Must read: 20 книжкових новинок, які варто знайти на Форумі видавців
Галина Крук, поетеса, літературознавець, перекладач
Я не впевнена, чи всі ці книжки вийшли саме після Книжкового Арсеналу (одна з умов опитування — Ред.), але для мене персонально це новинки останніх місяців, які я прочитала і які мене вразили, кожна по-своєму.
Книга малої прози канадської письменниці-нобелістки Еліс Манро з несподіваною назвою «Забагато щастя» (яка дещо збиває з толку непідготованого читача), що вийшла у «ВСЛ». Я давно чекала цю авторку українською, аж тут – чудовий переклад Євгенії Кононенко. Всі оповідання — про непередбачувану і завше несподівану буденність життя звичайної людини десь у своїй глушині, життя як-воно-є, інтрига, яка тримає тебе до самого кінця, бо ти не можеш збагнути авторської логіки, передбачити її, а отже — нема шансу знудитися. Ця книжка однозначно для начитаної людини, яка думала, що її уже нічим не здивуєш, але авторці вдається і заплутати, і спантеличити, і вразити (як от фразою наприкінці одного з оповідань «Я виросла. А потім постаріла» — і в цьому вся алогічність жіночого досвіду і вся глибина його прийняття). Рекомендую.
“Ти не можеш збагнути авторської логіки, передбачити її, а отже – нема шансу знудитися”, — розповідає про книгу “Забагато щастя” Галина Крук
Якщо говорити про нон-фікшн — то це книга Олени Герасим’юк «Розстрільний календар», уже дещо скандально нашуміла, але ще не прочитана і не обговорена загалом. Книга стала підсумком електронного проекту пам’яті жертв політичних репресій, тож це нелегка лектура, яка збурює дуже багато емоцій — від жалю за загиблими людьми, втраченим шансами, понівеченими долями — до обурення і бажання назвати речі своїми іменами, відновити справедливість, покарати винних. Це — проговорювання нашої спільної історичної травми, яке дається непросто, але проговорювати треба. Однозначно рекомендую, позаяк вважаю, що саме такі проекти мають шанс впливати і змінювати нас на глибокому ментальному рівні. Зрештою, такий підхід дозволяє осмислювати і давати собі раду з нашими сучасними травмами і втратами.
Що ж до поезії — радила б звернути увагу на нову поетичну книжку Тараса Федюка, яка провокативно називається «Канабіс». Тарас Федюк — дуже цікавий поет зі своєю специфічною манерою говорити легко і грайливо на нелегкі, глибокі, вічні теми, не вдаючись до пафосу і не скочуючись у банальність повтору і самоповтору. Філігранність метафори, дещо хуліганський стиль вислову (в найкращому, поетичному, сенсі), точність спостережень, ламана ритмомелодика вірша, постійне балансування на вістрі міцної чоловічої емоційності та поетичної відстороненості – це ті естетичні насолоди, яких я очікую від поезії Тараса Федюка, і в кожній новій книжці йому вдається це зробити по-інакшому, але щоразу – смачно.
Ольга Перехрест, журналістка, поетеса
Якби на цьогорічному Форумі видавців я могла купити тільки три книжки, то це були б «Сараєво для початківців» Озрена Кебо (Discursus), «Кулемети й вишні. Істрії про добрих людей з Волині» Вітольда Шабловського (“ВСЛ”) та, мабуть, «Американські боги» Ніла Ґеймана (“КМ-Букс”). Варто зазначити, що «Інтернат» Сергія Жадана я просто встигла купити перед Форумом, тому його в цьому списку нема.
Коротко про книжки: як не дивно, це все — переклади.
“Сараєво для початківців” переклала відома письменниця Катерина Калитко. Я колись прочитала уривок з цього перекладу — і це дуже моторошна, чесна й відверта проза про життя міста в облозі. І про те, як місто та його мешканці житимуть з цією облогою, коли вона закінчиться. Це фікшн, який базується на реальному воєнному досвіді автора. Тобто і не репортаж, і не геть роман. Сама ж Калитко каже, що ця книжка — «поза жанровими межами». Я колись підсіла на балканську тему після Мілєнко Єрґовича, і “Сараєво для початківців” — хороша книжка у цій темі.
“Це дуже моторошна, чесна й відверта проза про життя міста в облозі”, — Ольга Перехрест
“Кулемети й вишні”, як я випадково дізналась, це була оригінальна авторська назва репортажу, що вийшов у Польщі минулого року під назвою «Праведні зрадники. Сусіди з Волині». Мій улюблений сучасний польський репортажист Вітольд Шабловський написав книжку про Волинську трагедію — тільки не про вбивць, а про тих, хто рятував своїх сусідів від переслідувань. Гадаю, це корисна історія не тільки для поляків (для яких Вітольд це писав), але й для нас. Такі теми треба проговорювати, а не тільки мірятись пропагандою чи кількістю загиблих.
А щодо «Американських богів»… Моя подруга Галя Герасим, яка є однією з перекладачок цієї книжки, казала, що «Боги» — це книжка, яка найкраще пояснює Америку, показує її такою, яка вона є. І я дуже люблю такі книжки, які показують і дають зрозуміти більше, ніж може здатись на перший погляд. До того ж це майже класика, а переклали її українською ось тільки зараз. Треба надолужувати.
Олеся Яремчук, головна редакторка видавництва “Човен”, журналістка
«Раніше за Господа Бога» Ганни Кралль. Тексти цієї знаної польської репортерки вперше з’являться українською. Поряд із Ришардом Капусцінським та Малґожатою Шейнерт, ім’я Ганни Кралль є одним із найважливіших у польській літературі факту. Це вже класика. На її книгах виросла молода генерація польських репортажистів. За мотивами її текстів було знято фільми знаменитого режисера Кшиштофа Кєсльовського. Зараз її репортажі у прекрасному перекладі Остапа Сливинського зазвучать українською (видавництво «Темпора»). Один з її текстів називається «Випередити Господа Бога» («Zdążyć przed Panem Bogiem»). Другий, з 90-х років, — «Докази існування» («Dowody na istnienie»). І останній — «Król kier znów na wylocie», що в оригіналі вийшов 2006 року, в українській версії його назва звучатиме як «Дорога чекає червового короля». Як каже перекладач, усі ці три книжки говорять про найважливішу для Ганни Кралль тему: це історія Голокосту, переказана через долі окремих осіб зі Східної Європи.
У ТОП-3 Олесі Яремчук потрапила нова книжка Галини Крук
«Сараєво для початківців» Озрена Кебо. Українською її переклала Катерина Калитко. Це книжка про досвід освоєння нового трибу життя, зшивання в ціле клаптиків колишньої топографії уродженцем Мостара, герцеговинцем Кебо, що свідомо обрав життя в Сараєві у найважчий період його новітньої історії. І саме тому має повне право написати про Сараєво саме так, як пише: зі cліпучою іронією, щирим стражданням і любов’ю, від якої стискається горло. Так анонсує цей роман видавництво Discursus.
«Доросла» Галини Крук. Це нова книжка одної з найцікавіших сучасних українських поеток Галини Крук. До неї увійшли вірші 2013-2017 років про досвід дорослішання з усіма його здобутками та втратами, забороненими та дозволеними плодами, усвідомленням екзистенційної межі буття та вмінням насолоджуватися життям тут і зараз. Книжка для тих, хто намагається зрозуміти себе, змиритися з минущістю і швидкоплинністю життя та відчути вдячність за те, що дає людині любов.
Богдан Тихолоз, літературознавець, франкознавець, директор літературно-меморіального музею Івана Франка
Мій цьогорічний ТОП-3 — це книжки і для розуму, і для серця, і для очей. Вони доволі широкі за читацькою аудиторією, а об’єднує їх те, що це – суто український продукт. Ці видання репрезентують сучасний стан українського видавництва і є конкурентними. Їх не соромно показати за межами України.
Це, зокрема, книга Творчої майстерні «Аґрафка» — Романи Романишин і Андрія Лесіва — під назвою «Голосно, тихо, пошепки» («Видавництво Старого Лева»). Це своєрідний експеримент, спроба візуалізувати звук. Спроба показати мовою графіки все багатство імперії звуків. Надзвичайно цікавий задум і оригінальне виконання. Впевнений, ця книжка знайде своїх читачів не тільки в Україні, але й буде перекладена багатьма мовами.
“Надзвичайно цікавий задум і оригінальне виконання”, – ділиться враженням від прочитання Богдан Тихолоз
Наступна книга належить до бізнес-літератури, якої нам дуже бракує в оригіналі. Це книжка Тімура Ворони «Стартап на мільйон» від харківського видавництва Vivat. Видання теж цікаве за своїм дизайном, за задумом. А задум полягає у тому, щоб показати історії успіху українців. І йдеться про досягнення, пов’язані з високими технологіями, з інвестуванням в інтелект, а не лише із розвитком сировинної економіки. Цю книгу я б порадив не тільки підприємцям, а й загалом молодим людям. Це історії, які надихають. Історії успіху по-українськи. Мотиваційної літератури зараз чимало, але особливість цієї книжки у тому, що це, власне, український продукт. Дуже раджу.
“Це історії, які надихають. Історії успіху по-українськи”, — Богдан Тихолоз
Гріх було б мені як франкознавцю не назвати жодної книжки, пов’язаної з Франком. Це графічний роман «Герой поневолі», що вийшов у львівському видавництві «Леополь». Доволі несподівана спроба розповісти мовою графіки одну з Франкових повістей. Цей, по суті, комікс створили двоє українців, які повернулися з-за кордону. Кирило Горішний повернувся з Франції, а Міхай Тимошенко – з Румунії.
Оксана Думанська, письменниця, перекладачка
Радити якісь нові видання усім поспіль — марна річ: читачі у своїх зацікавленнях складають більші чи менші гурти, тому наважуся назвати найцікавіші, на мій погляд, книжки, не претендуючи на вичерпний список.
На першому місці роман Вікторії Амеліної «Дім для Дома». Він може мати приблизно такий же ефект, як і свого часу «Фелікс Австрія» Софії Андрухович, бо заторкує, зображає, відтворює, окреслює родинну історію на тлі соціальних подій, які й впливають на персонажів у всіх виявах їхнього побутування. Якщо не помиляюся, Вікторія першою промовила слово, яким по-своєму захищає тих, що самозбереглися сумлінним життям і працею, проте відірвалися від рідних країв. І їхня притлумлена туга виривається назовні то в мові, то у вчинках, хоч державні перетворення 90-х увірвалися в їхню приватність, зруйнувавши сподівання на спокійне старіння у львівській камениці.
Цікава нова прозова книжка Марії Кривенко «Дорога опівдні», в якій біографічне піддалося своєрідному переформатуванню, оприявнивши дуже цікавий стиль оповіді з елементами потоку притомності і з цілком реалістичними діалогами й епізодами. В тій же тональності роман Надії Мориквас «Винова гора» — про підльвівське містечко, за яким проступає приховане роками минуле і ясно постає нинішній день: з клопотами волонтерів, із захланністю депутата, із живою водою з Цісарської криниці і животворним лісом Винової гори.
Ці названі видання — від «ВСЛ», але кажу про них не тому, що співпрацюю з видавництвом, а тому, що вони варті уваги.
“Цей роман може мати такий же ефект, як і свого часу «Фелікс Австрія» Софії Андрухович”, — Оксана Думанська
Для всіх, хто цікавиться літературою, історією літератури, літературним поступом — другий том листів Лесі Українки від київського видавництва «Комора». Якби педагоги не розповідали в класах вивірену біографію поетеси, а просто прочитали листи — від дитячих до юнацьких і до зрілого віку — вони перейнялися б її творчістю, не просто вивчивши вірша про «гору круту, крем’яную»…
Знаючи зануреність Михайла Слабошпицького в літературний процес із 70-х років минулого століття і до нинішніх днів, з нетерпінням чекаю на його книгу спогадів «Протирання дзеркала» — видавництво «Ярославів Вал». Там же побачив світ і роман Сергія Германа «Віа Романа» – про Андрея Шептицького. Знаю, що автор трудився над ним більше чотирьох років, адже такий текст без опрацювання архівних матеріалів не написати.
Вперше українською мовою у київському видавництві «Юрінком» вийшов роман Діни Рубіної «Синдром Петрушки», у якому дуже багато львівських пейзажів, львівських мешканців і львівських історій. А як змальовано знамениту кав’ярню на Вірменській! Діна Рубіна з початку 90-х мешкає в Ізраїлі, її проза дуже зваблива не лише бездоганним стилем, але й наповненням мистецькими темами, тому перекладена багатьма мовами. І українською.
Не можу не потішитися і за видавничий проект «ВСЛ» — другу прозову книжку Зої Казанжи з її спостереженими жіночими сюжетами, узятими «ще тепленькими» з навколишнього життя. Тут я можу втратити свою об’єктивність, бо була перекладачем, та знаю багатьох читачок, які знаходять втіху в перечитуванні першої книжки «Якби я була…».
Щоб уникнути гендерного перекосу, згадаю ще двох популярних письменників, чиї книги безсумнівно зацікавлять авдиторію прихильників сучасної української літератури: це Василь Шкляр та Богдан Коломійчук – зовсім не дотичні за віком і тематикою творів, проте не обділені стійкою читацькою увагою.
Свідомо не зачіпала перекладну зарубіжну класику та нобеліантів — вони поза рейтингами, вони над ними.
*Письменниці Оксані Думанській не вдалось вкластись у запропонований формат ТОП-3. Редакція bit.ua не заперечувала – доброї літератури забагато не буває.
