Спецпроєкти

Від Валентини до Івані – учасниця Школи активної реабілітації для жінок з інвалідністю


Ми продовжуємо розповідати історії героїнь, які брали участь у Школі активної реабілітації для жінок з інвалідністю «Я зможу!». Нагадаємо, що ця ідея належить Уляні Пчолкіній, лідеру ГО «Група активної реабілітації», яка також є телеведучою, активісткою, чемпіонкою світу з карате серед жінок на візках, під час участі у проекті «Натхнення. Можливості. Успіх!», що реалізується Фондом Олени Пінчук за підтримки Фундації Кока-Кола.

Сьогодні ми познайомимося з Івані Хоружая, яка раніше була Валентиною. Валентина народилася зі спинномозковою грижею. Їй зробили операцію, коли їй було лише півтора року, але ніг все одно не відчула. Тому й змоги на них спиратися у неї не було. 

Чому таке ім’я?

Після важкої операції на нирці у мене з’явилось відчуття, що моє життя змінилось. Я була у церкві, спілкувалась з батюшкою, й після цього ми з мамою остаточно прийняли рішення про зміну імені. 

Івані, ти до 2014 року жила у Луганській області, професійно займалася танцями і мріяла про модельну кар’єру. Розкажи, як ти опинилась в Одесі?

У 2014 році ми разом з мамою поїхали до Одеси до санаторію на 24 дні, але через війну повернутись додому вже не змогли. Залишились жити у санаторії. Через кілька місяців я влаштувалась на роботу. Спочатку працювала помічником адміністратора в цьому санаторії, потім стала адміністратором, згодом перейшла у відділ маркетингу. У 2014 році лікарі виявили у мене великого розміру кораловий камінь на нирці й направили до Києва, де мене успішно прооперували. В Одесі я продовжила заняття танцями, почала брати участь у фотозйомках, у фільмуваннях музичних кліпів. 

Що ти робила в Алчевську до війни?

Після закінчення школи, я вчилась в університеті на вчителя реабілітолога. Але четвертий рік я вже жила в Одесі й навчалася дистанційно, тому диплом отримати так і не змогла. Для цього потрібно приїхати в Алчевськ за всіма підписами й документами. На даний момент я розумію, що все одно не хочу працювати за фахом. Зникло бажання і зацікавленість. 

Згодом я з великим задоволенням танцювала, була у багатьох містах України на конкурсах, посідала призові місця. Зараз мене надихає фотографування, я обожнюю бути у кадрі. До того ж, хочу бути прикладом для інших дівчат на візку. Я взагалі не знаю, що таке ходити, я довго шукала себе, мені не було де жити після війни, але я не впадала у відчай і зараз щаслива. 

Активний візок у мене з’явилась тільки у десять років, а до того я пересувалась на колінах. Мама завжди ставилась до мене, як до звичайної, здорової дитини, не обмежувала ані мої мрії, ані мої прагнення.

Як ти вчилась користуватись візком?

Тоді, на жаль, ми не знали про існування таких таборів. Ми самостійно вчились всьому. Зараз нам усім пощастило познайомитись з Уляною й з усіма тренерками, це велика підтримка та допомога. У той час до мене приходили однокласники, але вони навідували мене наче хвору. З часом їхнє ставлення змінилось, і ми вже спілкувались, як друзі. Я усвідомила, що важливий не спосіб твого пересування, а бажання досягти своєї мети, знайти себе. Зрозуміти, що ти маєш бажання бути вільним й жити нормальним життям. 

Що найважливіше ти здобула для себе у цьому таборі?

Дуже дякую Віталію Пчолкіну за всю інформацію стосовно правових питань. Це доволі складна для мене тема. У мене, наприклад, дуже старий візок, і я ніяк не можу замовити собі індивідуальний. Віталій проконсультував і пояснив, де і як можна це реалізувати. Я була у звичайному таборі активної реабілітації у 2018 році, тому продовжую закріплювати отримані знання і, звичайно, здобуваю нові. Раніше могла подолати тільки дві сходинки, сьогодні шокована від себе та своїх здібностей я перестала боятися сходинок. 

Завдяки школі і фізичній підготовці, яка там була, я готуюся усіма силами на забіг 2020 року мінімум по 1.5 км в день, максимально проходжу 4 км. І не вважаю це за межу. Частіше і більше стала зважати на доступність у місті. Стала правильно харчуватися, менше додавати у свій раціон шкідливих продуктів. 

Тому бажаю всім шукати нову інформацію, дізнаватись й пробувати це життя на смак. А я залюбки буду допомагати всім охочим на цьому шляху. 

Детальніше про проект: www.gar.org.ua/ican/

Записала історію: Лада Тесфайє

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь