Cпецпроекти

Колектив у нас чудовий, але кабелі хтось краде: лайфстайл майстра з підключення інтернету


0 379 0
У рубриці «Не лідер думок» ми розповідаємо про звичайних людей, які оточують нас з вами. Сьогодні ми поговорили з техніком кабельних мереж, який займається підключенням інтернету користувачам.

Я Олег, мені 24 і я підключаю людям інтернет. Сказав це вголос, і відчув якесь піднесення. Зазвичай, я до своєї роботи не ставлюся так поважно. Робота собі та й робота. Головне – не сидіти ні у кого на шиї, тоді ти можеш відчувати себе норм. Свобода – коли ти забезпечуєш себе фінансово. Тоді можеш робити, що завгодно, і не сумувати вечорами.

Народився я у звичайному селі на Житомирщині. Школа, потім армія. Якогось великого бажання вступати до інститутів у мене не було. З дитинства чомусь звик не хапати з неба зірок. Я не планував бути академіком чи топ-менеджером у нафтовій компанії. Розумів, що я не телепень, хист в мені є, а, значить, роботу знайду без проблем.

Армія зайняла рік мого життя, але не так багато за цей час я засвоїв. Та і що там засвоювати? По її закінченню, я вважав, що пройшов школу життя. Я морально кращий решти парубків, які відкупились чи відкосили. Але на одному дні народженні розговорився з чиїмось родичем. Мова і про армію зайшла. Я йому доводив, що без неї хлопчик не може стати чоловіком, що це дисципліна, сила, врешті-решт. На що він мені відповідав, чи бачу я різницю між дисципліною і сліпою покорою людині, яка просто прийшла в армію на пів року раніше.

Запитував, як фарбування бордюрів перед приїздом генералу додала мені життєвої мудрості. Цікавився, як взагалі із мудрістю уживається поняття «Солдат, тобі думати ніхто не дозволяв, виконуй наказ». Спочатку мені здалося, що цей пан просто не служив в армії, тому так зневажливо до неї ставиться. Але після тої розмови я почав згадувати, що саме взяв з армії. В усякому разі, з армії я вийшов більш зосередженим та спокійним. Це мені допомагає сьогодні у роботі. Але техніком кабельних мереж я став не відразу після служби.

Як дембельнувся, трошки пожив у батьків, десь пів року. Мама відразу казала, щоб я не засиджувався і при першій нагоді шукав роботу. Але так і сталося – я засидівся, що батьки вже почали корити, що я нероба. Так, деякі однокласники вже працювали, навіть ті, що вчились в університетах. Хоча сам собі казав, що то ж вони у Київ поступили, там роботи купа. А що мені робити. Я ж туди не поїду, нема до кого. Ні, друзі є, але як це я приїду, буду у когось жити.

А у селі добре. Особливо, у батьків. З розваг тільки генделик, звичайно. І він набридає дуже швидко. Та я люблю грати на гітарі, то ми вечорами часто просто сиділи, я грав. Дуже добре натренувався у той час. Багато пісень вивчив. Якось помічаєш, що коли багато граєш і думаєш, то краще запам’ятовуєш. То я багато пісень і без інтернету знав. Мене часто брали за компанію на шашлики чи день народження. Стали у нагоді мені такі вміння.

Символічно, що саме інтернет мене відволікав від бентежних думок про роботу. Втім, так довго тривати не могло, і я почав собі щось підшуковувати. Першою справжньою «посадою» став «вантажник». Прямо голлівудська історія. Тільки у кінці я не отримую «Оскар» (сміється).

Мені навіть приємно було, що я влаштувався вантажником. Бо це ж така важка й невдячна праця. Таким чином я міг всім показати, особливо батькам, що чогось вартую. Якщо взявся за найважчу роботу відразу. Але на ділі, вона виявилась не такою важкою. Я не носив мішки із цукром по 50 кг і не розвантажував вагони. Ми їздили маленькою вантажівкою по супермаркетах і заносили їм то картоплі, то огірків. Тепер я знаю, що розвантажити 3-4 тонни овочів за зміну у 12 годин несмертельно. Вимотуєшся, але ж це не підряд працювати. Приїхали, викинули пару сотень кг й стрибнули у вантажівку. А через те, що ми їздили по області, то до наступного магазину було пів години, година. У дорозі відпочиваєш, а потім знову вантажиш.

Там я пропрацював місяців 5. Після чого мене помітило керівництво і призначило замзавідувача складу. А що, я парубок здоровий, не бовдур, жодного разу нікого не підводив. Як я і думав, на будь-якому місці будуть цінувати такі нормальні людські якості.

Я почав більше заробляти, та і витрати якось збільшилися. Я вже винаймав квартиру, познайомився з дівчиною-студенткою, почали зустрічатися. Вона не мій начальник, але теж цінувала, що я нормальний, не ухожу у запої, адекватний. Я вже навіть почав облаштовувати нову квартиру. У кредит взяв телевізор і холодильник, своїми силами купили мультиварку.

Потім, на жаль, наша компанія втратила деяких клієнтів. Не знаю, чому це сталось. Але машин стало набагато менше і почались проблеми із виплатами. Всі почали думати про звільнення, але я не міг тікати з корабля, як пацюк. На перекурі хтось із вантажників жалівся, що грошей вже немає, жінка свариться, думає, що він їх кудись подів. А один йому відповів, що є мікрокредити – не треба там машину мати чи будинок, чи офіційно працювати. Так просто дають кошти.

Я здивувався, бо давати гроші без ніяких документів якось небезпечно. Але звернув увагу на бутік, коли повертався додому, а на наступний ранок зайшов туди, бо він якраз на моїй зупинці був. Там мила дівчина підтвердила слова мого колеги – серйозно, без ніяких там довідок можна взяти гроші у кредит. Тільки паспорт і код. Там, правда, відсотки були великі, а якщо прострочиш виплату – то продавай хату. І, як на зло, через 2 дні треба було платити за холодильник. А у бухгалтерії сказали, що чекають, поки не відомо, коли будуть гроші. До кінця місяця точно.

Взяв буклета у цьому бутіку і подумав, що якщо не дадуть зп, то можна скористатися цими послугами. Підрахував, що відсотки за користування грошима будуть кращі, аніж прострочити виплату у великому супермаркеті побутової техніки. Зарплатню так і не дали, то прийшлось брати цей мікрокредит.

Це для мене тоді панацея така стала. На роботі грошей не платять, але я додому купую продукти, коханій можу щось подарувати. То я взяв ще в іншій установі такий кредит. Потім ще в іншій. Але місяць пройшов так швидко, а зп вже не вистачало, щоб закрити борги. І, коротше, коли вже почали надзвонювати, то почала «капати» пеня.

Так вийшло, що я брав у сумі близько 4 тисяч, а віддавати довелося більше 12-и. За великим рахунком тому, що почали тероризувати батьків, а я цього не міг пережити. Стало дуже соромно. То я у них взяв у борг, щоб скинути з себе це ярмо. Нікому не раджу зв’язуватись з подібним. Тому що чужі гроші береш на певний час, а свої віддаєш назавжди.

Фірма наша з часом закрилася. А борги треба віддавати. Я знову почав шукати роботу. Був консультантом із продажу мобільних телефонів – по школі знав кожну модель, скільки де мегапікселів. Тому на новому робочому місці швидко включився, добре виходило. Тільки шеф у мене був повним віслюком. То я тільки 4 місяці витримав, після чого послав всіх і звільнився.

Поїхав у гості до батьків, а там троюрідний брат розказав, що працює техніком кабельних мереж і йому дуже подобається. Я зацікавився, виявилось, що у них постійно є відкриті вакансії на цих техніків. Мама відразу зауважила, що це у них текучка. Але брату все подобалось, говорив, що нікого не ображають, офіційне працевлаштування.

Я спробував і мені сподобалось. Ходиш собі з кабелем і скринею інструментів. Не треба переносити тонни овочів. І керівник у мене був чудовий – він теж починав звичайним техніком, а потім став начальником. То він знає, як це працювати й захищає нас, коли там хотіли збільшити норму на день чи коли на вихідні дні ставлять роботу.

У нас у компанії налагоджений процес. Тому ми, коли їдемо на квартиру, вже знаємо, які інструменти треба. Сьогодні моя дрель пилиться в офісі, майже її не використовую. Колеги розповідають, що ще роки 3 тому, ввечері після зміни руки просто гуділи – скільки всього свердлили. Сьогоднішню зайнятість називають «халявною». Бо у більшості квартир вже є інтернет, і нас викликають тільки, коли хочуть змінити оператора.

При такій зміні роботи небагато – прийшов, заліз у коробку, знайшов кабель, який веде до квартири, перерізав, підключив до своєї «голови», прописав айпішки-маски та все, працює.

Інколи, звичайно, бувають курйози. Бувають і неприємності. Колектив у нас чудовий, але хтось краде кабелі одне в одного. І зарплатня невеличка. Інколи кабелі на поверсі дуже заплутані й можеш не той перерізати. У мене таке було. І я тоді злякався не на жарт. Технологія ж проста – я вилізаю на табуретку, вираховую, який кабель треба перекусити та питаю у власників чи пропав інтернет. Ось так одного разу інтернет не пропав і через півтори хвилини. У мене пробігли мурашки по спині, і я відчув, як це коли кидає в жар. Перед очима крики сусідів, яким я випадково відрізав інтернет, потім скарги й знову пошуки роботи.

Не знаю, звідки у мене така холоднокровність, але у той раз я придумав просто з’єднати конектором два обрізки проводу і, як куля, побіг підключати інтернет, щоб втекти з того будинку, поки сусіди замовників не помітили, що з інетом щось не те.

А потім зранку, як забирали інструменти й обговорювали карту, то один з колег розповів, що теж «чікнув» чужий кабель і вийшли сусіди. Він пояснив, що це клієнт-сервіс і він перевіряє цілісність з’єднань, зараз все поверне назад. Інші хлопці посміялись, і я зрозумів, що таке не лише зі мною траплялось.
Одного разу я нічого не переплутав, прийшов у визначений час, а тут переді мною відкривають двері і якась фотомодель у дорогій білизні говорить, що вже вся горить.

У цю ж мить у мене пронеслись перед очима десятки фільмів з подібним сюжетом, і я відчув приємну теплоту по тілу, але через секунду ця дівчина зі зляканими очима так смикнула за двері, що ледь не відірвала мені носа. Через дві хвилини виходить вона у якомусь светрі й така червона, я вже подумав, що треба якісь ліки їй дати, бо зараз втратить свідомість.

Ще я сидів з дитиною клієнтки, якій терміново треба було вибігти забрати якусь посилку. Там щось наплутали із документами, і вона хвилин 10 чи 15 сварилась з ними й телефонувала у службу доставки, щоб це вирішити. Зате, коли повернулась, дуже дякувала, навіть хотіла погодувати. Я, звичайно, відмовився, але вона наполягла. Зателефонувала нам у службу підтримки і сказала, що дуже вдячна мені за сервіс, все просто чудово, просила дати мені премію. І знаєте що? Мені дали грошове заохочення! Тепер кожного разу, коли приходжу до клієнта з дітьми, я вже мрію, що буду купувати на премію. Але більше мені так не щастило.

Отримавши внутрішній спокій, відчувши стабільність, зловив себе на думці, що знову можу мріяти. Тому що у часи фінансових труднощів я якось не міг і подумати про щось, окрім грошей. Смішно, що їх тоді не було. А ось зараз у мене постійна робота, я можу планувати щось, відкладати. Щоб зробити коханій подарунок вже не треба брати кредити (сміється).

Я часто по вечорах граю їй на гітарі. Добре, що у нас старий радянський будинок із цегляними стінами. Бо були у друзів у новострої панельному, то у них у вітальні чутно, що дивляться сусіди. У такій квартирі я б не зміг співати. Та і вдома я теж не даю концерти. Лише перед коханою можу розслабитись і «потягнути пісню». Вона-то мені каже, що у мене дуже гарний голос, але все одно я комплексую – я ж не Павло Зібров якийсь, куди мені співати.

Але дівчина вирішила зробити сюрприз – орендувала студію, щоб я записав свою пісню. Я відразу дуже сильно розлютився, подумав, що подарунок її пропаде, бо нікуди я йти не буду. Але вона до мене знайшла підхід і переконала, що треба спробувати. То я їй пообіцяв, що піду лише з нею, а вона мені «А ти думав я тебе кудись самого відпущу? Будуть там якісь пєвічки молоді співати, ще захомутають тебе».

Ніколи б не повірив, але мені дуже сподобалось! Якщо б хтось сказав мені до студії, що я таке буду робити, то не повірив би у житті. А так, я навіть на свою сторінку додав цю пісню і сам скидував знайомим! Всі, звичайно, дуже здивувались, але кажуть, що сподобалось. Мама дуже рада. Каже «Пиши ще. І пісня гарна, і слова, і голос. Це твоє». То я тепер сам відкладаю на студію. У мене там є пісень 6 своїх, хочу їх записати.

Говорив зі звукорежисером на студії, а він вже працює років 20. То сказав мені, що зараз альбом може випустити кожен. Це раніше було питання декількох тисяч доларів. А зараз ні касет, ні дисків. Записали, опублікували, дали рекламу і все.

За популярністю я не женусь. Але так, для себе, думаю записувати пісні. Розенбаумом не стану, але колись заспівати на чиємусь дні народженні чи весіллі – це можна. Лише переживаю, що перед живими людьми співати – це не у студії у кабінці. Але мій звукорежисер каже, що нічого страшного, спочатку закрив очі, а потім «уходиш в кураж», і всі найсором’язливіші починають співати.

Не останню роль і фінансова стабільність зіграла – вона зробила мене більш вільним. Свобода – коли ти можеш себе забезпечити фінансово. Тоді можеш робити що завгодно і не сумувати вечорами. А грати на гітарі для коханої.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Не лидер мнений: lifestyle украинского водителя Uber в Варшаве
343 0 18
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Не лідер думок: історія одного безхатька
2801 0 170

Наш YouTube-канал
Підписуйтесь на нас в Facebook

Прокоментувати

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: