Cлабкість чи пастка капіталізму? Чому не всі люди можуть розбагатіти
Одна з найголовніших причин популярності «Джокера» з Хоакіном Феніксом – впізнаваність героя та обставин. Люди співчували герою, який божеволів на їхніх очах, бо розуміли, що йому довелося пережити.
Раптом хтось ще не подивився – ОБЕРЕЖНО, ЗАРАЗ БУДУТЬ СПОЙЛЕРИ.
Справа, звісно, навіть не у хворій матері, за якою доводиться наглядати, не в її обмані, не в проблемному батькові. Справа в загальній атмосфері злиднів – бідненька квартира, що давно потребує ремонту, не найкраща робота – і за умовами, і за зарплатою, – презирливе ставлення суспільства, марні спроби досягти більшого. Насмішки над людиною через те, що вона дивна, не може за себе постояти, невдаха, яка з погляду капіталістичного суспільства нічого не досягла.
Звісно, коментарі глядачів були полярними: хтось співчував Артурові та нарікав та несправедливість системи, інші казали, що чоловік сам винен. Що замість пошуків нормальної роботи та спроб навчитися робити свою справу краще він обрав інший шлях. Який це шлях, зрозуміло навіть тим, хто не знайомий зі всесвітом коміксів про Бетмена, – досить подивитися трейлер.
Протистояння думок «клята система не дає заробити» та «людина сама винна у власних злиднях» – вічне. Та ми все ж спробуємо з’ясувати, який погляд більше відповідає дійсності.
Хто/що заважає розбагатіти?
Перша причина очевидна – бідність. Бідні родини мають менше можливостей забезпечити дитині гідну освіту або навіть оплатити мовні курси. Маємо на увазі саме якісну освіту, а не «для корочки»: працедавця цікавлять насамперед знання та навики, а не червоний диплом.
Бідність здатна змінювати й роботу генів. Справа в тому, що бідні люди майже постійно переживають стрес. Брак грошей не може не відбиватися на якості життя, і не можна не стресувати, коли іноді коштів навіть на їжу не вистачає. Стрес активує викид гормону кортизолу, який належить до групи глюкокортикоїдів. А останні здатні втручатися в роботу генів та залишати там вагомий відбиток. Відповідно – робота організму змінюється, тож чим довші періоди стресу, викликаного бідністю, тим більша вірогідність їхнього повторення. Бідність змінює тіло та мозок людей, і це не просто образний вислів.
Ще одна важлива причина – «наслідкова» бідність. Поняття звучить ефемерно, проте насправді за ним стоїть реальне явище. Діти, які зростають у бідних родинах, бачать, як батьки щосили намагаються заробити гроші, але безрезультатно. У відповідь на запитання «Чому ми не можемо мені купити цю іграшку/нові речі/солодощі» дитина чує, що немає грошей.
Крім браку грошей, не вистачає прикладу успішної дорослої людини. Нерідко діти з небагатих родин чують і настанови: «Головне – чесно заробляти, а не великі гроші», «Мільйонерами стають лише шахраї та бандити» тощо. Формується сприйняття грошей як чогось нечесного/нечистого, звичка не прагнути більшого і погоджуватися на менше. Тож поради батьків, які бажають дитині лише добра, у деяких випадках стають токсичними і змушують повторювати ту саму батьківську модель «віддано працюй, мало заробляй».
Інша, менш глобальна причина, – брак досвіду. Майже всі люди переживають період, коли доводиться розсилати купу листів різним компаніям з проханням взяти хоча б на стажування. Комусь щастить потім влаштуватися на постійну роботу і розвиватися. Хтось же необхідний досвід отримати не може, бо зі стажуваннями не щастить, а брати на фултайм не хочуть саме через брак досвіду. Такі-от справи.
Брак досвіду нерідко є причиною невпевненості в собі. Невпевненість у власних силах та здібностях може вражати навіть досвідчених людей. Так, ми про синдром самозванця – приниження своїх вмінь, сприйняття себе як шахрая, який дурить працедавця. Саме через цей синдром деякі так і не наважуються надіслати резюме до компанії мрії, роками обіймаючи посаду, з якої давно «виросли».
Неправильний розподіл фінансів. Страждають від нього всі без винятку – як бідні, так і потенційні багатії. Перші можуть отримати непогані гроші і від радості витратити їх на безліч дурниць, які раніше не могли собі дозволити. Чи навпаки – за старою звичкою економити на всьому, відкладати і боятися хоча б щось купити. У людей, які мають непоганий дохід, постійно ростуть бажання/потреби, на які, відповідно, потрібно більше грошей. Тож доходи можуть нібито зростати, проте це не відчутно і відкладати теж не виходить.
А тепер підходимо до ще однієї важливої причини – недобросовісні працедавці. Є стара крилата фраза «працедавець завжди знайде на чому зекономити». На жаль, вона нерідко виявляється правдивою. На сайтах з пошуку роботи досі можна знайти оголошення на кшталт такого: «Потрібен копірайтер, досвід роботи – не менше двох років, вміння писати ідеальні тексти зі 100-відсотковою унікальністю (перевірка на кількох програмах антиплагіату), оплата 15 гривень за тисячу знаків, заробіток залежить лише від вас. Людей, які зникають чи беруть багато вихідних, не розглядаємо».
А тепер порахуйте, скільки бідному копірайтеру доведеться писати текстів, щоб заробити принаймні середньостатистичну українську зарплату – близько 10 тисяч гривень. І такий підхід – максимальне завантаження+мінімальні гроші – є в багатьох сферах (читай – майже в усіх).
Формально люди, які не можуть піти з таких робот, справді винні самі: вони знали умови, вони погодилися і продовжують працювати у вбивчому режимі. Та це не знімає провини з працедавців, які формально «молодці»: вони, скоріше за все, непогано заробляють, можуть забезпечувати себе і родину. Насправді ж вони просто наживаються на невпевнених у собі людям, яким так само потрібні гроші.
Яка головна причина бідності?
Якщо відкинути сентименти, то, звісно, причина в людях. У тому, що вони не прокачали навички, які потрібні для високооплачуваної роботи, не мають сміливості надіслати СV, задовольняються малим і не прагнуть більшого.
На умовній системі (яку також створили люди) теж лежить провина. Принаймні за постійне заохочення консюмеризму: воно зараз нібито починає спадати, перебиваючись трендом на усвідомлене споживання, проте це саме усвідомлене споживання теж не таке просте і поки що непогано вписується в капіталістичну систему.
Люди продовжують гнатися за прибутком, використовуючи різні засоби, зокрема виробляючи забагато товарів та послуг. Світ продовжує залишатися велетенським колесом споживання, невід’ємною частиною якого є гроші. Звідусіль лунають заклики кидати «роботу на дядечка» та засновувати власний стартап, заробляти краще, дозволяти собі тільки якісні речі (які коштують відповідно), не відкладати подорожі та жити на повну. Працювати більше, ефективніше, не знаходити відмазок.
Проблему гонитви за успіхом обговорюють уже десятки років, але поки все без змін. Тільки поняття успіху поступово трансформується, набуваючи нових форм.
Причини можна знайти всюди, поняття бідності – комплексна проблема. Питання, наскільки важливо багатіти та нарощувати капітал, залишаємо відкритим.
