Cпецпроекты

Інклюзивний bit: Як люди з вадами слуху змінювали світ


0 177 1
У рамках спецпроекту «Інклюзивний bit» ми розповідаємо про те, як жити з інвалідністю і як зробити нашу країну комфортною для всіх. Цей матеріал — про нечуючих знаменитостей різних часів: композиторів, письменників, астрономів. А ще про те, до чого тут карти мозку і завдяки чому в нас є телефони.

Імена

Останній, з ким асоціюється втрата слуху — композитор. Проте такі теж є. Якщо у вас була музична шкатулка у дитинстві, то ви точно знаєте автора мелодії «До Елізи» — це Людвіг ван Бетховен.

Німецький композитор від дитинства не страждав порушеннями слуху, проте в 1796 році вже знаменитий Бетховен почав втрачати слух.

Та це не стало крахом його кар’єри — як не дивно, навіть навпаки: повністю втративши слух, він пише Дев’яту симфонію, яка затверджує його в якості генія, але аплодисментів він чує — буквально не чує, хоча після прем’єри поліція мусила втихомирювати глядачів. Спрацювала його феноменальна пам’ять і уява — подумки Бетховен відтворював кожну ноту.

Далі за списком — Костянтин Ціолковський.

Йому пощастило менше, ніж Людвігу — слух він втратив у 9 років через ускладнення скарлатини.

Через поганий слух Ціолковський закінчив тільки три класи школи, але самоосвіта — велика штука: він самостійно виводить теорію газів, яку вже відкрили до нього, а потім створює перший дерижабль, прототипи аероплану, креслення ракети для підкорення космосу, а ще першим говорить про можливість запуску штучних супутників Землі — і ніякі проблеми зі слухом не стали йому на заваді.

А тепер той, про кого ви навряд чули, але чиї роботи, найімовірніше, бачили — Джон Брюстер. Він був американським портретистом і типовим нечуючим художником: надзвичайна увага до деталей, відсутність перспективи на полотні, промальована міміка.

Оскільки жестової мови у XVIII–XIX столітті ще не існувало, Брюстер спілкувався із замовниками записками.

Проте клієнтів у нього не бракувало – він вважається надзвичайно успішним. 

Сказати, що Лора Бріджмен, сама не намагаючись, витягнула щасливий квиток — нічого не сказати. Вона стала прецедентом в освіті, і хоча ви її, найімовірніше, не знаєте, її заслуг це не применшує.

Лора стала першою сліпою й нечуючою людиною, що не просто навчилася розмовляти, а й здобула освіту, а потім ще й писала вірші.

Вона народилася у 1829 році в США, у 2 роки захворіла на скарлатину, що й стало причиною втрати зору й слуху, а також погіршення смаку й нюху. І нічого хорошого їй життя не віщувало, та в 1837 році її випадком зацікавився друг родини доктор Джеймс Баррет. Кілька його листів «потрібним людям» змінили все — Лору прийняли до першої в США школи Перкінса для сліпих (штат Массачусетс, школа існує досі). Її навчали за дивовижними на той момент методами — шрифт Брайля, етикетки на предметах, що потім розпадалися на літери, комбінування з цих літер нових слів, вона говорила й читала — і все це в абсолютній темряві й тиші. Лора освоїла в’язання, письмо — написала автобіографію, кілька десятків віршів, багато листів, вела щоденник. Це все можна побачити у її колекції. Про Лору писав Чарльз Діккенс в «Американських записках». Після цього вона до самої смерті в 1889 році лишалася популярною і приймала в себе репортерів, а її історія стала шансом для тих, кого раніше називали безнадійними.

І останній у нашому переліку — художник Чак Берд.

Його роботи — не просто мистецтво нечуючої людини. Вони ґрунтуються на досвіді глухоти й транслюють саме його. Навіть для культури нечуючих наприкінці минулого століття це було доволі самобутнім явищем, тому Чак разом із друзями створив об’єднання De’VIA. Чак був актором Національного театру глухих, оповідачем (жестовою мовою), фонд його імені створений для підтримки нечуючих художників — він був рок-зіркою з тишею, замість рок-н-ролу.

А що там з мозком?

Списки «Топ-10 нечуючих художників» і подібні з’являються постійно, та й у повсякденному житті прижилося поняття, що в людей, які втратили одне з чуттів, інші загострюються. Насправді, цьому є наукове пояснення.

Фішка в картах мозку. Кору великих півкуль — еволюційно найновішу структуру головного мозку людини — можна уявити у вигляді полотна, на яке спроектовані різні відчуття. Ці проекції не хаотичні, а утворюють різні зони й поля — грубо кажучи, кожному відповідає одне відчуття. Такі поля й утворюють карту мозку. Коли одне з відчуттів втрачається, сигнали від рецепторів перестають надходити до мозку — і зона просто сидить собі й нічого не робить. Але тривати завжди так не може, мозкові стає нецікаво, і він вирішує: чому добро мусить пропадати? – і віддає цю зону «в оренду» якомусь іншому відчуттю. Тепер на зір, наприклад, працює більше нейронів, відповідно, між ними є більше зв’язків, а чим більше зв’язків — тим краще для нашого мозку. Ну і для нас, куди ж без цього. Це явище називається пластичністю мозку — про нього можна прочитати світоперевертаючу (але не «професорську») книгу

Капітан Неочевидність

Повертаємося до людей. Якщо ви читаєте ці рядки з телефону, у нас навіть вийде лайтовий інтерактив. IPhone Х має дуже мало спільного з першим телефоном (мембрана і ріжок-підсилювач — ось із чого все почалося). Усі ми в школі вчили (але дехто забув), що винайшов телефон Александр Белл. Перш ніж подарувати нам усім диво техніки й увійти в історію, Белл вивчав акустику та фізичні процеси, результатом яких є мовлення людини. Але робив він це не з цікавості, а з любові: Александр закохався у нечуючу дівчину й хотів будь-що допомогти їй. Тобто історія цієї штуки у ваших руках почалася як кохання-зітхання, а потім Остапа понесло — і Белл перевершив будь-які очікування, створивши телефон. Отже, тут буде мораль. І маленьким прагненням допомогти комусь одному, і глобальним прогресом усього людства керує любов — у тому числі до тих, хто здається нам інакшим.

 

Подписывайтесь на нас в Facebook

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: