Спецпроєкти

По той бік сцени. Фронтмен БЕZ ОБМЕЖЕНЬ Сергій Танчинець про кохання, батьківство та музичний розвиток


У гурту БЕZ ОБМЕЖЕНЬ 30 серпня вийшов новий альбом «Мільярди». Послухавши всі сім треків, що увійшли до альбому, ми натхненно поспілкувались із фронтменом колективу Сергієм Танчинцем – про залаштунки життя творчої людини, родину, почуття чоловіка до жінки, дітей та їхнє виховання. І певна річ, про саму музику. 

Стосунки між чоловіком і жінкою

Модель поведінки людей формується завдяки оточенню. Найчастіше в дитинстві ми бачимо батьків, тому в майбутньому люди копіюють маму й тата. Я народився в Мукачевому, там усе доволі консервативно: чоловік – «добитчік», жінка «береже очаг». Моя дружина з Центральної України, але в її родині модель подібна. 

Щастя родини залежить не тільки від однієї людини. Є люди, які виросли без батьків, але створили родини, мають діточок. Це командна робота, і все залежить і від чоловіка, і від дружини.

Нам треба позбуватися стереотипів про природність нерівних прав чоловіка й жінки. «Совок» і «досовковий» час нав’язав нам нерівність. Я погоджуюсь із сучасними тенденціями рівноправності. Але це як з українізацією: вона потрібна, але має бути лагідною. Не можна ламати через коліно. Не потрібно занадто педалювати цю ситуацію. Усе поступово зміниться. Коли щось робиться через коліно, завжди виникає спротив. Тому треба все робити лагідно й розумно.

Мені здається, що стосунки між людьми творяться на основі темпераменту й характеру. Я, наприклад, холерична людина, можу надто голосно розмовляти (мені в такі моменти не здається, що я розмовляю голосно), можу занадто емоційно реагувати на певні речі. Моя дружина спокійна і часто просить мене говорити тихіше. Попри цю різницю в темпераментах ми разом 11 років й абсолютно щасливі у шлюбі.

Фізичне насилля в родині, безперечно, неприпустиме. 

Кохання — це коли ти не можеш без людини бути, коли вона постійно в думках. Коли ти сумуєш і тобі цієї людини не вистачає, коли хочеться бути разом.

Кохання – це бажання віддавати, не очікуючи чогось натомість. Це пресправжнє почуття. Але люди егоїстичні і також хочуть щось отримувати, якусь віддачу. Не думаю, що це погано. Скажу так: щоб людина була щаслива, вона має віддавати, але при цьому щось отримувати. Якщо є взаємність, віддачі не може не бути.

У кліпі «Хочеш» ідеться про те, що люди відчувають одне, але на публіці показують зовсім інше, приховуючи справжні почуття. Це про негаразди, що можуть бути в кожного з нас. Універсальних ліків від цього немає. І ми не даємо рецептів. Це кліп-роздум для кожної людини. І кожен зробить свої висновки.

Я майже не йду на поступки, бо занадто впертий. Мені визнати свою провину – майже як відірвати собі руку. Дружина розуміє, що якісь речі мені важко визнати, і вона не давить на мене.

Під час сварок ми просто розбігаємося по кутах, а через сім хвилин вже починаємо спілкуватися. Ми ніколи не сварилися сильно, не розходилися, не влаштовували довгі бойкоти. У нас двійко чудових дітей, ми живемо купу часу разом, і будь-яка наша сварка не призведе до глобальних змін. Ми не роз’їдемося, не розійдемося, тому не бачимо сенсу продовжувати конфлікт. 

Для мене здорова родина – це ми. Це люди, які люблять один одного, люблять своїх дітей, проводять багато часу разом.

Діти

Я постійно спілкуюся телефоном із дітьми на концертах і в турах. Зараз є можливості бачитися на відстані: різні месенджери тощо. Але, звісно, це не те саме, що бути з ними поруч.

Малий був лише на двох концертах. Йому півтора роки, і поки такі теми йому незрозумілі, не дуже цікаві. При цьому він дуже любить пісню «Зорі запалали» і постійно просить її увімкнути, починає під неї пританцьовувати, наспівувати. Насті вже десять. Вона частіше буває на моїх концертах, вчиться грати на гітарі. Їй подобається те, що робить тато, подобається рок-музика. 

Крім любові важлива увага для дітей. Я вважаю, що діти народжуються з певним темпераментом і це треба поважати. Поважати їхню думку, бажання. Так, діти капризують, помиляються у висновках, роблять хибні вчинки. Я стараюся поважати дітей. Наскільки це виходить, не знаю, але ми часто говоримо з дружиною про виховання і думаємо, як зробити найкраще. 

З першими дітьми складніше, бо батьки лише вчаться бути батьками. Але моя старша донька почувається щасливою. Ми постійно дізнаємося про її стан, чи добре їй живеться, чого їй може бракувати. Це для нас украй важливо.

Мені здається, що дитина вважається більш-менш дорослою після семи років. Відтоді вона вже повинна нести відповідальність за свої вчинки. Їй не важко пояснити, що таке війна, чому президент сусідньої країни – погана людина. Настя приблизно в цьому віці спитала мене про те, що відбувається у країні.  Я спокійно пояснив. І вона мене зрозуміла.

Я вчуся в дітей безпосередності. Останнім часом рухаюся в бік інтровертизму через підвищену увагу з боку інших. Але років до 33 почувався абсолютно вільно навіть серед незнайомців. Діти із цим відчуттям волі народжуються, у них немає бар’єрів, немає штучних обмежень щодо прояву емоцій. Усі ми маємо цього вчитися в дітей. Точніше, навіть не вчитися, а згадувати свою безпосередність.

Я вже олдскульний для своєї Насті. Діти зараз «шарять» якісь свої відеоблоги, якісь «пранки», «прикольчики». Я цього не розумію. Питаю: «Настю, у чому прикол? Це ж не смішно». Вона мені: «Тату, ти нічого не розумієш. Це так круто!» Але мене не лякає таке непорозуміння. Ми живемо в різних інформаційних світах, цікавимося різними речами. При цьому ми нормально спілкуємося та не відчуваємо відчуження. 

У батьків різні ролі. Я думаю, татові краще бути для доньки другом, а мамі – другом і наставником. Донька формує вподобання до хлопців, ґрунтуючись на любові до тата. Тому мені хочеться, щоб я викликав у неї лише позитивні емоції та залишився в пам’яті уважним і люблячим батьком. А от із мамою в Насті якісь свої розмови й секрети, обговорення певних проблем, які зі мною, можливо, обговорювати не виходить або не хочеться. І це цілком нормально.

У моїх дітей інтереси ніби були закладені від народження. Ми давали синові зайчиків, інші м’які іграшки, і він ними взагалі не цікавився: відкидав їх і грався лише з машинками. А от Настю не приваблювали машинки, і вона з раннього дитинства обирала ляльок.

Музика

Новий альбом «Мільярди» ми презентували 25 серпня в Києві на Співочому Полі.  Зараз у планах – річний тур, який завершиться наприкінці травня виступом у Львові. А 24 серпня 2020 року збираємося до НСК «Олімпійський». 

Ми розвиваємося. Коли була написана пісня «Небеса» (яку любить редакторка bit.ua. – Прим. ред.), мені було 17 років. Зараз мені 37. Те, що раніше здавалося класним, зараз класним не здається. 

Можу сказати, що за перші матеріали мені досить соромно і «ржачно». «Небеса» ще можна слухати, але інше – це треш. Добре, що в нас уже немає ВК і ніхто цих пісень не почує.

Я подорослішав і став серйознішим, хоча почуваюся на 23–25 років. Ситуація змінилася, у країні війна. Усе стало швидшим, агресивнішим. Тому музика і лірика змінюються. Ми не можемо не реагувати на те, що відбувається навколо нас.

Альбом «Мільярди»
Найближчі концерти
Великий виступ: 24 серпня 2020 року, НСК «Олімпійський»

Фото: прес-служба гурту БЕZ ОБМЕЖЕНЬ

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь