Cпецпроекти

«Ми – андеграунд, а не рафіноване мистецтво у прибраних галереях». Як пройшла виставка на хлібному заводі


1 54

На вихідних тиснява була не тільки на Контрактовій площі під час трансляції фіналу Ліги чемпіонів, але і в глибині Подолу –  на частково діючому заводі на вулиці Кирилівській, де проходила виставка Infantilismus від творчого об’єднання «Хлібзавод».

Ми відвідали цей молодіжний захід і розповідаємо, як він розкрив тему дитинства на заводі.

З труднощами знайшовши місце в закутках Кирилівської вулиці, я все ж таки потрапив до бажаної виставки на старому хлібному заводі, увійшовши через відкриту пошарпану синю браму. Людей зібралося доволі багато – переважно студенти у кольорових сорочках, сукнях, подряпаних футболках і джинсових шортах. Ця молодь постійно курить сигарети і п’є надане організаторами вино з пластикових стаканів. Охорона заводу тихо бичкує цигарки й з подивом дивиться на весь радісний натовп, що зібрався заради однієї мети – взяти участь у виставці Infantilismus від творчого об’єднання під назвою «Хлібзавод».

Спільне фото художників, співорганізатора виставки Віталія Адлерманна й арт-критика Ути Кільтер

Об’єднання «Хлібзавод» було створено художниками влітку 2016 року.

Як зізнаються самі митці: «Наша назва повністю відповідає локації, де ми працюємо. З одного боку, це банально, з іншого – зухвало. Тому назва є дуже влучною й крутою. А одне із наших головних завдань – це створення андеграунд-дискурсу в українських реаліях».

Заходжу у будівлю колишнього заводу, а нині – майстерню художників творчого об’єднання. Розбиті заводські коридори, брудний кахель, чорний поліетилен, дерев’яні сходи на другий поверх – так виглядає шлях до експозицій.

Через незнання подільського промислового кварталу я трохи запізнився. Запрошений гість – одеський арт-критик Уте Кільтер – разом з художниками вже відкрила виставку, розповівши про своє бачення дитинства й теми інфантильності.

На другому поверсі чую жорстку, брутальну музику. Вона – з першої кімнати. Музика схожа на звуки вибухаючих мін і кулеметних черг, ніби талановитий й божевільний діджей зібрав їх в одну купу та поставив на repeat.

Кімната №1

Перетнувши поріг перших дверей, я споглядаю інсталяцію під назвою «Тріумф смерті». Це робота художника Спартака Хачанова.

Дерев’яні солдатики на військовому марші, зроблені, немов на уроках праці у школі, танки й літаки, пластилінові чоловічки, що загрозливо звисають зі стелі, енергійна й навантажуюча техномузика із голосом диктора Левітана: «Внимание! Говорит Москва!», – з цього й складається  «Тріумф смерті».

«Моя експозиція – це стьоб над війною. Це дитячий майданчик кожного військового диктатора. А головна ідея, звісно, в тому, щоб показати: війна – це жахливо. Вона й торкнулася усіх нас. Наприклад, у мене на батьківщині, в Карабасі, була війна. З дитинства, з шести років, я живу в Україні, але тут теж зараз йде війна», – розповідає про сприйняття твору Спартак.

В планах Хачанова зробити повноцінну анімацію, перенісши ідею експозиції у цифровий формат.

Кімната №2

Цю кімнату створили художники Штейн, Валюк та Анастасія Діденко. Стіни й підлога цієї кімнати повністю завішені чорним поліетиленом. На стінах – серія дитячих малюнків «Ця дитина – геній» художниці Анастасії Діденко, а майже біля входу – старий телевізор, що транслює перформанс Анни Ануфрієвої й Євгена Валюка.

Сам телевізор прикручений до іржавого металу, а на екрані відбувається трансляція тексту за допомогою двох людей. Вони дзеркально перекручують слова, розмотуючи своїми тілами рулон поліетилену з намальованими літерами.

«Наш перформанс – це безпосередній діалог, коли одна людина дає інформацію іншій в незвичайній та дивакуватій формі. Просто ми хотіли порушити тему сприйняття людиною інформації, адже фільтрувати інформацію в нашому цифровому світі доволі складно, але це треба робити», – говорить художниця Анна Ануфрієва.

У кінці кімнати трагічно стоїть синя заводська тумбочка з дитячими іграшками й старим радянським мотлохом. Це інсталяція «Сервант».

За словами художниці Анастасії Діденко, цей твір – тотальна рефлексія на пострадянське дитинство із всіма його згадками, непотрібними речами й викинутими іграшками.

Кімната №3

У останній кімнаті, де всі молоді поціновувачі мистецтва п’ють сік і вино, енергійно спілкуються під техно-музику, що лунає з діджейського столика, я опиняюся наче в субкосмічному просторі, споглядаючи інсталяції Олександра Антонюка. Цікаво, що він не є членом «Хлібозаводу», але теж працює в цих майстернях.

Роботи Антонюка – великі за розміром й яскраві за кольором експозиції про теми космосу й пострадянського простору. На виставці Infantilismus представлені дві серії Саші  – Space in your head та Industrial maps.

Наприклад, робота «Meteorite shield» – модель метеориту з бетону, металу й пластику, що охоплює півкімнати своїм космічним сяйвом.

«Мене надихають думки про космічний простір, про гармонію нашої душі й Всеcвіту. Справа в тому, що космос – це далеке місце, яке перш за все потрібно шукати в собі. Космос – без кордонів, а людський мозок – тим більше», – розповідає про свої роботи митець.

Одразу ж дізнаюся, що на другу серію Industrial maps художника надихнули звичайні дорожні карти: «Я працюю у рекламній індустрії постановником декорацій. Отже постійно користуюся картами, особливо Google Maps. І ці декорації дуже часто знаходяться у різних місцях, наприклад, на заводах, на мостах, що будуються, у старих радянських будинках, тощо. І дуже багато іноземних компаній приїжджають знімати рекламу саме в Україну, де є багато індустріальних пам’яток радянського минулого. Це приваблює Захід. Ось хоча б подивіться кліпи Nothing but Thieves».

Унікальність виставки

Після спілкування з митцями зустрічаю співорганізатора виставки Infantilismus Віталія Адлерманна.

«Наша виставка – це концептуальний вибух, адже такого не побачиш ні в Пінчук Арт-центрі, ні в інших галереях. Унікальність виставки в тому, що навіть локація – це вже своєрідний перформанс. Це ж на діючому заводі – сюди вночі ходять робочі. Ми андеграунд, а не рафіноване сучасне мистецтво у гарних та прибраних галереях. Сьогодні ти можеш взяти художника за лікоть і запитати в нього: «Як це розуміти? Скажи!» Унікальність в повній відкритості», – розказує мені Віталій.

За словами куратора, кожен з людей – частково дитина, що фізично дорослішає, носить інші речі, але все одно грається, немов у дитинстві, тільки іншими іграшками. Хтось колекціонує годинники, а хтось – картини, або, наприклад, марки. А хтось, як в інсталяції Спартака, збирає танки й літаки.

На запитання, чи можна буде іншим глядачам прийти подивитися експозицію, художники відповіли, що «виставка буде працювати тільки сьогодні, а завтра це знов будуть звичайні майстерні». 

Фото: Анастасія Діденко, художниця об’єднання «Хлібзавод»

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: