«Божевільний Бог»: мультфільм, який шокує і заворожує
В прокат вийшов мультфільм «Божевільний Бог», над яким аніматор і майстер спецефектів Філ Тіпетт працював більше 30 років. Розповідаємо, чому цю картину варто подивитися, і чому вона сподобається не усім.
30-річна історія створення мультфільму
Філа Тіппетта шанують в індустрії. Він подарував нам монстрів в «Зоряних війнах», а також голографічну гру в шахи, яка навчила нас усіх «дозволити вукі перемагати». Згодом майстерність автора глядачі побачили в таких фантастичних роботах, як «Робокоп», «Парк Юрського періоду» та «Зоряний десант». Здавалося б, технологія CGI позбавила Тіпетта роботи, спецефекти якого загалом будувалися на стоп-моушен анімації ляльок (відео складається з фотографій об’єктів, які аніматор пересуває в просторі, – прим. ред.).
Водночас Тіпетт відійшов від справ лише для того, аби в 1987 році розпочати роботу над своїм магнум опусом – «Божевільним Богом». Водночас нестача фінансів і робочих рук не дозволяють швидко завершити проект. На допомогу автору прийшла кампанія на Kickstarter, яку запустили в 2012 році.
Загалом те, що перед нами знаходиться довгобуд, стає зрозумілим з того, наскільки відрізняється анімація протягом всього часу видовища. Крім того, помітні і сюжетні просідання, оскільки тримати в голові цілісну картину придуманого світу 30 з гаком років досить важко.
Зрозуміло, що такий масштабний проект не міг би бути реалізованим без сторонньої допомоги. А тому Тіпетту на волонтерських засадах допомагали студенти його академії спеціальних ефектів Tippett Studio. Чи можна це назвати експлуатацією? Важко сказати, враховуючи, що одному зробити півторагодинний ляльковий мультфільм доволі важко.
Водночас цікавим є те, як вони ставилися до того, що робили. Світ Тіпетта не надто приємне місце для життя. Воно наповнене біллю, стражданнями, фекаліями, зґвалтуваннями і всім іншим жахов, який протягом століть супроводжує людське життя.
Спуск в глибини пекла
Все починається з полум’яного уривка з Книги Левита – найстрашнішого твору Старого Заповіту. Ми знайомимося з нашим головним героєм, Вбивцею, який нагадує шахтаря в олов’яному шоломі та протигазі. Він є нашим Вергілієм, провідником у світі кошмарних видінь. Величезна машина створює біороботів, щоб потім їх знищити на підприємствах; кібернетичні монстри поїдають відходи смертників на електричних стільцях; зубасті опариші є дітьми, які народжуються в кишках людей, органи яких є всього-на-всього ювелірними прикрасами і т.д.
У мультфільмі діалоги нагадують дитячу тарабарщину, яка передається через гучномовці до всіх мешканців світу. Це ще раз доводить, що Божевільного Бога цікавить лише створення світу, а наповнення його осмисленими героями і історіями. Інколи нам зустрічаються і живі актори, наприклад, режисер Алекс Кокс («Сід та Ненсі», «Уокер», «Патрульний» тощо). У мультфільмі він голова тоталітарної держави, який і відправляє Вбивць на дослідження та знищення інших світів. Коли Вбивця влаштовує черговий Армагеддон, час починає текти назад, і історія повторюється.
Одіссея Вбивці в цьому вічному поверненні наповнена відсилками до різноманітних творів поп-культури: моноліти та мавпи «Космічної Одіссеї» Кубрика, деякі персонажі схожі на Скексіса з «Темного кристала», помітні і машині, схожі за дизайном на ті, які ми бачили в «Зоряних війнах», а також істоти з «Лабіринту» Джима Хенсона.
Водночас відсутність будь-якого повноцінного сюжету перетворює мультфільм на сюррелістично-кривавий калейдоскоп, основна задача якого – продемонструвати усі навички автора та його команди учнів з роботи над спецефектами. А тому з кожною хвилиною «Божевільний Бог” починає нагадувати зшиті курсові роботи студентів школи анімації. В цьому є свій шарм – побачити довготривалу відео-інсталяцію і спробувати отримати візуальну насолоду. Чому «спробувати»? Кров, фекалії, нутрощі, жорстокі вбивства та безкінечний геноцид усього живого на екрані мало кому принесуть задоволення.
Деякі рецензенти посилаються на роботу Умберто Еко «Історія потворності», зазначаючи, що потворне і гарне стоять поруч, а тому навіть хворобливе здатне збудити у людині естетичні почуття. Але якщо людина не перверт, то для неї потрібно потворне представити з дотриманням певних художніх, етичних та естетичних правил. «Божевільний Бог» – це той випадок, коли відвертаєшся від екрана, але одним оком намагається уловити рухи на периферії зору.
Філ Тіпетт розповідає досить гностичну історію, що весь реальний світ створив злий Бог, в якому насильство є основою існування всього живого (зверніть увагу на останні кадри, коли алхімік грається з маленькими добрими істотами в акваріумі). Водночас в ролі злого деміургу виступає і сам Тіпетт, який іронічно і себе асоціює з Богом, який дає і забирає життя ляльок. Він міг принести світло в свій твір, але він цього не бажає.
«Божевільний Бог» – це історія, яка безумовно вартує уваги. Водночас, чи варто від неї очікувати одкровень? Ні. Це візуальний кайф для специфічних естетів, в якому демонструється одна й та сама історію про те, що ми живемо в пеклі.
Хтось може списати все на епатаж. Я з цією думкою не погоджусь. Епатаж помітний, наприклад, у фільмі «Кусо» музиканта Стівена Елісона (Flying Lotus). Вона дуже погана попри усі візуальні експерименти. Звичайно, що можна демонструвати потворну піхву. Але Девід Кроненберг може це зробити сексуально і захоплююче, а ось в «Кусо» таке відчуття, що школяр бажав шокувати своїх батьків. Філ Тіпетт нікого не хоче шокувати, він свідомо виражає своє світобачення в такому моторошному стилі.
Якщо ж ви хочете подивитися майстерну роботу зі стоп-моушен анімацієї з непоганим сюжетом, то можна порекомендувати «Таємні пригоди Тома Томба» про подорож хлопчика-мізинчика антиутопічним світом.
