Підслухано. Історії Оперного театру
18 травня у Національному оперному театрі вже вп’яте відбувся концерт під назвою “Gala Europa”. Ця подія щороку присвячується всесвітньому Дню Європи і має значне культурне значення.
Леді приходять у сукнях, а джентльмени – у костюмах, зі сцени лунають голоси провідних артистів Європи та звучить класична музика.
Вечір було організовано спільно із Міністерством культури України, Посольством Італійської Республіки в Україні, Італійським інститутом культури, Посольством Румунії в Україні, Національною оперою України, Бухарестською Національною оперою та Румунською Національною оперою (м. Тімішоара). Офіційним спонсором заходу виступив ПРАВЕКС БАНК, банк міжнародної фінансової групи Intesa Sanpaolo. Підтримка культурних проектів — один з пріоритетних напрямків соціальної відповідальності банку. Для своїх гостей банк організував окремий захід з унікальною експозицією костюмів від Національної опери України.
Наша редакторка підслухала декілька історій, що сталися на заході, та ділиться ними з вами. Отже, підслухано. Оперний.
Я підходжу до Опери та бачу гостей, вбраних у вечірні сукні, смокінги і вишукані костюми. На вході стоять дві дівчини, представниці ПРАВЕКС БАНКу. Вони одягають чоловікам бутоньєрки, а леді – браслети з композиціями із живих квітів. Відвідувачів запрошують на фуршет, де можна скуштувати страви на будь-який смак, а також у залу, в якій експонуються костюми з провідних вистав опери і бутафорію – реквізит, який актори використовують під час виступів.
Кожен предмет має свою цінність. Зброя, якою воїни користувалися ще сто років тому, головні убори із птахами та цілими натюрмортами, а також голова. Як сказав завідувач бутафорією – голова самого Берліозу з вистави “Майстер та Маргарита”. Саме та голова, що покотилася вулицею неподалік від Патріарших.
У залі збирається група людей. Усі чекають на Марію Сергіївну – головного художника театру. Жінку, що створювала образи для фільмів Балабанова та його сучасників. До початку концерту лишається година, і я починаю прислуховуватися. Почнемо з самого початку.
Фуршет
Минаю вхід і опиняюсь у коридорі. Ліворуч піду – до костюмера потраплю, праворуч піду – почну дегустувати частування, а далі все буде як у тумані. Щоб перебити голод, підходжу до дівчат із тацями, повними солодощів. Повз мене пробігає дитина років 5-ти, за хлопчиком біжать батьки.
— Сашко, ти куди біжиш? Ми ж збиралися на екскурсію.
— Бабуся казала, що на голодний шлунок наука не заходить.
— Бабуся ще казала, що художник має бути голодним.
— Мені. Потрібна. Глюкоза.
Я була солідарна із Олександром.
Костюми
Після того, як ми із Сашком отримали порцію глюкози, нам вдалося дійти до кімнати з реквізитом. У центр зали виходить Марія Сергіївна. Вона розповідає про кіно, театр, а згодом переходить до історії костюму.
— Я працюю костюмером в Опері вже 20 років, за цей час чого ми тільки не шили.
— А за скільки часу Ви б пошили, наприклад, ось цю бальну сукню?
— А на коли Вам треба?
Зал сміється. Хто знає, що таке дедлайни, сміється голосніше, проте більш нервово.
По периметру приміщення розташовані манекени, на них – костюми з вистав “Ріголетто”, “Весілля Фігаро” і “Макбет”.
— А як Ви створюєте костюми?
— Ну, спочатку я бігаю по всьому Києву та шукаю тканину. Бажано – подешевше, але щоб гарна. Інколи це займає не один день.
— Економна ж Ви жінка, Маріє Сергіївно.
Марія Сергіївна загадково посміхається.
Публіка
За столиком стоять двоє у костюмах:
— А ти знав, шо наша Опера горіла у тисячу вісімсот якомусь-там. Говорять, тут привид живе.
— Та ну?
— А тепер ми тут будемо слухати Паганіні.
Біля входу у партер дві колеги:
— Пригадуєш фільм “Привид опери”? Існує легенда, що на сцені під час спектаклю вбили працівника театру.
— Не знаю, як щодо театру, але якщо мої не здадуть в понеділок звіт, то вбивство відбудеться в офісі.
За іншим столиком двоє – він і вона:
— Коли ми востаннє були на фуршеті?
— На відкритті виставки Чічкана.
— Ти, до речі, рідко їж на фуршетах. Це принципова позиція?
— Ну, я не люблю, коли за мною в цей момент спостерігають.
— Я дивився, за тобою ніхто не спостерігає. Окрім Привида Опери.
Слово редактора: існує легенда, що після того, як у 1911 році в залі Оперного театру було вбито Голову Ради міністрів Російської імперії, коридорами Оперного театру блукає його привид.
Лунає третій дзвоник, глядачі займають свої місця у ложах.
