Обличчям в салат: підприємець і бізнес-тренер Андрій Клименко
У новому випуску засновник і керівник компанії Aiia, співзасновник і бізнес-тренер проекту Upgrade Андрій Клименко міркує про успіх і розповідає про свої провали та головні життєві уроки, які він з них виніс.
Нещодавно в одній книзі я прочитав, що успіх — це твій шлях від однієї невдачі до іншої. Думаю, так воно і є: ми вчимося на власних помилках. Тому я розглядаю факапи як нові знання, а не як провали.
Один з найбільший і найболючіших факапів трапився зі мною, коли я займався комп’ютерною технікою. Все йшло успішно, бізнес розвивався, і в якийсь момент ми з партнером вирішили поїхати до Китаю, щоб оцінити його шалені можливості, заробити додаткових грошей. Партнер поїхав, а я тим часом займався комунікаціями з клієнтами в Україні. Якраз у той момент нам зробили величезне на той час замовлення, і ми зрозуміли, що можемо привезти всю необхідну техніку з Китаю набагато дешевше. Ідея здавалася фантастичною, ми вже малювали золоті гори. Перешкод було багато, одна з них – без передоплати китайці не працювали, а грошей у нас не було. І ми стали позичати — у родичів, у друзів, у знайомих. У мене було турне довжиною в місяць, я кожного дня шукав гроші. Зараз мені це здається веселим, але тоді сумнівів не було, був азарт і повна впевненість в успіху.
Ми напозичали грошей у всіх, кого знали: у когось тисячу доларів, у когось п’ять і більше. Обіцяли повернути з великими відсотками. На ці гроші купили у китайців товар і стали чекати. Товар йшов до України дуже довго, було багато нюансів на митниці, але якимось дивом він таки приїхав. Правда, по запчастинах: плеєри, навушники, телефони — усе це довелося переупаковувати вручну. Ми підключили до справи друзів, працювали в три зміни тиждень, а коли нарешті віддали товар клієнту, з’ясувалося, що деяка техніка не якісна. Виникли серйозні проблеми з клієнтом. Ми були в шоці. Дзвонимо китайцям: «Все погано!», а вони нам: «Ви щось переплутали, все добре». Ми пробували якось вплинути на них через комуністичну партію Китаю, залучали бандитів, генералів — зараз це звучить смішно, — але тоді все було безрезультатно.
Товар нам не поміняли, клієнт став виставляти штрафні санкції, емоції наростали, а нам тим часом кожен день потрібно було віддавати кредиторам величезні гроші. Ситуація почала погіршуватися: відсотки на відсотки, відсотки на відсотки на відсотки, неефективне управління боргами — треба бігти, рятувати, заробляти. Я майже перестав займатися своєю основною роботою, яка приносила невеликий, але стабільний дохід, постійно шукав нові джерела великого заробітку. Не був професійний в цих напрямках і в результаті не заробляв ні великих грошей ні менших в основному бізнесі. Ком ріс, і коли я в черговий раз підрахував свої борги, то зрозумів, що сума вже перевалила за пів мільйона доларів. Я зі звичайної радянської родини і не уявляв, що потрібно було зробити, щоб хоча б до кінця життя відпрацювати такі гроші. Це було моментом повного відчаю.
Спочатку рішення не було — ні на поверхні, ні в глибині. Було рішення вішатися, але воно мені не подобалося і серйозно його не розглядав. Мені було всього двадцять два, усе життя попереду. Тоді я вирішив сконцентруватися на чомусь одному, щоб стати професіоналом і досягти успіху у своїй сфері. Тоді й почався сувенірний бізнес, яким я займаюся і досі. На той момент ми з партнером нічого про це не знали — де купувати, кому продавати, скільки коштує, як працює ринок, — але вирішили спробувати і почали розвиватися. Ріс професіоналізм, ріс траст клієнтів, росла повага, росли замовлення і доходи. Більше трьох років пішло на покриття мінусу. З кредиторами вирішував питання шляхом переговорів. У кого були маленькі суми, старались віддавати відразу, у кого великі — домовлялися, платили відсотки. Процес був складний і сумбурний, дехто був налаштований вороже, погрожував, але, дякувати Богові і добрим людям, все обійшлося.
У той час я зробив для себе дуже важливий висновок: щоб досягти успіху, потрібно займатися чимось одним, сфокусуватися й розвиватися в одному напрямку. Інакше це не буде круто. А ще я зрозумів, що не має вершин, які нам не підвладні. Всі випробування в нашому житті мають рішення, і якщо ми його зараз не бачимо, то це означає лише те, що ми його не бачимо. Але десь у Всесвіті воно є. І чим більше ми будемо розвиватися, чим більшими професіоналами будемо ставати, тим більший масштаб думок і більше рішень побачимо.
В Upgrade теж був ряд факапів. Пам’ятаю, як п’ять років тому ми сформували першу групу і провели свій перший трьохмісячний Upgrade — це було дуже яскраво, емоційно, хвилююче. Як перша дитина. І ось наші випускники організовують конференцію з фандрейзингу і хочуть, щоб я був першим спікером, відкривав конференцію. Я, звичайно, погодився. Тема була мені дуже близька — соціальна відповідальність, але так вийшло, що, відкриваючи конференцію, я вийшов на сцену і завалив промову. Мій виступ тривав рівно шість хвилин, чотири з яких я показував ролик. На цьому все закінчилося — у мене перехопило мову, і я пішов зі сцени. Так склалися обставини: два тижні тому народився син, я перенервував, стрес, живемо з батьками. Події наклалися одна на одну і все це вилилося в невдалий виступ.
Потім читав відгуки в інтернеті: класна конференція, той круто виступив, той, але молодий чоловік, мотиваційний спікер, — хто його взагалі так назвав? Мене це сильно вразило, хотілося провалитися крізь землю. Так буває. Я прийняв це і пішов далі. Мене заспокоювало те, що я вже виступав в Upgrade, і люди знали, що я можу робити це по-іншому, і я це знав.
Були й інші невдалі виступи, але це не трагедія — факапи будуть завжди, особливо якщо ти робиш щось нове і цікаве. Сучасний світ постійно змінюється, і тобі часто доводиться самому протоптувати дорогу, бо до тебе цього ще ніхто не робив. Я зрозумів, що з досвідом факапів стає менше – ми ростемо особистісно і професійно, інтуїція і досвід допомагають. Але якщо ставиш великі амбітні цілі – факапи нікуди не діваються.
Ми звикли називати факапом те, що сталося одномоментно і ми одразу чи швидко бачимо негативні наслідків, але є й інші: вони відкладені в часі, їх наслідки ми відчуємо через роки. На приклад, факап № 1 в Україні — це відсутність культури освіти: хтось самоучка і пробиває собі шлях головою, як я, а хтось вчить в ВУЗІ переважно дурниці, які не мають нічого спільного з реальним життям. І виходить, що ми витрачаємо багато часу на навчання, але вчимо те, що нас нікуди не просуває. Нас не вчать управляти грошима, працювати з власною самооцінкою, суті бізнесу, професійній комунікації, постановці цілей, психології стосунків, сучасним технологіям тощо. А уявіть, якби ми це вивчали 5 років. У мене, наприклад, три вищі освіти, але жодного разу мені це не допомогло. У більшості випадків я просто не ходив на пари, бо мені потрібні були зовсім інші знання. Доводилося пробивати все головою і вчитися на власних факапах, замість того щоб отримати правильну освіту, бути готовим до актуальних реалій і зараз перебувати зовсім в іншій точці. Молоді люди, так само, як і я колись, не розуміють це. Батьків не слухають, а усвідомлення втраченого часу приходить значно пізніше. Те саме і з мовами, з дисциплінованістю і вмінням доводити речі до кінця, спортом і здоров’ям тощо. Це дуже жорсткі факапи і їх багато навколо і мене вони також торкнулись.
Якщо успіх — це наш шлях від однієї невдачі до іншої, то я суперуспішний, якщо міряти успіх ударами, які ми витримуємо, то я суперуспішний, для багатьох людей навколо я теж успішний. Але в моєму розумінні, щоб досягти справжнього успіху, потрібно ставити дуже великі цілі, змінювати світ, впливати на нього. У цьому я тільки на шляху до успіху. Те, що я вже зробив, — це тільки маленька частина того, що я повинен, і потрібно дуже швидко рухатись, щоб побільше створити, віддати, відчути.
Інші історії про факапи відомих людей можна подивитися і послухати на зустрічах FuckUp Nights by FEDORIV Hub. Щомісяця найуспішніші люди країни збираються разом, щоб розповісти свої веселі й сумні історії про життя і підприємництво.
Фото: Олександр Кравченко.
