Cпецпроекты

Інклюзивний bit: як говорити про людей з інвалідністю


0 984 21
bit.ua сьогодні розповідає про дещо дуже складне й особливе — як говорити про людей з інвалідністю так, щоб їх не образити і не принизити. Ми нарешті стаємо відкритими до того, що всі різні, але не завжди можемо правильно це виразити — прийшов час навчитися.

Цим матеріалом ми розпочинаємо спецпроект «Інклюзивний bit», у якому розкажемо, як живеться людям з інвалідністю, як ми можемо покращити їхнє життя і, головне, як вони можуть зробити це самостійно.

Що таке інклюзія?

Існує чотири види взаємодії у суспільстві людей з інвалідністю і людей без інвалідності: ексклюзія, сегрегація, інтеграція й інклюзія. З усіх чотирьох варіантів найгірша ситуація під час соціальної ексклюзії — повного виключення груп або окремих індивідів з соціального життя. Це може проявлятися і в активному відстороненні, і в незабезпеченні необхідних умов, у контексті людей з інвалідністю — наприклад, відмова в обслуговуванні чи відсутність пандусів. Не далеко пішла від ексклюзії сегрегація — це відокремлення від решти суспільства певної групи людей за якоюсь ознакою (наприклад, дітям з інвалідністю не дозволено ходити до звичайної школи). Поняття інтеграції й інклюзії схожі між собою — це прийняття суспільством групи осіб, які відрізняються за певною ознакою від більшості. Проте інтеграція людей з інвалідністю передбачає все-таки збереження статусу «групи», а інклюзія, по суті, стирає кордони і нівелює відмінності — створюються умови, за яких інвалідність фактично не відчувається обома сторонами. Фактично ці сторони самі зникають — усі члени суспільства рівні, мають однакові права, можливості й обов’язки. Піти до звичайної школи, отримати нормальне обслуговування в районній поліклініці, бути зобов’язаним якісно виконувати свою роботу — це все інклюзія.

Люди — окремо, потреби — окремо

На запит «люди з особливими потребами» Google видає 878 000 результатів. Це 878 000 помилок. Здавалося б, це формулювання максимально нейтральне. Проте насправді у кожної людини є особливі потреби — ми всі люди зі своїми особливими потребами. А ті, кого так називають у 878 000 посиланнях, — люди з інвалідністю. Так, ця фраза може здаватися вам, навпаки, образливою, але варто звернути увагу не на «інвалідність», а на «люди» — вони сильні, влаштовують свій побут, мають думки, почуття і щодо своєї інвалідності, зазвичай, не будують ілюзій, а вчаться жити з нею. Тому було б помилкою оминати це слово, перетворювати звертання на кітч, вважаючи людей з інвалідністю інфантами, що не приймають очевидного, — вони можуть жити з цим і приймати це, як би складно це не було.

People-first language

Для терміна people-first language поки що немає українського аналогу, але принцип усе одно вже входить у наш побут і медіапростір. Суть нескладна — у кожному перш за все бачити людину, а вже потім його інвалідність, хворобу чи соціальний статус. Наприклад, не «інвалід», а «людина з інвалідністю». Уперше people-first language офіційно рекомендували у США в 1988 році. Ми підготували базовий словник, як говорити правильно, орієнтуючись на принцип people-first language:

«Інвалід», «каліка», «недієздатний» — Людина з інвалідністю

«Глухий», «глухонімий» — Нечуючий, людина з порушенням слуху

«Людина, прикута до візка» — Користувач інвалідного візка

«Психічно хворий» — Особа з ментальним порушенням

«Сліпий» — Незрячий, людина з порушенням зору

«Діабетик» — Людина з діабетом

«Карлик», «ліліпут» — Людина з обмеженим зростом

«Мова жестів» — Жестова мова

«Аутист» — Людина з аутизмом

Щоправда, деякі з цих слів можна використовувати. Наприклад, «недієздатний» вживається в юриспруденції, але такою людину може визнати тільки суд. Глухонімі люди також є, проте вони складають менше 5% від загального числа людей з порушеннями слуху, а у переважної більшості нечуючих голос є. При цьому люди з вадами слуху можуть називати себе глухими у власному середовищі, але людям чуючим так говорити некоректно.

З добрих намірів

З помилкових слів «людина з особливими потребами» випливає помилкове твердження — ці люди потребують допомоги і без неї не проживуть. Насправді, вони потребують тільки належних умов, а нав’язлива допомога може бути принизливою, неприємною і непотрібною — тому завжди спершу запитуйте, чи дійсно потрібна ваша участь. Якщо без вас прекрасно впораються, у жодному разі не наполягайте і не ображайтеся — люди з інвалідністю не такі безпорадні, як вам може здаватися, тому проявіть повагу. Не забувайте, що перед вами людина, а не набір проблем — дивіться в очі, не соромтеся потиснути руку, говоріть у звичайному темпі (якщо треба — вас перепитають), не порушуйте особистий простір. Якщо є супроводжуюча особа або перекладач жестової мови, у жодному разі не звертайтеся до них замість людини з інвалідністю — ви ж не з ними розмовляєте, а завдяки їхній допомозі.

Узагалі, головне, про що варто пам’ятати, — перед вами людина з такими ж правами й обов’язками, що й ваші. І для їх реалізації треба створити належні умови — як і для будь-кого з нас. Не треба чекати цього від держави, благоднійних фондів чи організацій — так, вони повинні їх забезпечити, але інклюзивне суспільство починається з кожного окремо і залежить тільки від нас.

Подписывайтесь на нас в Facebook

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: