Як перезнайомити команду з 500 людей: правила нетворкінгу від Андрія Скробача
Urban Space 500 – це громадський ресторан, відкритий за соціальною франшизою. Його заснували 500 суспільно активних людей, які зробили безповоротний внесок у розмірі 1 тис. дол. Згідно з моделлю проекту 80% від прибутку ресторану буде скеровано на підтримку некомерційних проектів з розвитку Києва. Решта 20% сплачується управлінській компанії за менеджмент закладу.
Андрій Скробач, співзасновник US500, працює у сфері консалтингу. Ставши частиною спільноти, він вирішив познайомити між собою всіх її учасників і учасниць. Для цього він запропонував формат Urban-нетворкінгу. Вже за рік було проведено більше 70 зустрічей, які не тільки призвели до нових знайомств, але й якісно позначилися на роботі ресторану.
Як ти став частиною Urban Space 500?
Моє перше знайомство з US500 прийшлося на кінець літа 2017 року. Колега по роботі розповів про модель проекту та майбутню соціальну спрямованість ресторану. Це звучало цікаво, але на той момент я ще не був впевнений, що готовий стати інвестором.
Через півроку, переглядаючи соціальні мережі, я помітив, що новини про US500 з’являються все частіше. Мої знайомі долучалися до нової ініціативи, проект поповнювався людьми, яких я не знав особисто, але на яких уже давно був підписаний.
Їхні вчинки виглядали суспільно вагомими, такими, що принесли б місту Києву велику користь у майбутньому. Це було схоже на довготривалу інвестицію з перспективою для всіх нас. Коли я це зрозумів, рішення було прийнято, і в березні 2018 року я приєднався до US500.
До речі, частину грошей я збирав ще з дитинства. У мене була мета: витратити їх на крутий проект. У момент вступу до US500 я чітко відчував, що гроші йдуть за призначенням, що це і є той класний задум.
Як виникла ідея створити Urban-нетворкінг?
Будь-яка хороша ідея починається з вирішення проблеми. Спочатку я майже нікого не знав в US500. На перших Загальних зборах я відчував дискомфорт і бачив, що люди стоять малими групами й соромляться знайомитися. Наша спільнота була великою, але розрізненою. (Примітка: раз на квартал засновники ресторану збираються на Загальні збори, що є вищим керівним органом проекту. Там заслуховується звіт про поточний стан справ і приймаються ключові рішення щодо подальшої діяльності ресторану.)
Це помітив не тільки я, і серед співзасновників виникла ініціативна група з нетворкінгу. Ми шукали рішення, як максимально швидко усіх згрупувати, який варіант комунікації обрати. Були пропозиції поїхати в Пущу-Водицю, відпочити там або зробити запливи на байдарках, але на такі акції прийшли б не всі, а я хотів чогось довготривалого. Того, що згуртувало б усю спільноту.
Тоді я запропонував наступний план дій. Ми ділимо 500 людей на групи по 20 співзасновників. Проводимо перші 25 зустрічей, а потім змінюємо склад груп. Унаслідок цього на новому нетворкінгу людина знайомиться з тими, кого не бачила раніше. За моїми розрахунками, весь процес потребував проведення 625 зустрічей, а це приблизно 1,5–2 роки.
Мою ініціативу тепло сприйняли всередині групи з нетворкінгу, тому я знайшов підтримку та однодумців. І ми почали діяти!
Як відбувається Urban-нетворкінг?
Зазвичай ми зустрічаємось о 19:00 в US500, закріплюємо стікери зі своїми іменами, збираємося в імпровізоване коло. Кожен учасник нетворкінгу представляється, розповідає впродовж 2–3 хвилин цікаві факти про себе. Далі ми декілька разів ділимося на пари й коротко обговорюємо серію запитань від співзасновників. Запитання абсолютно різні, наприклад «Яка книжка вам подобається?» або ж щось більш філософське, на кшталт «Випадковість випадкова чи ні?». Після обговорення тет-а-тет ми спілкуємося на вільні теми за одним столом.
Такий формат проведення має свої причини. У мене був досвід участі в інших нетворкінгах. Там ти приходиш у заклад, бачиш велику кількість людей, які зібралися познайомитись одне з одним, прямуєш до бару, береш пиво чи коктейль і йдеш представлятися. Але все одно відчувається дискомфорт, важко зрозуміти, як знайти тему для розмови і як почати діалог.
У нетворкінгах US500 я прагнув уникнути цього відчуття. Тому ми і придумали чітку структуру зустрічі. Коли є формат, людям набагато легше. Це як гра, правила якої ти розумієш. Зрештою за 1,5 години спілкування ми створюємо потрібну дружню атмосферу.
Чи впливали нетворкінги на діяльність US500?
Нетворкінги були особливо важливими на початку створення ресторану. Люди бачили себе частиною вирішення проблем, які виникали на той момент. Ми знали запити від управлінської компанії, у спілкуванні із співзасновниками дізнавалися, хто чим займається, і за необхідності поєднували дві ланки US500. (Примітка: управлінська компанія відповідальна за ресторанну складову проекту, тобто за успішне функціонування закладу.) Так, у нас ще на етапі будівництва були вирішені питання щодо постачання бетону, металу і проведення електрики. З особливими умовами, цінами і швидкістю роботи.
Тому при старті проекту, що має багато засновників, я раджу проводити нетворкінги до відкриття. Велика увага до запуску може пришвидшити всі необхідні процеси. Так сталося в нашому випадку.
(Примітка: складно точно проаналізувати, яким чином нетворкінг впливає на роботу самого ресторану зараз, бо така статистика не ведеться. Ми запитали засновників і засновниць проекту й отримали таку інформацію: наприклад, ініціативна група «Еко-Урбан», яка займається сортуванням вторсировини в US500, виникла з нетворкінгу. Так само на одній із зустрічей співзасновниця US500 Юлія Парфененко розповіла про свій досвід роботи у барній справі, долучилася до стратегії розвитку бару в закладі, що заощадило ресурси, які могли б бути витрачені неоптимально.)
Яка статистика зустрічей на сьогодні?
Більше ніж за рік ми зробили близько 70–80 нетворкінгів. Ми почали займатися цим з липня 2018 року, по буднях, п’ять разів на тиждень. Оскільки Urban Space 500 ще не працював (примітка: ресторан відкрили у грудні 2018-го), місця зустрічей були різними: офіс «Іншої освіти», Druzi cafe, коворкінг «1991», соціальний магазин «Ласка». Спочатку був великий ажіотаж: на 20 запрошень приходило 15–17 людей. Змучені після роботи, вони знайомилися, спілкувалися й заряджалися позитивною енергією.
Думаю, такий показник пов’язаний із фазою відкриття ресторану, з тим, що всі цікавилися, коли ж US500 запуститься і чим вони можуть бути корисні. Восени ми знайшли додаткових модераторів груп і проводили вже по дві-три паралельні зустрічі кожного дня.
Після запуску проекту активність в нетворкінгах знизилася. Я також відчув, що через велику кількість людей починаю вигорати й не отримую такого задоволення від знайомств, як на початку. Потрібно було підготувати групу, надіслати інформацію кожному учаснику, зробити так, щоб склад завжди був різним, і, звичайно, провести саму зустріч.
Зараз графік нетворкінгів змінився, і цим займаюся тільки я. Працюю у комфортному для всіх режимі. Проводжу зустрічі двічі на тиждень для 7–10 людей.
Чи може нетворкінг перетворитися на щось більше?
Цей проект рано чи пізно завершиться, бо всі учасники познайомляться один з одним. З темпом, який є зараз, потрібно ще 3–4 роки.
Коли ресторан почне вкладати прибуток у грантову програму, які проекти ти підтримаєш?
Я підтримуватиму транспортні й екологічні проекти. Хочу бачити в Києві більше велодоріжок, паркувальних місць для велосипедів і висаджених дерев.
Що ти порадиш людям, яким не вистачає спілкування?
Я бачу, що зараз багатьом не вистачає саме живого спілкування.
Якщо ви хочете підійти до незнайомої людини і зробити їй комплімент, то зробіть це. Краще побачити реакцію, ніж гадати про те, якою реакція могла б бути.
Люди перед знайомством завжди замислюються, що саме сказати. І поки думають, втрачають шанс. Кажіть перше, що прийшло в голову, будь-яку дурню. Навіть вона означатиме, що ви підійшли не просто так. І починається комунікація.
Треба знайомитися за будь-якої нагоди, бо ніколи не знаєш, що буде за цим знайомством. Часто випадкова зустріч в бібліотеці, супермаркеті або під час прогулянки може перерости в знайомство з людиною, з якою в тебе переплететься багато шляхів у плані стосунків, кар’єри, нових проектів і спільного дозвілля. Не втрачайте людей, бо кожна людина – це шанс!
