9 найкращих та найгірших фільмів Ніколаса Кейджа. Подивіться обов’язково!
Мемчиків із Кейджем друзям не надсилав, мабуть, лише лінивий. Так вийшло, що актор має ідеальну міміку – дивну і місцями навіть божевільну – для того, щоб робити із ним гіфки або просто скріни з фільмів.
Але сьогодні ми поговоримо не про картинки, а про картини, які прославили Кейджа і зробили його одним з наймеметичніших акторів сучасності. Але так, тут будуть не лише класні фільми. Бо Ніколас не з тих, хто прискіпливо обирає лише концептуальні сценарії і знімається у кіно раз на мільйон років.
Поцілунок вампіра/Vampire’s Kiss, 1988
Фільм, що розкриває всю скаженість Кейджа і його любов до гримас, які середньостатистичний смертний нізащо не повторить. Хоча у картині є явна любовна лінія, що на початку рухає сюжет, вона видається зайвою: при перегляді з’являється думка, що Ніколасу і на самоті ой як непогано.
Дикі серцем/Wild at Heart, 1990
Якщо чесно, не найкращий фільм Девіда Лінча, але переглянути точно варто. І тут не лише Кейдж (ще такий молодий) відзначився: трансцендентальний медитатор Лінч зняв у “Диких серцем” ледве не половину акторського складу культового “Твін Пікс”. Картина для режисера досить нетипова, але фірмовий стиль видно одразу. І Ніколас, як не дивно, вписався доволі органічно.
Поцілунок смерті/Kiss of Death, 1994
Ще один фільм із Кейджем, у назві якого є слово “поцілунок”. За сюжетом, колишній ув’язнений прикидається гангстером, щоби розкрити злочини кримінального угрупування, головою якого є Кейдж – як завжди, пафосний, самовпевнений та повністю скажений. Фільм для вечора п’ятниці: під нього не заснеш і не будеш занадто замисленим/ою.
Без обличчя/Face/Off, 1997
Як влучно підмітив Даг Уолкер (більш відомий, як Nostalgia Critic), у цьому фільмі головні ролі дісталися двом акторам, що обожнюють перегравати – Джону Траволті та Ніколасу Кейджу. Шона Арчера та Кастора Троя могли б зіграти, наприклад, Гаррісон Форд та Майкл Дуглас (їхні кандидатури теж розглядалися), але, погодьтеся, це було б зовсім інше кіно. Джон та Ніколас по черзі грають “доброго” та “поганого” персонажів. І перестати дивитися на те, як Кейдж зображує Траволту, і навпаки, майже неможливо.
Місто янголів/City of Angels, 1998
Одна із найромантичніших ролей Кейджа – без лякаючих кривлянь та божевільних витівок. Він грає всього лише янгола, що закохався у звичайну земну жінку. Сюжет не найоригінальніший, проте подивитися на такого зворушливого та сумного Кейджа варто однозначно. Можливо, ти не сприймеш його у цьому образі серйозно, проте оціниш, наскільки він вміє перевтілюватися у драматичних персонажів.
Плетена людина/The Wicker Man, 2006
Рімейк мегауспішної картини 1973 року, на жаль, її успіху не повторив. Навпаки – його доволі прохолодно зустріли як критики, так і звичайні глядачі. Особливо розчарувала фінальна сцена, яка відрізнялася від оригінального закінчення. Спойлерити не будемо, краще дивися: і першу “Плетену людину”, і рімейк, бо фірмового Кейджа – у ролі поліцейського Едварда – тут вдосталь.
Примарний вершник/Ghost Rider, 2007
Поверніть мені мій 2007, коли Кейдж грав байкера, що продав душу дияволу. Кіно, скоріш, ностальгійне, ніж класне: непередбачуваністю точно не захопить, акторською грою – теж (красуня Єва Мендес почула на свою адресу чимало нецензурних висловів через роль у цьому фільму). Але міміка Кейджа та його шаленство свою справу зробили і “витягли” “Примарного вершника” до списку картин, які, в принципі, не гріх подивитися.
Пипець/Kick-Ass, 2010
Фільм не такий тупий, як його назва, але й інтелектуальним його точно не назвеш. Але через харизму Аарона Тейлора-Джонсона (він ще грав молодого Джона Леннона) та самого Кейджа (який тут схожий на Джорджа Харві),це супергеройське підліткове кіно можна й переглянути. Врешті-решт, не завжди ж Ное та Тарковського дивитися.
Учень чаклуна/The Sorcerer’s Apprentice, 2010
Середненьке фентезі про вибраного хлопчика і його ментора, якого і грає Кейдж. Дивитися чи ні, справа твоя. Ми чесно попереджуємо, що фільм не з наших найулюбленіших, але чимось все ж зачепив. Можливо, тим, що за Ніколасом спостерігати цікавіше, ніж за ГГ. Можливо, присутністю Моніки Белуччі (нехай ця присутність і коротка). А, можливо, солодкою ностальгією за старим добрим Гаррі Поттером, який мимоволі згадується під час перегляду цієї дивної історії.
