Як молодому письменнику видати книгу в Україні
І навіть не важливо, що це: роман чи водевіль, фантастика чи мемуари. Важливо, що ви не маєте уявлення, як ці кілометри рядків і тонни букв перетворити на справжню матеріальну книжку – щоби у палітурці, зі срібним тисненням вашого шановного прізвища та ілюстраціями у дусі мінімалізму.
Редактор bit.ua Ксенія Ніколаєва спробувала розібратися, як молодому автору видати свій доробок в Україні, поспілкувавшись з ініціаторками культурно-видавничого проекту “ЧИТОМО” Оксаною Хмельовською та Іриною Батуревич, а також – з молодою письменницею і журналістом Тамріко Шолі.
Оксана Хмельовська та Ірина Батуревич
Самопублікація – це не новий феномен. Але, безумовно, сьогодні все стало простіше: письменники, які не отримали підтримки, самі публікують власні книги або започатковують видавництва. Це закономірно, адже коли розумієш масштаб завдання – представитись видавцеві, показати йому свій роман, бути відібраним серед сотень таких же охочих – у багатьох опускаються руки. Тому є два виходи: або писати “в шухляду”, аби видатись самотужки.
Технічно в цьому немає проблеми – у кожного знайдеться знайомий верстальник та ілюстратор, а будь-яка друкарня легко виконає ваше замовлення. Видавництво книг перестало бути сакральним знанням: кожен може скористатися якоюсь програмою на кшталт Photoshop або InDesign для оформлення своєї роботи. Звісно, іноді це профанація видавничого процесу, бо не кожна людина потягне координацію видавничого проекту.
В цьому і полягає головна проблема самопублікації: якщо ти і пишеш, і верстаєш, і рекламуєш, і реалізуєш – налажати чи недопрацювати дуже легко: окрім творчої роботи, стикаєшся з таким масивом завдань, до яких ти просто неготовий. Тоді молодий автор розуміє, що перетворюється на менеджера, а не на письменника. Вчитися на помилках доводиться вже потім – наприклад, коли читач раптом помічає на обкладинці помилку, чи книжковий блок не тримається купи.
Є один споконвічний стереотип: якщо тебе не видало видавництво, значить ти – поганий автор. Але ж факторів впливу дуже багато! Можливо, ти просто неправильно себе подав або видавець пропустив твій рукопис в завалах кореспонденції.
Зрозуміло, що твори молодих письменників завжди були менш цікавими для комерційного книговидання, ніж, скажімо, зібрання творів Шекспіра. Про це класно написав Пітер Вінклер в Huffington Post, коли критикував орієнтованих на безпрограшну класику видавців – це справді гальмує оновлення літературного і видавничого середовищ.
Він згадує 52 (!) відомих авторів, яким через «неуважність видавців» довелося починати з самвидаву – серед цих імен фігурують, наприклад, Марк Твен, Едґар По та Стівен Кінг.
Найбільша проблема автора, що видається самотужки, звісно, розповсюдження: якщо ти видаєшся в КСД або у «Фоліо», то не маєш клопотів – у них велика мережа і твоя книжка завжди на полицях книгарень, можна не хвилюватись, що її буде важко знайти чи купити. Інша річ – якщо видаєшся сам: доводиться власноруч продавати свої твори, шукати виходи на книгарні, домовлятись за нормальні ціни… Це робота велика, але реальна.
Зараз на ринку з’являється все більше цікавих проектів, які видає і просуває сам автор. Наприклад, «Яскравий Щоденник» Ірини Негован. Спочатку видається, що ціна нелояльна. Але коли тримаєш цю річ в руках, то розумієш – вона зроблена з любов’ю і точно стане комерційно успішною.
Авторка контролювала увесь процес: від оформлення макету до поліграфії і закруглених кутиків на сторінках. Коли береш більшість книг, надрукованих масовим накладом, переважно такого відчуття якості і продуманості немає.
Як не дивно, навіть попри кризові моменти на ринку, добре йдуть дорогі видання – з красивим оформленням, на якісному папері. Їх купують активніше, ніж якісь дешевенькі книжечки-брошурки. Змінюється ставлення до книги: нам дуже імпонує, що видавці не бояться ризикувати і роблять цікаві, але витратні проекти, як «Ташенька і кактус» – величезна подарункова розмальовка з інтерактивними елементами всередині.
Раніше, до появи “Видавництва Старого Лева”, зустріти щось цікаве і незвичайне було досить важко (звісно, були приємні винятки). Вони стали першими, хто почав запускати щось експериментальне (для нашого ринку), і без серйозного промо і великої роботи ці проекти було важко оцінити на 100% як комерційні. Але в результаті на ВСЛ досі рівняється багато інших.
Користуються попитом книжки, які мають медіа-історію, легенду свого походження. Це те, за що чіпляються ЗМІ без проплаченої реклами, те, що легко шириться соцмережами – присутність книжки в інформаційному середовищі зробить своє діло і для молодого автора. Відтак – створюйте історії. Якщо вони є, то творяться дива: люди заберуть з полиці книгу нехай і маловідомого автора, але саме ту, про яку говорять.
Якщо молодий автор перейматиме прийоми успішних видавництв – класно вести соцмережі, спілкуватися зі своїм читачем на презентаціях, то перешкод для видання власної книги значно поменшає.
Участь у літературних конкурсах (наприклад, «Коронація слова» чи від видавництва «Смолоскип» – саме звідти пішли Сергій Жадан, Світлана Поваляєва, Анатолій Дністровий, Ірина Шувалова – «Молода Республіка Поетів» на Форумі видавців, поетичний конкурс Dictum від видавництва «КРОК», «Молода поезія» від фестивалю «Artgnosis-2015», Гранослов) – дуже хороший інструмент для видання своїх творів, щоправда більшість із них має обмеження у віці, тобто теоретично молодим пробитися легше.
Останнім часом навіть глянець, як-от L’Officiel, запроваджує літературні конкурси, не кажучи вже про журнал «Країна» (останній такий – конкурс новел про Крим), літературні часописи типу «ТекстOver» тощо.
Ще одна цікава тенденція – це тематичні конкурси від літературних організацій і видавців, які, зазвичай, закінчуються публікуванням вибраних текстів переможців, тобто таким чином організації забезпечують собі потрібний контент для майбутньої книжки, що супроводжується розголосом. Радує тематична різноманітність – конкурс оповідань жахів від Kyiv Comic Con, детективів «Це ж елементарно, сер» від ЛітМайданчика, короткої тревел-прози від проекту «Їздець», художніх репортажів від «Самовидця».
Молодому автору найкраще спочатку забезпечити свою медіа-появу через ведення блогу, додати видавців у друзі в соцмережах, мати активну аудиторію. Окрім того, не забувайте – видавці шукають тих, хто допоможе їм робити їхню роботу.
Ти можеш навіть ще не мати готового тексту, але бути в полі зору громадськості і випередиш в цьому письменника, який має текст, але не створює можливостей для його презентації.
Треба показати, що ти можеш просувати свою книгу, можеш зробити круту презентацію – що тебе знають і до тебе прийдуть. Сьогодні ж соцмережі дозволяють мати аудиторію повноцінного ЗМІ. Але перше, ніж писати текст, ви маєте чітко уявляти свою аудиторію, тоді продати свою книжку буде удесятеро легше – чи то видавцеві, чи, власне, читачам. Прагматичний підхід повинен поєднуватися з творчістю.
Ще одна хороша можливість на шляху до першої публікації – це літературні курси, де письменники діляться досвідом з молодшим поколінням (наприклад, від ЦЛО, Litcentr, Bartleby&Co): тут тобі зможуть підказати, як вдосконалити рукопис і до якого видавництва краще податися. Адже часто до рук видавців потрапляють круті рукописи, але вони не можуть їх надрукувати, бо мають інший профіль.
Цікавий проект для молодих письменників і «ЛітМайданчик» від ГО “Агенція культурного розвитку”, яка співпрацює з такими відомими письменниками, як Антон Санченко та Михайло Бриних: автори, які сумніваються в собі чи бояться подаватися на конкурси, можуть анонімно надіслати свій текст на цю платформу і за досить символічну оплату вибрати собі досвідченого рецензента. Таким чином вони відібрали твори для першої в Україні нещодавно виданої детективної збірки, до якої увійшли найкращі твори молодих авторів.
Всі давно скаржаться, що у нас бракує літагентів. Але за наших реалій найкращий агент – літературна тусівка: «Смолоскипу», Центру літературної освіти, «Дзиґи» у Львові. Коли починаєш спілкуватися з літературними і культурними менеджерами, є шанс засвітитись і зрозуміти, що цікаво видавцям. Треба не боятися питати порад і не забувати про самоосвіту.
Книжки виходять не тільки в авторів художніх текстів. Так, видавці зараз на повну експлуатують тему розмальовок. Їх видають усі – навіть ті, хто нещодавно гаряче критикував. Попит є і на інтерактивні книжки, з якими читач фактично долучається до “творення прекрасного”. Велика увага звернена і на історичну літературу: люди цікавляться історією і хочуть розібратися з нашим минулим і сьогоденням.
Є попит і на книги про особистісний розвиток. Переважно на цю тему видаються світові бестселери, але ж є і історії успішних українців. Тому “книги для натхнення” з позитивними установками на успіх – теж непогана ніша.
Тамріко Шолі
В 2012 году я была никому неизвестной журналисткой и достучаться до издателей было сложно и долго. Я не хотела больше ждать, мне было крайне необходимо узнать – имеет ли мое литературное творчество место быть или я просто мараю бумагу? Мне было необходимо выйти за рамки родственников и близких друзей, чтобы услышать объективное мнение незнакомых со мной лично людей.
Так родился первый тираж «Внутри мужчины», который я издала за свой счет. Всего 500 экземпляров, но этого было вполне достаточно. Книга разошлась очень быстро, а я получила то, что хотела – честные отзывы людей. И они вдохновили меня двигаться дальше.
Результат более, чем оправдал мои ожидания: я не только окупила затраты, но и солидно заработала на продажах.
Это и есть основной плюс: вся выручка достается автору, а учитывая гонорары, которые предлагают украинские издатели, – это почти всегда больше. Да и авторские права остаются на руках у автора.
Минус заключается в том, что автору придется вложить определенную сумму в печать книги изначально, а после этого – неистово пахать, чтобы пропиарить свое «детище» и заинтересовать читателей. Даже если вам удастся самостоятельно попасть в книжные, кто вас купит, если о вас не знают?
У нас в стране отсутствует практика литературных агентов, которые занимаются тем, что выискивают таланты среди груды барахла и графоманства. Их задача – связать толкового автора и издателя, а потом – заработать на проценте от гонорара писателя. В итоге выигрывают все. В украинских реалиях читать тонны писем вынуждены работники издательств, у которых и других обязанностей достаточно. Конечно, часто они не отвечают, а иногда и попросту не читают.
В 2012 году тираж в 500 экземпляров разошелся примерно за 8 месяцев. Это очень быстро, учитывая, что пиар книги строился только на моей странице в фейсбуке.
В 2014 году мне передали личный контакт генерального директора «Фолио» и я сама связалась с ним. Я как раз завершала работу на второй книгой «Внутри женщины» и уже могла предъявить не только успешный результат первой книги, но и большое количество подписчиков в социальных сетях. В «Фолио» обо мне к этому моменту уже знали и были готовы сотрудничать.
В Германии, где я сейчас живу, книги – серьезный бизнес. В каждом журнале или газете вы всегда найдете хотя бы две рекламы книжной новинки, в книжных магазинах регулярно проводятся интересные акции, а каждые выходные – литературные мероприятия.
«Свободные библиотеки» с бесплатными б/у книгами здесь на каждом шагу.
Все просто: для того, чтобы толковому автору было проще издать свою книгу, он должен издаваться в той стране, в которой книжный бизнес ценится наравне с любым другим – будь то ресторанный, IT или рекламный.
