Чому Тім Кук крутіший за Стіва Джобса: нова стратегія Apple, принцип роботи та тінь попередника
На момент призначення Тім Кук залишався в тіні. Він майже не давав інтерв’ю, не знімався в жодних промороликах і загалом був нікому не відомим. Яка ж доля спіткала компанію Apple, читайте у книжці «Тім Кук. СЕО, що вивів Apple на новий рівень» Ліендера Кені.
Початок кар’єри в Apple
Перші 12 років кар’єри Кука в Apple були відносно спокійними. Джобс та інші колеги на зразок Джоні Айва завжди перебували в центрі уваги, але Кук цінив анонімність і залишався за лаштунками компанії. Це не надто змінилось і в січні 2009 року, коли він вперше став тимчасовим виконавчим директором через те, що Джобс був змушений взяти 6-місячний лікарняний після пересадки печінки. Джобс залишався на посаді СЕО і у внутрішній пам’ятці запевнив працівників, що він усе ще буде «залученим у масштабні стратегічні рішення», а Кук візьме на себе щоденну діяльність компанії. «Знаю, що він та решта керівництва чудово впораються», – писав Джобс.
За час відсутності Джобса Кук організував вихід iPhone 3GS, що швидко став найуспішнішим за швидкістю продажів на той час – понад мільйон одиниць було продано вже за перші вихідні після виходу. Джобс повернувся в Apple саме вчасно, щоб узяти участь у щорічній презентації Apple у вересні 2009-го. Під час події він подякував керівництву компанії й особливо Кукові, котрий «охоче взявся за справу й дуже гідно керував компанією». Кук, власне, настільки добре впорався, що знову став тимчасовим виконавчим директором, коли Джобс узяв лікарняний у січні 2011-го.
Навіть тоді, коли Джобс хворів, а Кук був СЕО, він усе одно залишався непублічною постаттю, адже Джобс зрештою ще міг бути обличчям компанії.
Чому саме його Джобс обрав наступником
У 2011 році, коли Стів Джобс вже переніс кілька операцій і намагався вилікуватись від раку підшлункової залози, він призначив зустріч Тіму Куку. На ній Джобс офіційно запропонував йому стати СЕО Apple. Жоден з них всерйоз не думав про можливість швидкої смерті засновника Apple.
Коли Джобс сказав: «Всі рішення приймаєш ти», Кук запідозрив, що щось негаразд. Джобс ніколи добровільно не поступився б кермом. Тому Кук «спробував його якось спровокувати», ставлячи питання на зразок: «Тобто якщо я оцінюю рекламу й вона мені подобається, то можу на неї погоджуватися без твого відома?» Джобс засміявся і відповів: «Ну, сподіваюся, що ти принаймні мене спитаєш!» Кук двічі чи тричі перепитав: «Ти точно хочеш, щоб я цим займався?» Він був готовий до того, що Джобс знову візьме правління на себе, якщо знадобиться, адже бачив, що «йому на той час ставало краще».
Попри відмову від формальних обов’язків Джобс усе одно був невідривною частиною компанії. Кук тримав його в курсі, часто «ходив до нього додому протягом тижня й іноді у вихідні. Щоразу, коли ми бачилися, мені здавалося, що йому краще. І він сам також так думав».
Для багатьох призначення Кука було несподіванкою. ЗМІ та фанати Apple пророкували роль наступника то головному дизайнеру Джонні Айву, то молодому й амбітному старшому віце-президенту із програмного забезпечення iOS Скотту Форстеллу. Але Стів Джобс, як і рада директорів, мали впевненість, що, незважаючи на різницю в підходах та характерах, Тім Кук впорається. Він двічі заміняв Стіва Джобса під час загострення хвороби й успішно справлявся з поточними справами.
Більшість не могла навіть припустити, що Apple замінить лідера-візіонера кимось, хто настільки інший за вдачею від Джобса, тобто, по суті, є його повною протилежність. Зараз, на початку нової ери Apple, легко дивитися на сходження Кука на вершину найбільшої технологічної компанії, але тоді, у 2011 році, це здавалося завершенням, а не новим етапом.
«Ніхто не призначить Тіма Кука виконавчим директором, – казав у 2008 році Адам Лашинські, інвестор із Кремнієвої долини, виданню Fortune за кілька років до призначення Кука. – Це просто смішно. Їм не потрібен хлопець, який просто виконуватиме роботу. Їм потрібен той, хто робить продукцію блискучою, а Тім не такий. Тім – це хлопець, котрий займається буденними операціями в компанії, яка таку роботу віддає на аутсорсинг». Це жорсткий аналіз, але була в ньому й частка правди. Для більшості людей Кук був чистим аркушем; його знали як того, ким він не був, а не як людину з рисами, що насправді йому притаманні.
Менш ніж за два тижні після того, як Кук обійняв посаду виконавчого директора, Джобс звільнився й публічно оголосив наступника. Багато хто із зовнішніх спостерігачів за Apple припускав, що насправді Джобс не йде і що ця зміна не надто вплине на компанію, бо Джобс усе одно лишатиметься центральною постаттю. Він уже брав тривалі відпустки й завжди повертався. До того ж цього разу його відразу призначили головою компанії, а це передбачало, що він і далі наглядатиме за майбутнім Apple.
Але рада переймалася громадською думкою – вона хотіла, щоб світ бачив Кука таким, яким його бачить вона. Хай Кука й не обожнюватимуть так, як Стіва Джобса, але було важливо, щоб громадськість його полюбила за унікальні риси й повірила, що, попри те що він не такий, як Джобс, керуватиме компанією не гірше. У прес-релізі Apple оголосили про відставку Джобса й наступництво Кука. «Рада цілком упевнена, що Тім – саме та людина, яка має стати нашим наступним виконавчим директором, – казав Арт Левінсон, голова Genentech, від імені ради Apple. – Тринадцять років Тіма на службі в компанії показали його непересічні здібності. В усьому, що він робить, помітний визначний талант і гострий розум».
Як Куку вдалося пом’якшити корпоративну культуру Apple, зберігши позиції компанії
Кук не збирався швидко й кардинально змінювати систему, вибудовану Стівом Джобсом. Його нинішня стратегія чимось нагадувала попередню роботу операційним директором. Він вважав, що спершу треба завоювати довіру – як інвесторів, так і власних підлеглих. Тому перші зміни стосувалися безпосередньо корпоративної культури і спілкування з колегами.
Кук хотів розвинути в компанії відчуття єдиної команди – за правління Джобса цього бракувало, тому він узявся частіше розсилати імейли на всю компанію, звертаючись до всіх працівників як до «команди». Один із найперших його листів у ролі виконавчого директора, у серпні 2011 року, написано особливо обнадійливо:
«Я з нетерпінням чекаю на чудову нагоду служити виконавчим директором найінновативнішої компанії світу… Стів був неймовірним лідером і наставником… [та] ми справді сподіваємося, що він продовжуватиме вести нас і надихатиме в ролі очільника. Хочу, щоб ви були певні, що Apple не зміниться… Стів збудував компанію та культуру, яка не схожа ні на що у світі, і ми збираємось її дотримуватися… Я переконаний, що наші найкращі роки ще попереду й разом ми продовжимо перетворювати Apple на дивовижну компанію, якою вона є».
Alexandr Bormotin
Те, що Кук більше уваги приділяв спілкуванню із працівниками, уже відрізнялося від стилю Джобса. Той перший імейл поклав початок тренду, що під його керівництвом допоміг розвинути нову культуру в компанії. Імейли й інше внутрішнє спілкування (наприклад, зустрічі в конференц-залі) Кука допомогли йому поширити власні цінності на всю компанію. До того ж він свідомо старався дотримуватися певних речей, які започаткував Джобс, щоб створити відчуття нерозривності між двома лідерами. Наприклад, усім видавалося милим, що Джобс користувався загальновідомим імейлом, щоб будь-хто міг йому написати: steve@apple.com чи sjobs@apple.com. Кук продовжив цю традицію, особисто відповідаючи на окремі ыз сотень листів, які посипалися на нього після призначення на посаду виконавчого директора.
Якось йому написав чоловік на ім’я Джастін Р.: «Тіме, просто хотів побажати тобі удачі і сказати, що багато людей захоплюються напрямом руху Apple. О, і ще одне – чортів орел війни!» (то відсилка до «Орла війни», бойового кличу альма-матер Кука, Обернського університету). І Кук, звісно, відповів: «Дякую, Джастіне. Орел війни фореве!» Він не був просто занудним операційником – ці імейли давали іншим уявлення про його особистість і показували, що Кук був керівником, котрий переймався не лише компанією, але й споживачами.
У чому унікальність лідерства Кука
Мало хто знає, але Тім Кук зробив доволі багато для повернення Apple провідних позицій на ринку, зокрема передав більшість операцій Applе на аутсорсинг і розширив співпрацю з таким монстром виробничих потужностей, як завод Foxconn. Йому б не вдалось здійснити такі революційні зміни без природної цікавості і залученості до найдрібніших процесів у компанії, а також вибудовування стосунків з людьми.
Попри те що Джобс і Кук протягом багатьох років тісно співпрацювали, вони були дуже різними і за вдачею, і за манерою управління. Підхід Кука значно відрізнявся від підходу Джобса, але він був не менш результативним. Стів Джобс міг назвати (і робив таке) виробників плат «сраними гандонами» в обличчя, якщо вони затягували із поставками достатніх кількостей деталей. Він кричав і визвірявся на людей, принижував їх і обзивав «лайнюками» – і цьому було складно догодити.
Натомість тактика Кука абсолютно інша. Він зрідка підвищує голос, але на проблему накидається нестримно – може втомити людину своїми безкінечними питаннями. «Він дуже спокійний керівник, – казав Джосв’як. – Не кричить, не верещить… Він стриманий, врівноважений, але може дістати тебе питаннями. Із ним краще знатися на своїй справі».
Nik MacMillan
Питання давали Куку змогу докопатися до суті проблеми й переконатися, що працівники знають своє діло. Це був ефективний підхід, бо він допомагав колегам завжди тримати руку на пульсі й орієнтуватися в питаннях, що перебувають у зоні їхньої відповідальності. Вони розуміли, що будь-якої миті на них можуть посипатись питання. «Він поставить десяток питань, – казав Стів Дойл, котрий прийшов у команду Кука у грудні 1998 року. – Якщо ви відповісте правильно – поставить іще десяток. Після року такої практики Кук почне ставити вам дев’ять питань. Якщо одне завалите, то наступного разу поставить 20, а потім 30 питань».
Попри зосередження на увазі до дрібниць і розвʼязанні проблем Кук довіряв своїм працівникам і заохочував їх приймати незалежні рішення. За словами Гелен Ванґ, колишньої директорки зі світового постачання, він пропагував таке мислення, де «немає неможливого, варто лише більше старатися, бути творчими й намагатися розвʼязувати проблеми. Ми все можемо. Отакий був підхід – ми можемо… Керівники постійно нам нагадували про творчий підхід до роботи. Бо як інакше можна розвʼязати проблеми?»
Щоб заслужити повагу й довіру Кука, працівникам треба було не тільки завжди правильно відповідати на всі питання, але й виявляти бажання докласти більше зусиль, рухатися далі. Часом у буквальному розумінні. Ось класичний приклад твердого підходу Кука: тривала нарада щодо проблем, які виникли з китайським постачальником. «Усе погано, – сказав Кук. – Хтось має владнати це в Китаї». За півгодини Кук глянув прямо на Сабіга Хана, одного з керівників другого рівня, і незворушно спитав: «Чому ти досі тут?» Хан негайно підвівся, поїхав в аеропорт і забронював собі квиток у Китай в одну сторону. Він навіть не заїхав додому по речі.
На відміну від багатьох інших, Кук мав небагато занять за межами Apple. Він був прикладом для кожного, але наслідувати його могли далеко не всі – особливо якщо йшлося про колег із сім’ями та дітьми. Він приймав дзвінки в неділю ввечері, відповідав на імейли о 3:45 ночі і працював щодня із 6:00.
Очевидно, що Тім Кук виправдав сподівання Джобса, хоч і суттєво відрізнявся від попередника і за стилем управління, і за стилем життя. І не тільки виправдав, але й вивів компанію Apple на новий рівень в очах світу та в очах співробітників. Усі відповіді на запитання про найпопулярніший бренд усіх часів – у новій книзі «Тім Кук. СЕО, що вивів Apple на новий рівень» Ліендера Кені.
