Спецпроєкти

Номінант на «Оскар», який оспівує красу буденності. Фільм «Ідеальні дні» Віма Вендерса виходить в український прокат


Незабаром в український прокат виходить стрічка Віма Вендерса «Ідеальні дні», номінована на премію «Оскар» в категорії «Найкращий міжнародний фільм» від Японії. Прем’єра «Ідеальних днів» відбулася на Каннському кінофестивалі, де Якусьо Кодзі отримав нагороду за найкращу чоловічу роль.

Розповідаємо, як від фільмів про янголів по різні боки Берлінського муру та «дорожньої трилогії» Вендерс прийшов до стрічки, яка оспівує аскезу та буденну красу навіть у найменш привабливій роботі.

Кадр з фільму «Ідеальні дні»

Самотність та подорож як втеча: фільмографія Віма Вендерса  

Німеччина після розквіту пропагандистського мистецтва наприкінці 30-х і в 40-х (як-от документальні фільми Лені Ріфеншталь, що прославляли націонал-соціалізм, чи провальні антисемітські стрічки на кшталт «Вічного єврея») та Trümmerfilm (післявоєнного кіна) у 60-70-х опинилася в кінематографічній кризі. Комерційне кіно, на яке робили ставку, не мало успіху; відвідуваність кінотеатрів знизилася зокрема через поширення телевізорів. 

Тоді ж група молодих митців, серед яких був і Ернст Вільгельм Вендерс, вирішила змінити німецький кінематограф, винайшовши новий підхід до знімання. Вони надихалися зокрема британською та французькою новою хвилею, а також італійським неореалізмом. Вендерс, Фассбіндер, Райтц, Герцог, фон Тротт намагалися передати дійсність країни і, на відміну від попередників, намагалися відійти від комерційного підходу до створення фільмів. 

Дебютна стрічка Вендерса 1970 року, «Літо в місті» – про людину, яка намагається знайти новий шлях після виходу з вʼязниці – була його дипломним проєктом в Мюнхенському університеті телебачення та кіно.

Широкого визнання фільм не отримав, втім, в ньому вже прослідковувався фірмовий стиль режисера – втрата і пошук себе, «подорож без цілі», спроба втечі від внутрішніх демонів. Трохи пізніше Вендерс зняв кілька кіноадаптацій романів, зокрема «Страх воротаря перед одинадцятиметровим» та «Лист Скарлет».

У середині 70-х Вім Вендерс представив The Road Trilogy: «Аліса в містах» (1974), «Фальшивий рух» (1975) і «З плином часу» (1976). Ці фільми режисер не задумував як цикл: у трилогію їх обʼєднав американський критик Річард Роуд.

Центральна частина трилогії знята в кольорі, перша стрічка – «Аліса в містах» – на чорно-білій 16-міліметровій плівці. Це четвертий повнометражний фільм Вендерса, і саме тоді, за словами режисера, він вирішував, чи залишатися йому у професії.Так само чорно-білу плівку – правда, вже 35-міліметрову – митець обрав для «З плином часу».

Фільми обʼєднує ключова для Вендерса тема подорожей: до роад-муві режисер повертатиметься не раз. Також в усіх трьох стрічках зіграв німецький актор Рюдігер Фоглер. Фільми принесли Вендерсу успіх, який надалі закріпиться завдяки одній з найвідоміших його стрічок.

У 1984 році на Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра фільму «Париж, Техас», який відзначили Золотою пальмовою гілкою. Режисер заявляв, що хотів «розповісти історію про Америку». Стрічку назвали на честь техаського міста Парижа, втім, у ньому не зняли жодної сцени. Неспішне роад-муві про втрату і повернення памʼяті, а також спробу виправити минуле, знімали швидко – буквально за кілька тижнів. Дався взнаки і брак фінансування: актор, музикант та художник Джон Лурі у своїй книзі «The History of Bones: A Memoir» згадує, що Вендерс позичав гроші у асистентів і не повертав. 

Стрічка про самотність та емоційну відстань між близькими людьми, метафорично показану у вигляді величезних пустельних ландшафтів, стала однією з найвідоміших робіт режисера, яку визнали критики і глядачі.

Вже за кілька років світ побачила драма «Небо над Берліном» – про янголів, що блукають вулицями Берліна, спостерігаючи за життям і думками його мешканців. Вендерс писав сценарій разом з Петером Гандке. У стрічці режисер знов звертається до ч/б зображення та досліджує точки перетину надприродного (божественного) і буденного. За кілька років вийшло продовження «Неба над Берліном» – «Так далеко, так близько!» знімали вже після падіння Берлінського муру, на відміну від попередньої стрічки, де стіна ще розділяла місто.

У творчому доробку Вендерса варто відзначити й документальні фільми: «Піна» 2011 року про життя німецьку танцівницю Піну Бауш принесла режисеру номінацію на «Оскар» в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». Стрічка «Сіль землі» (2014), присвячена бразильському фотографу Себаштіану Сальгаду, також змагалася за першість серед документальних повнометражних фільмів, проте «Оскар» не отримала. 

Після драм «Все буде добре» (2015) і «Занурення» (2017), які мали несхвальні відгуки та провалилися в прокаті, Вендерс тріумфально повернувся зі стрічкою «Ідеальні дні», яка, сподіваємося, принесе режисеру довгоочікувану премію «Оскар».

«Ідеальні дні». Аскетична краса буденності 

Вибалуваним зручними офісами чи віддаленою роботою, вирощеним на установах успішного успіху молодим людям життя головного героя стрічки, Хіраями (Якусьо Кодзі), може на перший погляд здаватися жахом. Хіраяма живе в неквапливій буденності, коли кожен день схожий на попередній: встає перед світанком, підстригає вуса, доглядає за рослинами та, забираючи з автомата енергетик, їде не роботу у старенькому фургоні під музику 60-х і 70-х. 

У вихідні чоловік відвозить речі до хімчистки та обирає в магазинчику чергову доларову книжку – їх він зазвичай читає перед сном, акуратно складаючи вже прочитані на поличку своєї скромної оселі.

Кадр з фільму «Ідеальні дні»

Робота Хіраями – прибирання громадських туалетів – водночас і антимрія, і чергове нагадування, що за чесну працю ніколи не має бути соромно. Власне, чоловік і не соромиться – не приховує, ким працює, та сумлінно виконує роботу, яка аж ніяк не впливає на його почуття гідності. Напевно, цим, а також небагатослівністю і вмінням слухати, він викликає симпатію інших, зовсім не схожих на нього людей, з якими доводиться перетинатися на роботі чи поза нею.

Втім, в аскетичному житті Хіраями, попри насолоду простими речами, як-от обідня перерва, слухання музики і спокійні вихідні, не все так просто. Явний конфлікт чоловіка з рідною сестрою, яка, на відміну від нього, досягла певних карʼєрних висот, показує – сліди від давньої травми ще не встигли загоїтися. Спокій Хіраями напрочуд крихкий: всього одна подія може відчутно похитнути його напрацьовану роками рівновагу. 

Кадр з фільму «Ідеальні дні»

Ідея зняти кіно про Японію не випадкова: Вім Вендерс давно захоплюється цією країною та називав стрічку «Токійська історія» (1953) Ясудзіро Одзу однією з причин його бажання стати режисером. У доробку Вендерса є й документальні фільми, присвячені Одзу («Токіо-Га») та модельєру Йодзі Ямамото («Записник про міста та одяг»). 

«Ідеальні дні» також міг бути документальною стрічкою: відразу після пандемії кінопродюсер Кодзі Янаї запросив Вендерса до Токіо, щоб спостерігати за проєктом з перероблення громадських туалетів Tokyo Toilet Project. Продюсери передбачали, що Вендерс зніме короткометражний фільм або серію короткометражних фільмів на об’єктах. Та режисер врешті створив повнометражну елегійну стрічку про японського прибиральника туалетів, яка може отримати «Оскар». 

В інтерв’ю актор Якусьо Кадзі сказав, що фільм, написаний спільно Вендерсом і японським сценаристом Такумою Такасакі, заснований на японській концепції komorebi. Це слово, яке описує гру світла й тіні крізь листя дерева, де кожен мерехтливий момент є дорогоцінним і неповторним.

В українському прокаті фільм «Ідеальні дні» виходить 1 лютого 2024 року. 

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь