Украинские производители: что их ждет дальше
30% учасників робили спеціальні приготування до останнього фестивалю 23-24 квітня: відшивали нові колекції, готували стенди, виробляли певні речі, які можна було побачити/купити лише на фестивалі. Це необхідно для того, щоб прихильники бренду не просто ходили за ним по різним маркетам, а могли придбати у нас на святі конкретну, певною мірою, унікальну продукцію.
Із цікавого поточного: на один із попередніх фестивалів до нас приїхали вишиванки звідкілясь із Закарпаття. Учасникам все дуже сподобалось, вони повернулися додому і розповіли там про нас. Після цього звідти готувалося приїхати ще кілька виробників: вони не знали, що таке факс, електронна пошта, не могли приєднатися до группи в Фейсбуці. Усе, що відбувалося, ми передавали їм по телефону. Це кумедний момент, але ми пишаємося, що і така слава за нами йде.
Складна історія з мерією – там зараз змінилися правила для івенторів, тому і я, і наш виконавчий директор цілі дні проводили в держорганах і весь час розмовляли, переконували, розповідали. Ще один момент: у нас з’явилося дуже багато «клонів», які вважають, що вийти на Контрактову площу дуже легко – вони пишуть дивні листи із вимогами забезпечити їм підключення/ учасників/відвідувачів. Вони не розуміють, що те ж підключення – це генератори, а генератори – це 90 тисяч гривень.
Останній фестиваль був найбільшим серед усіх наших попередніх. Крім того, спробували запустити своєрідний садовий центр – хочемо залучити сегмент квітів та декору. Ще було представлено багато пасхальних товарів – їжі та сувенірів, адже люди напередодні свята все рівно шукають подарунки близьким, і хотілося, щоб це були не китайські корзинки чи керамічні кролики, а товари наших виробників.
Я думаю, що цього року наш ринок ще похвилюється і зароблятиме гроші на тренді всього українського, а потім трохи заспокоїться. Попит є величезний і при належному співвідношенні ціни та якості середньостатичній українці буде байдуже, чи купувати сукню у Zara, чи в тому ж Must Have. Бо наші дівчата водночас полюбляють як «хуліганські» майки перших, так і «сукні принцес» других. Крім того, бренди повинні рухатися в напрямку технологізації процесів, бо акцент лише на «ручній роботі» не дасть можливості масштабування бізнесу, а залишить його в категорії хобі. Якщо тримати ціну та якість, у наших виробників є шанси конкурувати із західними мережевими брендами.
Потенціал виходу на зарубіжні ринки величезний, особливо, у тих, хто виробляє одяг та взуття, адже за їхні речі закордоном готові платити ціну, принаймні, удвічі вищу, аніж у нас. Але тут цікава ситуація: у нас є один виробник пральних порошків, у якого все чудово із маркетингом, і з якістю продукції, і з сертифікатами. Коли я запитую, чому ж вони не запускають продажі у Польщі, Угорщині, мені відповідають, що ринок в Україні настільки великий, що охопити його повністю ще не вдалося – мовляв, ми можемо піти на Захід, але поки нам є куди рости і тут.
В силу того, що я досить багато працюю з українськими брендами, було вирішено зробити серію семінарів, які б вирішували конкретні проблеми. Наприклад, на минулому тижні пройшов семінар про те, як спілкуватися з онлайн ЗМІ, глянцем та телебаченням, причому, запит був і з боку виробників суконь, які хочуть побачити в своєму одязі Катю Осадчу, і з боку представників медіа. Тому ми організували майданчик, де вони змогли поспілкуватися і отримати знання про специфіку роботи один з одним. Бачу, що є потреба в семінарі по фінансовій грамотності та CRM-системах, бо більшість компаній з кількістю артикулів, що перевищує сотню, досі працюють у гугл-документах.
Якщо говорити про перенасиченість нашого ринку, то наразі уже забагато варення і світшотів. Є попит на верхній одяг (парки, куртки), коктейльні сукні, спортивний одяг. Все, що стосується канцелярії, меблів, побутових речей, але не декоративних, а тих, якими можна користуватися в побуті (наприклад, підсвічник чи глечик) – теж незаповнені ніші. Те ж можна сказати і про їжу: якщо тістечок та варення багато, то все інше ще чекає на своїх виробників.
Публіка на нашому фестивалі дуже різна: від людей з доходом, нижчим за середній, які приходять спеціально для того, щоб зекономити, купивши речі напряму від виробників до народних депутатів.
Найбільш неочікувані відгуки від виробників були після першого фестивалю, коли люди за 2 дні продавали товарів ледь не удвічі більше, ніж в середньому за місяць. Цікава ситуація вийшла і минулого року: фестиваль проходив у квітні і прогнозували опади. Більшість учасників постійно дзвонили із питаннями, що ми зробили для того, щоб запобігти дощу, наполягали на переносі свята. В якийсь момент одна із учасниць нашої команди не витримала і відповіла, що ми вже домовилися щодо погоди: викликали шаманів, які приходять по вечорам і стукають у свої бубони, розганяючи хмари. На деякий час ситуація розрядилась, але вже за кілька днів нас буквально довели до сліз цим цілодобовим негативом у соцмережах. Одна з учасниць виробляє косметику і я запитую її: «Добре, під дощем можуть намокнути сукні чи печиво втратить вигляд, але ж ти продаєш косметику в банках. У тебе ідеальна продукція, а беручи до уваги рекламу, яку ми зробили, за нею прийдуть стовідсотково. Чому ти псуєш нам нерви?». На що дівчина відповідає мені, що купила туфлі під колір етикеток, а тепер стало холодно і вона не зможе їх вдягнути.
У вересні на закритті сезону у нас був джаз і нам дозволили поставити глінтвейн. Я пам’ятаю цю атмосферу, коли сиділа на сходах за сценою і періодично виглядала, що там робить публіка: хтось танцює, хтось цілується, хтось слухає музику. Навколо грається безліч дітей, господарі прогулюються зі своїми собаками. Атмосфера була такою густою і насиченою, що її можна було різати ножем. Коли бачиш, як твоя праця приносить іншим таке задоволення, то розумієш, що ці моменти у ній – найцінніші.
Фото: Андрей Максимов
