«Тиха тривка радість» у Венеції: як українська виставка говорить зі світом про життя під час війни
У межах офіційної паралельної програми Венеційської бієнале 2026 року відкрилася виставка «Тиха тривка радість — з України до світу» / Still Joy — From Ukraine Into the World. Її створили куратори PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк.
Подробиці
Назва виставки вже знайома українському глядацтву: у березні в просторі PinchukArtCentre на Бессарабській площі відкрилася виставка «Тиха тривка радість». У венеційській версії збережено майже той самий склад художників, однак проєкт має важливе уточнення — він передусім звертається до міжнародної аудиторії та працює з міжнародним контекстом.
Яке повідомлення з України несе ця виставка та що вона розповідає іноземному глядацтву — у тексті шеф-редакторки сайту Суспільне Культура Катерини Яковленко.
PinchukArtCentre майже двадцять років присутній на Венеційській бієнале. Вперше це сталося у 2007 році, коли команда артцентру представляла національний павільйон України з виставкою «Поема про внутрішнє море». Уже тоді українське мистецтво було показане поруч із роботами міжнародних авторів. Серед учасників були Сергій Братков, Олександр Гнилицький і Леся Заєць, Борис Михайлов, Юрген Теллер, Марк Тічнер, Сем Тейлор-Вуд та DZINE.
Цей формат залишається для PinchukArtCentre одним із найстабільніших: українське мистецтво не ізолюється в окремому національному контексті, а вступає в діалог із ширшою міжнародною сценою.
Венеційська версія виставки «Тиха тривка радість — з України до світу» складніша й цілісніша, ніж її київська версія. Вона починається з рейву — відеоінсталяцій Романа Хімея та Яреми Малащука «Присвячується молоді всього світу II» і «Присвячується молоді всього світу III».
Перша робота документує рейв «Схема» в Києві у 2019 році, друга покадрово відтворює його у 2023-му. Ті самі люди, які колись були виснажені музикою, з’являються знову — але тепер їхнє виснаження пов’язане вже з досвідом повномасштабної війни.
Завершує виставку робота Нікіти Кадана After all. Вона зображує сцену оргії на тлі зруйнованих війною житлових районів. Розміщена в темній кімнаті із синім оксамитовим світлом, ця робота доводить глядачів до катарсису.
Формально твір говорить про радість і насолоду, однак через роботу з простором він радше відкриває безмежність меланхолії та глибину смутку. Саме в цьому напруженні між життям, тілесністю, радістю і травмою розгортається головна інтонація виставки.
Раніше ми розповідали, що Том Йорк і художник Radiohead відкрили у Венеції виставку.