Що таке сексуальне виховання та чому в Україні його, на жаль, немає
Проблеми відсутності секс-освіти в Україні
Відсутність знання про власне тіло та його особливості, нерозуміння того, що таке секс і коли настає відповідальність, створює інформаційну бульбашку, спричиняє появу комплексів у дорослому житті, а подекуди й небажаних вагітностей чи проблем зі здоров’ям, а загалом – ситуацій, яких варто уникати. Як? За допомогою освіти, починаючи з дитинства.
Необхідно чітко усвідомити, що сексуальна освіта – це не лише про секс. У першу чергу це про прийняття власної природи та про свою сексуальну свідомість.
Яна Панфілова, голова правління Teenergizer, ВІЛ-активістка:
«Секс-освіти як такої в Україні немає. Як відзвук є лише курс «Основи здоров’я». У підручниках трапляються розділи про ВІЛ. І там пропонують утримуватися від сексу, не пояснюють, як себе захистити тощо. Про просвітництво навіть не йдеться. А підручники ці з року в рік пишуть майже одні й ті самі автори-монополісти при МОН. Друга проблема: у МОН дуже мало людей, які дійсно хочуть зробити «круту» освіту для дітей. Вони бояться батьків, часто самі мають консервативні погляди. Teenergizer вдається просувати навички в цій площині завдяки політичній волі МОЗу. Разом ми переписуємо програми, пишемо та подаємо на конкурс новий підручник і зробимо все, щоб уже нові обличчя в міністерстві були відкриті до необхідної практики».
Проект Яни Панфілової Teenergizer – один із першопрохідців на теренах сексуальної освіти та ВІЛ. Реалізують програму самі підлітки з України, Східної Європи та Центральної Азії. Вони проводять вечірки із соціально свідомими спікерами, як-от Іван Дорн, Аліна Паш, театр «Пральня», Тарас Тополя, Дантес тощо, які розповідають підліткам і молоді про важливість здоров’я й відповідальної поведінки. Їм вдалося отримати від Глобального фонду фінансування на 2018–2021 роки в розмірі 1 млн грн. Ці кошти зараз витрачаються на укріплення всіх систем сексуальної освіти, зокрема на підлітків і молодих людей з ВІЛ та вразливих до ВІЛ. Це допомогло учасникам проекту стати голосом підлітків і молоді в Національній раді з питань протидії ВІЛ і туберкульозу при Кабміні.
Яна Панфілова: «Майбутнє секс-освіти залежатиме від нового міністра, його політичної волі та від решти працівників міністерства. А ще більше – від нас і тих, хто цим займається. Від того, чи знайдемо ми точки дотику і чи зробимо це якісно. Ми впевнені, що все вийде, а суспільство поступово прийме ці новації».
Як секс-освіта працює в інших країнах
За результатами дослідження дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) середній вік дітей, які розпочинають сексуальне життя, становить 14,4 року в хлопчиків і 15,1 року в дівчаток. Більшість із них повідомили, що потрібну інформацію про секс знаходять в інтернеті, але, як відомо, у Всесвітній мережі ніхто не відповідає за достовірність та експертність суджень. Необхідно впроваджувати секс-освіту в школах, навчати вчителів говорити з дітьми відкрито, з чіткими формулюваннями та термінами.
Ще одна проблема – замовчування цих тем у сім’ї. Незручна тема породжує комплекси та страхи, які діти несуть у доросле життя. Але із цим можна боротися. Приклади багатьох країн засвідчують, якою дієвою є сексуальна освіта.
Яна Панфілова: «Сексуальна освіта – комплексне міжнародне поняття, що передбачає формування у школярів знань, умінь і психологічних установок, які сприяють позитивному сприйняттю сексуальності, репродуктивності та формують відповідальне й безпечне ставлення до власного психологічного та фізичного здоров’я».
Кращою у впровадженні секс-освіти у школах стала Швеція. Найбільше діти дізнаються про секс і права людини у школі, а рівень підліткової вагітності у Швеції найнижчий. Наприклад, за 2015 рік лише чотири з 2 тис. дівчат-підлітків народили, аборт зробили 14 з 1 тис. У школах створюють спеціальні групи, які планують навчальну програму про статеве виховання відповідно до віку. У три роки знайомляться зі статевими органами, визначають різницю між статтю. В 11 років слухають про сексуальність, репродуктивну функцію, статевий розвиток і мастурбацію. У 14– 17 років заглиблюються в тему міжособистісних стосунків, толерантності та рівності між людьми.
У країні діє Шведська асоціація сексуальної освіти, створена ще в 1933 році. Це демонструє рівень свідомості країни. Суспільство торкається питань дестигматизації сексу, рівності прав чоловіка та жінки, поваги й розуміння одностатевих стосунків.
Ще одним прикладом сексуально свідомої країни є Естонія. Минуло лише 5 років, відколи країна здобула незалежність, і в шкільній навчальній програмі у 1996 році з’явився предмет «Вчення про людину», який починають викладати у другому класі та закінчують у восьмому. На уроках діти вивчають репродуктивну функцію, особливості пубертатного періоду, різноманітність форм сім’ї. Для підготовки вчителів в університетах запровадили спеціальний курс про секс і сексуальність. Окрім школи є також клініки для молоді, що займаються сексуальної освітою, організовують відкриті лекції та консультують вчителів, проводять уроки разом із ними.
У Нідерландах питання сексуального виховання порушили наприкінці 1980-х років, коли захворюваність на ВІЛ/СНІД сягнула критичної межі. Секс-освіта в нідерландців розпочинається з чотирьох років. Загалом вона поділяється на два блоки: Relationship and Sexuality («Стосунки та сексуальність», 4–12 років) і Long Live Love (« Хай живе кохання», 13–15 років). В основу програм та уроків покладено повагу до людини та її тіла. З чотирьох років діти дізнаються про репродуктивну функцію, особливості свого тіла, сексуальність та особистісні стосунки між людьми. LLL-програма охоплює ролики з молодими акторами й акторками, ілюстровані журнали, максимально наближені до реальних ситуацій у підлітків, і презервативи. У вісім років діти вже дізнаються про гендерну ідентичність і стереотипи щодо сексуального життя. На уроках немає табуйованих тем, а про сексуальність і мастурбацію розповідають позитивно. За статистикою, у Нідерландах на 1 тис. дівчат припадає лише п’ять ранніх вагітностей.
Яна Панфілова: «Усі практики в різних країнах зосереджені на тому, щоб давати дитині інформацію про сексуальність поступово, із 7 років і до старшої школи. У Франції в школах роздають презервативи, у деяких країнах, наприклад в Німеччині, діти із самого дитинства знають, що є люди, які живуть з ВІЛ, і не сприймають їх як «жахливо хворих». У межах дослідження The impact of sex education on the sexual behaviour of young people («Вплив статевого виховання на сексуальну поведінку молоді») було проаналізовано вплив уроків сексуальної освіти у 97 країнах. Як з’ясувалося, випадків пришвидшення сексуальних дебютів не спостерігається. Навпаки, якісна та коректна інформація, подана в дружній до підлітка формі, сприяє відтермінуванню початку статевого життя, зменшенню кількості статевих партнерів, незахищених статевих актів і підвищує відсоток використання контрацептивів».
Табуйованими в нашій країні є не лише теми сексу та задоволення, але й самі назви статевих органів, «одягнуті» в сотні ярликів. Батьки не говорять дітям, як правильно називаються їхні вульва і пеніс. У нашому суспільстві вживають слова «піся» і «пісню». Юлія Ярмоленко на своїй платвормі «Сексінфорія» писала, що чіткі назви статевих органів допомагають дітям краще зрозуміти свою природу, захищають від маніпулювання та насилля з боку дорослих і створюють атмосферу довіри та розуміння в сім’ї. Згадаємо жахливий приклад про те, як батьки навчили свою дитину називати вагіну печивом, а коли її почав домагатися педофіл, вона розповіла вчительці, що «дядя хоче мого печива». Вчителька не зрозуміла її і відповіла, що потрібно вміти ділитися. Правильно називати статеві органи важливо, якщо батьки хочуть запобігти подальшим проблемам у статевому житті дітей.
