Take it, Ізі: подорож до себе
Італійці та українці відомі своїм характером. Тому здавалось, що й перший спільний українсько-італійський фільм «Izi» буде комедійним. Натомість ця стрічка — ледь не філософська історія про італійця Ізі, який повинен провезти мертве тіло через тисячу кілометрів, аби самому отримати нове життя.
Автором сценарію та режисером фільму є італієць Андреа Маньяні, а головну роль виконав Нікола Ночелла, який здобув нагороду за «найкращу роль» на кінофестивалі у швейцарському Локарно. І це всі представники італійської сторони у цьому проекті, решта — українці. Зйомки фільму в Італії тривали 6 днів, далі знімали під Києвом та в українських Карпатах. Щоправда, цю історію не варто вимірювати за національною приналежністю — вона могла б трапитись будь-де і будь з ким.
Режисер переписав сценарій і адаптував його до українських… доріг
Спершу за сценарієм Ізі мав відвезти тіло загиблого заробітчанина до Сербії. Але після того, як Андреа Маньяні познайомився із Юлією Чернявською та Олегом Щербиною (які пізніше стали продюсерами стрічки) і вони показали йому Карпати, режисер переписав сценарій і адаптував його до українських… доріг.
За жанром фільм — road movie. Головний герой подорожує з Італії до карпатського села. Не так подорожує, як просто йде та їде дорогами до пункту призначення… із гробом за спиною. Ісидоро (скорочено — Ізі) у минулому був успішним пілотом Формули-3, але після невдачі впав у глибоку депресію. І цей шлях, що він долає, — це дорога до самого себе, до особистого нового початку.
Актор Ніколо Ночелла — життєрадісний та веселий у спілкуванні чоловік. Проте на екрані Ночеллу не впізнати: його герой сумний, депресивний, закритий від світу, наче застряг у дитинстві. Ніколо дуже глибоко пропрацював свій образ: Ізі наче рослина — такий неповороткий, апатичний і байдужий до життя. Проте, з кожною наступною ситуацією, яка змушує його ухвалювати рішення та діяти, він змінюється. Наприкінці фільму ми не побачимо супергероя, навіть натяку на нього. Але Ізі цілком міг би вважати себе таким, його мама могла б ним пишатись.
Наприкінці фільму ми не побачимо супергероя, навіть натяку на нього
Ця майже казкова і колоритна історія через головного героя — його типажність — мала б стати комедійною. Так, смішні і (що так нечасто буває у фільмах) доречно смішні моменти у стрічці є. Вони майже досконало балансують із рівнем драматизму та філософії.
Фільм інколи видається затягнутим — можна було б показати все скоріше, у швидшому темпі. Але, власне, центральним персонажем є сам Ізі — і його становлення чи то «воскресіння» не можна прискорювати, він живе у своєму ритмі.
У першому спільному українсько-італійському проекті усі актори, окрім головного персонажа, були з української команди. Одну з епізодичних ролей зіграв Остап Ступка. Щоправда, українська мова і гра українських акторів (наприклад, Ореста Гарди, який виконав роль поліцейського), особливо в порівняння з грою італійця, була надто театралізованою і неправдоподібною — слова звучали наче іноземною мовою.
Андреа Маньяні по-художньому і так, як це можна зробити лише у кінематографі, зображує дійсність. Він немовби нанизує весь можливий світовий колорит у стрічку — італійський, грузинський, китайський, український… Напевно, найвищою точкою творення мистецькості цього фільму є момент зустрічі із селянами в Карпатах. Можливо, ці епізоди стали по-особливому художніми якраз завдяки тому, що в кадрі — справжні селяни.
Фільм Маньяні — це та робота, коли режисер продумує кожну деталь, яка навіть на незначний момент появиться на екрані. І така повага до глядача безумовно заслуговує уваги. Тому, особливо тому, на цей фільм не можна дивитись «прямо», вимірюючи все поглядом реальності і достовірності. Адже режисер грається з глядачами в знаки та метафори, накладає їх на звучання італійських пісень, які знає кожен.
Фото з Facebook-сторінки фільму
