Спецпроєкти

Безкоштовне житло vs. культура: що таке сквотинг (і як з ним в Україні)

Сквотинг або сквотування — відносно новий процес і термін відповідно. Сквотингом у ХХ столітті почали називати заселення покинутої чи незайнятої будівлі людьми, які не є її власниками чи орендаторами. 

Зародився він у країнах Європи і набув розповсюдження після війни: багато приміщень було зруйновано вщент, і солдатам, що повернулися з фронту, просто не було де мешкати. Але згодом сквотерство стало більш політизованим. Порожні будівлі заселяли анархісти та представники різних лівих рухів, що протестували проти приватної власності і державного устрою взагалі. Для таких людей сквотинг був можливістю створити власний автономний простір, і не платити при цьому за оренду.

Розвиток лівого руху у другій половині ХХ століття був пов’язаний із загальною недовірою до влади та її дій. Саме тоді зміцював позиції і сквотинг. Протягом 60-70-х років люди, що мешкали у великих європейських містах, масово почали заселяти покинуті приміщення колишніх фабрик, складів, церков тощо. 

Зараз сквоти залишаються пристанком для лівих активістів, які намагаються боротися із капіталістичним устроєм і, зокрема, необхідністю віддавати за житло чималі гроші. Втім, є люди, які живуть у покинутих приміщеннях, бо житла і якихось грошей на оренду у них взагалі немає, при цьому ліві погляди вони не розділяють.

Якими бувають сквоти

Вимушені – там мешкають безхатні, люди, що через брак коштів не можуть винайняти житло, переселенці, біженці тощо.

Альтернативне житло – люди окупують помешкання не тому, що у них немає грошей щось орендувати: вони просто не хочу віддавати за приміщення гроші. 

Політичні – люди захоплюють будівлю з метою продемонструвати власні політичні переконання.

Соціально-культурні центри – на базі таких сквотів проводяться різні заходи: лекції, кінопокази, майстер-класи тощо.

Види сквотів можуть поєднуватися: наприклад, політичний може виконувати і функцію соціально-культурного центру.

Статус сквотів

Сквотинг у світі владою здебільшого не підтримується. У деяких країнах – наприклад, Великобританії, Німеччині, Нідерландах – сквотерство вважається протизаконним, і з активістів, що займають порожні приміщення, можуть стягнути штраф (або це загрожує навіть тюремним терміном). У Великобританії, до речі, цікава ситуація – там ще з 1975 року існує спеціальна служба, представники якої допомагають безхатнім і сквотерам. Якийсь час вона випускала посібник для останніх, де давалися корисні поради з пошуку підходящих будівель, їхнього захоплення і правильної розмови з поліцейськими. Посібник згодом перестали випускати, а організація залишилась. І подібні служби діють у різних країнах, надаючи сквотерам посильну допомогу.

Незважаючи на протистояння з боку влади, в європейських державах люди продовжують окупувати покинуті будівлі: деякі – від відчаю і потреби хоч десь жити, інші – протестуючи проти влади і високих цін на житло. 

Найвідоміші сквоти у світі

Вежа Давида (Венесуела)

У 1990 році Давид Бриллембург інвестував у висотний офісний комплекс. Проте через його смерть та її співпадіння з періодом банківської кризи через чотири роки будування хмарочосу було зупинено.

Згодом 45-поверховий будинок (у якому спочатку мало бути 60 поверхів) почали займати бомжі, проститутки, а потім і гангстери, яких боялася навіть місцева влада. Проте через кілька років всіх бандитів вигнало угрупування на чолі з анархістом Давидом Лопесом та баптистським пастором Олександром Ель-Ніньо Даза. 

У найвищому сквоті у світі селилися переважно баптисти та анархісти, які окремими групами раз на декілька тижнів збиралися для молитв чи вирішення нагальних питань: наприклад, збору грошей на  комунальні послуги. Так, мешканці хмарочосу платили за електрику, подачу води та каналізацію, яка була проведена лише до 28 поверху. Ліфту у сквоті, до речі, також не було. На нижніх поверхах перебувала “еліта” — зазвичай ідейні сквотери, а на верхніх — усі інші, що не належали до жодного з угрупувань. 

У будівлі були магазини, стоматологія, спортивна зала і навіть салон краси(!), а деякі з приміщень на нижніх поверхах здавалися в оренду. Але ніщо не вічне: у 2014 році людей з “Вежі Давида” почали виселяти, пропонуючи їм взамін інше житло.

Леонкавалло (Італія)

Один з найбільших європейських сквотів, що з’явився у 1975 році. Заснований лівими активістами, що можна побачити з характерних позначок на їхньому сайті – так, у сквоту є власний сайт.

“Леонкавалло” пережив чимало за часи свого існування, у тому числі, змінив багато приміщень: влада постійно виселяла його організаторів, проте вони знаходили нове житло і продовжували за нього боротися. 

Сквот зараз називають суспільним центром, а графіті, зроблені його мешканцями, визнані міськими пам’ятками мистецтва. Малюнки навіть називають “Сикстинською капелою сучасності”. 

У “Леонкавалло” проходять театральні вистави, тут грають музиканти – у сквоті можна послухати відмінний джаз, – проводяться політичні дебати. Для голодних та спраглих до чогось алкогольного є пересувні кафе, де можна перекусити та хильнути чарочку міцного.

Христианія (Данія)

Не просто сквот, а “держава всередині держави” – захоплена територія, що автономно існує у складі Данії. Історія “Христианії” починається з 1971 року, коли у Копенгагені почали займати приміщення покинутих військових казарм. Вони розташовувалися на території військової бази, яка потроху занепадала після Другої світової.

“Загарбники” мали не одну причину зайняти порожні приміщення: висока орендна плата за житло, пошук місця, де б могли гратися діти, потреба молоді у протесті. Журналіст Якоб Лудвігсен називав “Христианію” “землею переселенців” і вважав утворення “держави у державі” можливістю створити нове ідеальне суспільство. 

На території колишньої бази були і електростанція, і зала для медитації, і лазня, і центр йоги. У новому суспільству казали тверде “так” наркотикам – у центрі “Христианії” навіть була особлива вулиця, яка вважалася головним місцем продавців наркотичних препаратів. Мешканці міні-держави наприкінці 90-х ввели валюту, якою можна розраховуватися, а для купівлі гашишу чи марихуани використовували спеціальні жетони. Через проблеми із важкими наркотиками у “Христианії” їх заборонили, і тепер навіть легкі речовини відкрито не продають. Проте придбати їх можна без особливих проблем.

Кьопі (Німеччина)

Один із небагатьох легалізованих берлінських сквотів, що з’явився у 1990 році. Узаконити захоплення допоміг статус “культурного центру”. До речі, будівлю, яку зайняли сквотери, до цього збиралися знести. Якийсь час влада не звертала уваги на заселення приміщення, проте згодом почали виникати конфлікти.

Справа у тому, что “Кьопі” знаходиться у вигідному місці, тому на приміщення почали заглядатися бізнесмени. Будівлю сквотери відремонтували, тож більш-менш окультурений вигляд лише підсилював бажання відібрати її. У 2007 році колишній власник приміщення знову отримав на нього право, проте у місті почалися протести і стихійні мітинги. Потім з‘ясувалося, що власник має деякі проблеми із законом. Врешті-решт приміщення залишилося у сквотерів.

У “Кьопі” можно відвідати безліч заходів: від трафаретного друку до курсів самооборони. Крім того, там нерідко проводяться музичні івенти, кінопокази, вистави тощо. У сквоті також можна безкоштовно переночувати – щоправда, краще захопити спальник чи каремат із собою.

В Україні

Питання сквотів в України є неоднозначним: явище не настільки поширене, щоб окремо його регулювати. Проте місцева влада зазвичай не дуже рада, коли активісти захоплюють приміщення, нехай формально воно нікому й не належить. Закону про покарання для сквотерів як такого не існує, але, як кажуть вони самі, “завжди потрібно готуватись до виселення”. Причини різні – від можливого підпадання під статтю “Самоправство” до раптової появи колишнього власника приміщення.

Згадуємо найвідоміші українські сквоти і коротко розказуємо їхні історії.

Паркомуна (Київ)

“Олдскульщик” серед українських сквотів, що з’явився у столиці у далекому 1990 році, ще до розпаду СРСР. Заснували його друзі-художники, які збиралися разом і запрошували інших. Сквотери і гості дивилися фільми, читали вголос, відривалися на камерних концертах, створювали божевільні перформанси, годинами говорили про мистецтво і творили історію. 

На жаль, довго “Паркомуна” не прожила – вона розпалася через чотири роки після свого заснування. Причини достеменно невідомі, проте можна припустити, що справа у звичайних розбіжностях всередині групи засновників. Незважаючи на недовге існування, сквот залишив яскравий слід в історії. Про “Паркомуну” навіть є ціла книга, присвячена цьому унікальному на той момент явищу – об’єднанню митців у спробі втечі від реальності у власний збудований невеличкий світ.

Сквот “Автономія” (Харків)

Одним із найвідоміших українських сквотів вважається вже закритий сквот “Автономія”, який утворився у Харкові у 2014 році. Серед його засновників були як місцеві анархо-активісти, так і переселенці з Донецької, Луганської областей та Криму.

Сквотери захопили покинуту будівлю на площі Героїв Небесної сотні (колишня площа Руднєва). Раніше приміщення експлуатувалося по-різному — тут навіть розташовувався тубдиспансер. Саме через останній факт активісти багато часу приділили дезинфекції та прибиранню майбутнього сквоту. Звісно, капітальний ремонт юнаки та дівчата дозволили собі не могли, проте вони привели приміщення до ладу і зробили його більш-менш придатним для життя.

Воду до “Автономії” носили з пожежної частини – водопроводу не було, як і опалення та газу. У холодну пору року приносили обігрівачі, а їжу готували на електроплитках. Незважаючи на подібні труднощі і незручності, сквот процвітав, розширюючи діяльність: там функціонувала бібліотека з рідкими книжками, активісти влаштовували лекції, кінопокази, курси англійської, фрімаркети, де можна було принести непотрібні речі і безкоштовно взяти щось потрібне.

На сквот почитати вірші навіть приїздив Сергій Жадан.

Історія “Автономії” закінчилась минулого року. Сквот потроху занепадав, бо засновники пересварилися між собою і потрохи його покинули, а нові не були здатні підтримувати його як культурно-соціальний центр. Будівля розвалювалася, а місцева влада все скептичніше ставилася до діяльності активістів. У 2018 році сквот “Автономія” остаточно завершив своє існування.

Squat 17 (Київ)

Сквот зародився у 2007 році, і будівлею для нього було обрано дім ХІХ століття з охоронного фонду “Садиби Терещенко”. Сквотери самостійно ремонтували приміщення, доглядали за навколишньою територією і паралельно намагалися вирішити різні побутові проблеми.

У 2015 на основі сквоту запрацювало Squat 17b yard cafe – там можна випити кави або чаю, скуштувати нехитрі смаколики і просто помилуватися виставленими картинами. Тут також проводяться лекції, кінопокази та камерні концерти.

Засновники сквоту кажуть, що, незважаючи на культурний формат спільноти, їх, у принципі, у будь-який момент можуть попросити звільнити приміщення. І вони до цього морально готові.

Фото “Вежі Давида” – Хорхе Сілва

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь