Ми такі різні. Як знайти спільну мову з батьками
Іноді думаєш, що із прибульцями легше знайти спільну мову, ніж з власними батьками. А з останніми ти, між іншим, прожив/ла багато років в одному помешканні і знаєш про них досить багато (як і вони про тебе). І в окремих випадках справа не в тому, що ви зовсім різні люди, а в банальному небажанні порозумітися.
Якщо ти все ж твердо вирішив/ла покращити стосунки з батьками і зробити спілкування теплішим – маєш докласти певних зусиль. Але результат того вартий.
Не звинувачуй батьків в усіх гріхах. Так, твої родичі, скоріш за все, неідеальні. Як і всі люди у світі. Вони робили помилки, виховуючи тебе, були неправі, іноді поводилися дурнувато, щось забороняли, могли не любити твоїх друзів і сварити за оцінки. Але ці моменти вже позаду. Ти не живеш із батьками і телефонуєш їм раз на тиждень, бачишся – куди рідше, і стосунки стали теплішими і довірливішими. Чи є сенс згадувати старі образи?
Ми не закликаємо не зважати на серйозні психологічні травми, що заважають тобі жити. Але те, що тобі у 10 років не купили двометрового Пікачу або у 15 не відпустили на море з друзями, до таких травм не відноситься.
Хоч іноді телефонуй першим/ою. Батьки точно будуть раді, якщо хоч раз на місяць саме ти зробиш перший крок. Приводу можна не шукати – просто спитай, як у них справи, і запроси на вечерю. Або напрошуйся до них сам/а. Головне, щоб у тебе було бажання подзвонити.
Спілкування з батьками – не обов’язок. Ти не маєш телефонувати щодня або навіть декілька разів на день. Якщо батьки наполягають на частішому спілкуванні, а тобі зручно контактувати, наприклад, раз на місяць – не мовчи і не злися на них, а обговори це. Ви можете знайти компроміс – за умовою, що обидві сторони готові до серйозної спокійної розмови, а не скандалу з так собі аргументами “мамо, я вже дорослий/а!” і “ми твої батьки і так хвилюємося!”
Не соромся того, що не розказуєш все-все. Ти маєш право на таємниці. Навіть, якщо у тебе ідеальні стосунки з батьками (ну ти й везунчик), їм необов’язково знати про твою трирічної давнини інтрижку з другом/подругою, сварку з колегою або гірке суботнє похмілля. Подробиці твого сексу їх, до речі, також не мають зацікавити.
Навчися розпізнавати маніпуляції. Якщо батьки постійно апелюють до твого боргу перед ними, а прохання допомогти далеко не вперше руйнують твої плани – це зовсім не окей. Непереборне відчуття провини і думки “я поганий/а син/донька” – теж. Усі ми іноді маніпулюємо, проте родичі нерідко цим зловживають. Якщо навчишся відрізняти маніпулятивні дії від звичайних побажань і прохань, встановити певні межі у спілкуванні і оберігати особистий простір – буде легше.
Приймай батьківські недоліки. Так, вони з іншого покоління, і ми ніколи не розумітимемо їх повністю. Як і вони нас. Намагатися виховувати дорослих людей марно, та і сенсу в цьому немає. Тож деякі речі, на кшталт маминого захоплення Олегом Винником і Павлом Зібровим або батьківської звички на свята надягати армійську форму, варто просто прийняти. Просто згадай, що колись ці люди купували тобі ті страшні (на їхню думку) футболки з Rammstein, книги про Гаррі Поттера і дозволяли дивитися на ніч фільми жахів. Їм теж було непросто на це зважитися, але вони змогли. І у тебе вийде, просто відкинь снобізм.
У деяких випадках спілкуватися з батьками не має сенсу. На жаль, це так. З випадками алкогольної та наркотичної залежності і так все зрозуміло. Але є й інші, не такі очевидні. Якщо батьки тебе ніколи не підтримували, знущалися (нехай лише морально, а не фізично), повністю ігнорували твої інтереси, а після переїзду жодного разу не поцікавилися, як у тебе справи, не робили ніякої спроби помиритися – подумай, чи варто підтримувати такі стосунки. Прислухайся до власних відчуттів: якщо будь-яка розмова з батьками викликає тільки негативні емоції, це тривожний дзвіночок. У будь-якому випадку, вибір залишається за тобою.
