Спецпроєкти

Мистецтво маленьких кроків: Як наблизити перемогу за допомогою добрих справ


Українці після 24-го лютого продемонстрували світові, що таке єднання та підтримка. Саме завдяки згуртованості та сміливості наша боротьба триває, а перемога все ближче з кожним новим днем.  

У партнерстві з Bolt&Visa та Raiffeisen Bank ми поговорили з трьома київськими волонтерами про важливість точкової допомоги, нові реалії життя у місті та маленькі добрі справи, які наближають нас до омріяного дня. 

Міла – арт-директорка мережі ресторанів, продюсерка міських івентів

Про діяльність. На початку війни я нікуди не поїхала та одразу долучилася до «Київ Волонтерський». Згодом ми з моїм хлопцем Олексієм відкрили свою організацію «Збережи Україну». Я вже поринула у цю сферу та розумію, де є реальна необхідність у допомозі.

Про рутину після 24-го лютого. До 24-го лютого кожен день мого життя був запланований, але після все змінилось. Я залишилася без роботи. Пріоритети у житті змінились.

У мене є автівка, тому я стала допомагати переміщуватись людям по місту та згодом перевозити їжу. У мене не було страху: хоча траплялись небезпечні моменти, мене це не зупинило.

Волонтерство. Я роблю збори під конкретні потреби, наприклад, на продукти для бабусь. Як це працює: ми їдемо точково по селищах до тих, хто фізично не може дійти та отримати гуманітарну допомогу. Знайомимось з головами сільрад та з’ясовуємо, хто потребує допомоги. Один продуктовий набір – це приблизно 500 гривень. 

Також ми збираємо кошти на відбудову. Уже багато чого відновили у Київській області (Мощун, Горенка, Гостомель): влітку, наприклад, поновили Горенську гімназію, якій майже сто років. Зі свого боку поставили вікна у всіх класах. А коли потім привозили продукти, побачили, що інші волонтери там відбудували дах. І тепер ця гімназія має вигляд просто перфект. 

Про виснаження. У березні, квітні та травні волонтерство стало фултаймом у житті. Сім днів на тиждень я розвозила обіди, продуктові набори та робила збори. Зараз виділяю один день на тиждень, коли фізично можу поїхати в села та відвезти продукти, решту часу онлайн роблю збори для закупівлі теплих речей або їжі.

Допомагати для мене – це про належність до суспільства, про користь для моїх людей та для країни. Маючи певний набір скілів, які відкрила у собі під час роботи з людьми, розумію – неправильно було б їх не використовувати.

Моє джерело енергії – це інші люди. Стільки часу волонтерити без підтримки було б неможливо. 

Є люди, які поїхали або ж, знаходячись в Україні, не мають змоги волонтерити (немає авто, часу, маленькі діти). Вони часто звертаються до мене і роблять донати. Маленькі збори дають змогу зрозуміти, що все реально та у наших руках. 

Регулярні донати стають великим внеском на шляху до спільної перемоги. Тому Bolt спільно з Visa та Raiffeisen Bank винайшли спосіб легко адаптувати донати у повсякденну рутину кожного українця. Тепер просто їдучи на самокаті на роботу або поспішаючи на зустріч з друзями, можна робити добру справу та рухатись у напрямку до перемоги.

Додаючи картку Raiffeisen Bank до оплати у Bolt і оплачуючи нею поїздку на самокаті, користувач отримує до кінця вересня знижку - 30% (максимальний розмір знижки 25 грн). З кожної оплати за поїздки на самокаті (01.07.22-30.09.22) Raiffeisen Bank перерахує 5% на гуманітарну допомогу.

Як балансувати між волонтерством та особистим життям. Для кожного це індивідуально. Перші місяці я бачила сенс тільки у волонтерстві. Зараз для мене важливі робота, особисте життя та волонтерство. Якісь речі стали неактуальними – перегляд стрічок або відвідування культурних заходів, хоча до війни не пропускала жодного нового фільму.  

Важливо слухати себе і свої бажання. Не ігнорувати відпочинок та не засуджувати інших. Хай якомога більше людей себе відчувають добре, щоб у нас була глобально  щаслива нація – і тоді все буде.

До перемоги нас наближає… ЗСУ, звісно. Колега з попередньої роботи пішов служити, і я його випадково зустріла. Такі хлопці наближають нас до перемоги. Ще, звичайно моральний стан та дух нації. 

Що робити кожного дня для перемоги? Продовжувати працювати, вірити, донатити та займатися собою.

Про рух містом. Я люблю Київ та відчуваю себе містянкою до мозку кісток. Дуже рада, що самокати та велосипеди масово прийшли у наше міське життя.

Мій хлопець Олексій – активний юзер, бо коли швидко треба кудись дістатись, самокат завжди стає у пригоді. Це зручна річ для пересування у місті, їх зараз багато і вони повсюди. Дуже класно, що в нас є такі альтернативні види транспорту. Я вперше поїхала на самокаті у Португалії та це був супер досвід. Ми залишаємось молодими, поки тестимо все нове.

Оля, власниця закладу Mates та кондитерської Сестри Бабенцови

Про діяльність. Громадська діяльність – це позиція свідомої та включеної людини. Вважаю, що зараз як ніколи важливо брати участь у житті та розвитку нашої держави наскільки це можливо. 

Про рутину після 24-го лютого. Я стала менше читати. В мене провис графік, балансу у якому дуже довго будувала. Сон став тривожним, але завдяки трирічному досвіду у психотерапії мені відносно легко. 

Волонтерство. Війна почалась в четвер, а у нас на виробництві в цей день були десерти для відправлень в інші кав’ярні. Нас зібралось дуже багато в першу ніч – команда, друзі друзів, знайомі знайомих. З суботи 26-го лютого ми почали готувати їжу. Була дівчина з Луганська, вона приносила продукти і казала: «Я більше не хочу цього знову переживати, хочу якомога більше допомогти, щоб це скоріше закінчилось». 

Про єдність та соціальний капітал українців. Коли ти переживаєш таке емоційне єднання в один момент – це сильні відчуття.

Вважаю, що бути українцем у світі  – це vip-привілей. Зараз, коли люди за кордоном бачать у тебе жовто-блакитну хустку, прапорець або якусь українську символіку, то у них одразу змінюється ставлення. Коли я в травні їздила в Берлін, дівчина побачила у мене значок та буквально збила з ніг: «Привіт, ти з України!». 

Зараз така єдність між українцями. Коли бачиш своїх, відразу відчуваєш бажання піклуватися та зробити все, щоб відчути цей конект – ми однієї нації.

Про виснаження. Всі дуже сильно вигоріли після 3-х місяців. У червні ми перейшли на формат благодійних сніданків, виручені кошти від яких передаємо у фонди («Київ Волонтерський», «Повернись живим»), на допомогу армії та різні збори. 

Я вірю в силу мікроінфлюенсерів, тому що це більш точкова штука про довіру. А взагалі мій ресурс у людях. Хороші люди завжди допомагають іншим бути ще краще. 

Як балансувати між волонтерством та особистим життям. Якщо розглядати питання з психологічної точки зору, допомагати слід зі стану екстра, інакше забираєш енергію у себе. Зараз мало людей мають такий стан. Тому іноді важливо сказати: «В мене немає сил», видихнути та відпочити.

До перемоги нас наближає… Абсолютно все. 

Що робити щодня для перемоги? Наш мозок так влаштований, що коли проблема масштабна, він відмовляється вирішувати її. То треба маленькими кроками діставатися цілі. Купити бабусі продукти, відправити джинси переселенцю… На мій погляд, нас робить щасливими можливість допомагати іншим людям. І з нами все окей, ми все робимо правильно. Зламані ті, хто прийшов на нашу Землю. 

Після перемоги на нас чекає відбудова нашої країни. Не треба боятися великих справ, якщо їх розбивати на маленькі цеглинки.

Про рух містом. Я їжджу на таксі або метро. Самокати – це дуже зручний та класний формат транспорту для переміщень містом.

Руслан – ведучий, актор, фахівець з теплогазопостачання

Про діяльність. Я магістр теплогазопостачання – це моя основна професійна діяльність. У 2014-му році переїхав з Донеччини до Києва і так склалось, що почав проводити весілля. Це дало змогу подорожувати та знайомитись з новими людьми.  А у  2018-му році долучився до студії театральної «Чорний квадрат». Зараз веду весілля, граю в театрі та монтую опалення. Тому в мене нема типових робочих днів, вони всі різні :)

Про рутину після 24-го лютого. З початку повномасштабного вторгнення я, крім волонтерства, нічим не займався до самого серпня. Тільки тоді повернувся до професійної діяльності, бо зараз питання тепла у домівках дуже актуальне.

Волонтерство. Не діяти я просто не міг. По-перше, в мене не було страху, можливо, через донецький досвід. По-друге, я не хотів нікуди їхати та знав, що маю залишитися. Київ став для мене домом. Після восьми років життя тут я ідентифікую себе киянином. І ось на другий день повномасштабного вторгнення я на своїй розбитій «таврії» вже розвожу холодильники для крові.

Перші два місяці ми з іншими волонтерами їздили до людей з інвалідністю та людей третього віку, збирали кошти та розвозили продукти. Цим я займався у першій половині дня, а у другій я був автоволонтером у «Київ Волонтерський». Ми розвозили готові обіди для ТРО, лікарень, бомбосховищ та угруповань ЗСУ. 

Про виснаження. Якісь моменти у волонтерстві були тяжкими, але ця можливість допомагати людям є важливою для мене. Після декількох місяців активного волонтерства я відчув спустошення та практично не міг працювати. Зробив паузу, проводив час з природою та друзями. Саме час допоміг мені відновитися. 

Мій ресурс – це моя віра. Треба бути чесним із собою і робити те, що підказує тобі серце. Я не можу тримати зброю в руках, але можу робити щось для людей, які потребують допомоги.

Як балансувати між волонтерством та особистим життям. Варто волонтерити щиро та брати паузу, коли відчуваєш виснаження.

До перемоги нас наближає… Єдність та небайдужість. 

Що робити щодня для перемоги? Мати Тереза казала: «Хочеш змінити світ – йди та люби свою родину». Бути небайдужим до того, що відбувається: на передовій, у сусідів, переселенців… Це називається мистецтво маленьких кроків. 

Про рух містом. Тривалий час я відкладав покупку авто. Я люблю метро через те, що маю змогу там читати книжки. Але через карантин був змушений прискорити процес з придбанням автівки. 

Я люблю приїхати в центр та гуляти. В мене в машині завжди лежить ковдра, щоб якщо що влаштувати пікнік. Обожнюю парк Шевченка та Труханів острів.

Нещодавно зі мною сталось відкриття. Я стояв на Володимирський, побачив самокат і подумав: «А не поїхати б мені на Труханів?!». Десь пів години просто кружляв центром, так не доїхав до Труханова, але класно відпочив. Я відчув прилив адреналіну та в мене прям покращився стан. Раніше ідея з самокатами не цікавила мене, але зараз я прям змінив своє ставлення та зрозумів, як це круто. Це таке відчуття легкості, польоту та можливість відчути контакт з містом. Ти відчуваєш свободу і ніби трішки стаєш дитиною. А діти – вони вільні!

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram