшталт «и тут на вершину выскакивает блонда».
І після цього понеслося! Навіть ставки робили, хто підніметься першою.
Може хтось би й запанікував, але точно не я. Я такі речі сприймаю як виклик. Тому в мене з’явилася нова мета: не тільки першою піднятися на Еверест, а й показати всім, що не треба оцінювати людину за зовнішністю.
Я присвятила це сходження всім жінкам України. Не обов’язково бути спортсменкою, щоб стати альпіністкою. Ти можеш вийти з офісу й піднятися на Еверест, якщо дуже цього хочеш.
Про сходження на «дику гору» – К2
Еверест – не найскладніша вершина, є ще К2 – друга за висотою гора. Її настільки важко підкорити, що за всю історію це зробило лише декілька сотень людей з усього світу. Якщо оцінювати за десятибальною шкалою, Еверест – це три, а К2 – десять.
Я стала першою українкою, яка піднялася на К2, і вважаю, що мені пощастило. Так, я ретельно готувалася, але й без везіння не обійшлося. Ця гора постійно забирає життя професійних альпіністів, бо з вершини летять камені та величезні глиби льоду. Не рекомендую туди йти, якщо немає справжньої мети.
Вперше я повірила, що зможу піднятися на К2, на вершині Евересту. Але це здавалося фантастикою. Проте якщо добре все спланувати, то можна організувати експедицією. І ці роки я жила мрією про підняття на К2, яку здійснила влітку цього року.
Зараз я розумію: єдине, що може завадити сходженню на гору – погодні умови. Але точно не ти. Якщо є бажання стояти на вершині будь-якої гори, ви будете на ній стояти. Це тільки питання часу.
Про вершину, яку не вдалося підкорити
Вперше я не зайшла на гору Ушба на Кавказі. Її висота десь 4700 м, але вона складна технічно. Ми приїхали без наметів, бо на цій горі не треба спати. На Ушбі зазвичай не має бути снігу, тому ми взяли просто бівачні мішки, навіть не спальники.
Але почалася справжня зима – нас по груди занесло снігом, і ми опинилися в пастці. До нас навіть не хотіли виїжджати рятувальники, бо ми були вже на середині гори, і вони не розуміли, як у таку погоду до нас підібратися.
Ніколи не забуду цю ніч. Ми знайшли печерку й спали з напарником по черзі, щоб нас не засипало снігом. Бо щойно засинали, сніг накривав із головою. Ми розгрібали завали, потім один із нас спав, а інший контролював ситуацію.
Це дуже крутий досвід. Тут треба вміти робити висновки й розуміти, що гора – вічна, а ти – ні. Ти можеш повернутися й підкорити її наступного разу. Деякі люди не розуміють цього й залишаються в горах назавжди.
Чого навчають гори?
Планувати. Якщо маєш ціль, потрібно спершу прийти до неї в голові, а потім почати фізично рухатися. Коли в уяві стоїш на вершині, фізично підніматися значно легше.
Мати мету, а не просто існувати. Без мети людина нещасна.
Відпочивати. Люди часто заганяють себе, працюють і тренуються без відпочинку. І забувають, що треба розслаблятися. Насправді ж, відпочивати потрібно рівно стільки, скільки витрачаєш на роботу.
Я почала сприймати гори не як великі цілі, а як проведення часу, і зрозуміла, що треба ставити глобальнішу мету – зробити щось корисне для світу.
Тому зараз ми робимо проєкт «Особливі походи» – організовуємо походи в гори для дітей з аутизмом. Звісно, це нелегко для них, але відчуття підняття на вершину – крута реабілітація для кожної людини. Це запам’ятовується на все життя.
З німецькою компанією Dermacolla ми створили вітаміни для людей, який ведуть активний спосіб життя та хочуть оздоровлювати своє тіло – Dermacolla Sport. Це потужний коктейль з хондропротекторів, колагену, амінокислот, жироспалювача і вітамінів. Я також приймаю ці вітаміни для підготовки і реабілітації після сходжень.
Про наступні вершини
Моя мета – здобути звання «Сніжного барса». Його присвоюють альпіністам, які піднялися на п’ять семитисячників: Пік Перемоги, Пік Хан-Тенгрі, Пік Ісмаїла Самані, Пік Леніна та Пік Корженевської. Хочу забрати собі всі рекорди на майбутнє.
Історія Ірини Галай ще раз підтверджує: можна досягти будь-якої мети, навіть якщо до вас це нікому не вдавалося. Так, першопрохідцям завжди складніше, але, якщо сильно забажати і наполегливо працювати, все вийде.