Cпецпроекти

«Поступово знімати українське кіно стає все легше»: Наріман Алієв про свій фільм «Додому»


Драма «Додому» українського режисера Нарімана Алієва увійшла до конкурсної програми «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю, виграла гран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю, отримала національну премію кінокритиків України «Кіноколо» в номінації «Найкращий повнометражний ігровий фільм», а також стрічка була визнана найкращим іноземним фільмом 7-го Міжнародного Босфорського кінофестивалю. Окрім цього, український оскарівський комітет обрав цю стрічку як національного претендента від України на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.

Фільм виходить у прокат 7-го листопада. Ми зустрілися з Наріманом, щоб розпитати, про що буде ця стрічка, як українському кіно вигравати премії (та чи треба це) і як Мінкульт розвиває країну через кіномистецтво.

Про що буде фільм «Додому»?

Це історія кримськотатарської родини. Голова сім’ї — Мустафа. Обидва його сини після анексії Криму переїхали на материкову частину України. Згодом старший син загинув під час воєнних дій на Донбасі. І батько прибуває до Києва, щоб забрати тіло старшого сина і поховати його за мусульманськими традиціями та повернути додому молодшого сина.

Решту вже можна буде побачити на екрані.

За сюжетом вам потрібні були саме кримськотатарські ролі, щоб вони говорили мовою, наприклад. А як зараз справи з цією мовою на вашій батьківщині?

Ті, хто в сім’ї говорить, то може навчати дітей. Але освітньої бази мови, літератури, культури загалом немає. Якщо я не помиляюся, до анексії в Криму була одна чи дві кримськотатарські школи, які мали більш релігійний нахил. Це не були звичайні світські навчальні заклади з мовою викладання.

Українських шкіл було лише 5. Тому тези, що, мовляв, принижувалося російськомовне суспільство — все це неправда. Тому що навіть не було можливості навчатися рідної мови в повному обсязі.

Я не володію своєю мовою, під час мого навчання вона була факультативною — «нульовим» уроком або ж після уроків. Маленькій дитині, якій років 10, дуже важко пояснити, що це таке і навіщо воно тобі в житті потрібно, коли ти ростеш у російськомовному суспільстві.

Зараз зовсім не залишилося ні українських, ні кримськотатарських шкіл. Не можна сказати, що ситуація надто погіршилася, бо і так «гірко» було.

Це велика проблема. Мені було важливо, щоб у фільмі звучала кримськотатарська мова. Мене дуже засмучує, коли запитують: «А чому не продублюєте фільм українською?» Тому що ні, тому що треба трохи докласти зусиль та прочитати субтитри. Ніхто від цього ще не вмирав.

Як українському кіно потрапити на закордонний кінофестиваль? Просто надіслати свою роботу і все?

Для українського кіно немає унікального регламенту на кінофестивалях. Всі на рівних умовах можуть брати участь у Каннському або Венеціанському кінофестивалях.

Просто зняти добре кіно, надіслати його та сподіватися, що його оберуть, — дуже маленька вірогідність успіху. Треба ще багато паралельної роботи, ще на стадії розробки, щоб про цей майбутній фільм вже знали.

Усі фестивалі роблять певний ресьорч та хантять фільми ще на стадії виробництва. Вони мають для себе план на 2-3 роки вперед, щоб розуміти приблизно, що хто випускатиме і що буде цікавого. І потім, коли починається робота над проєктом, вони його відстежують. Звичайно, організатори переглядають і заявки, які їм надсилаюсь, але не варто забувати про цю велику роботу з ресьорчу.

Ми зі своїм проєктом 2 роки їздили на різні фестивалі, кіноринки, воркшопи, де презентували його. Спілкувалися з дистриб’юторами, сейл-агентами, з представниками індустрії і розповідали про фільм, показували матеріали. Просто знайомили людей з тим, що ми плануємо знімати.

І коли ми вже мали чорновий варіант монтажу, то продюсер почав працювати з фестивалями, вести комунікацію. Нам дуже пощастило, тому що ми потрапили на Каннський кінофестиваль.

Що премія може дати фільму? Додатковий інтерес?

Репутація. Будь-який фестиваль чи кінопремія — це все можливості для того, щоб про твій проєкт дізналися, подивились у майбутньому. Тому що все робиться для того, щоб кіно дивились люди. Адже, скажімо, на території арт-мейнстриму немає стомільйонних бюджетів на промо. Тому люди використовують всі доступні інструменти — кінофестивалі, премії й інше. Все для того, щоб про фільм почули.

Це все працює і з нашим фільмом. Ми не робимо щось «заради червоної доріжки», задля самоствердження, щоб потрапити на гарні світлини. Це певна робота для реалізації потенціалу проєкту.

Якби наш фільм не був на Каннському фестивалі, не отримував би гран-прі в Одесі, не відправився б на «Оскар» від України, то ми б зараз тут не говорили з вами. Такі відзнаки допомагають іншим дізнаватися про фільм.

Ахтем Сеітаблаєв, Ремзі Білялов та Наріман Алієв. Photo by Stephane Cardinale – Corbis/Corbis via Getty Images

На які кошти ви знімали «Додому»? Міністерство культури може заробляти на хорошому українському кіно?

Це кошти Міністерства культури України, студії-виробника та наших німецьких партнерів. Виділення коштів на культуру, зокрема на кіно, — це певна інвестиція держави в розвиток як індустрії, щоб вона потім могла монетизуватися, так і власного ринку, збагачення його національним продуктом. Це роблять не задля того, щоб отримувати дивіденди, принаймні фінансові.

Якщо ви хочете заробляти, то це не про кіно. Треба ще багато вкладати в цю галузь, щоб вона почала самостійно розвиватися. Усюди в Європі, мабуть окрім Великобританії та Франції, кіно підтримується фондами. Тому що, на жаль, це дуже дорогий вид мистецтва, який важко зробити власноруч, малими силами.

Підтримка кіно — це інвестиції в інформаційну безпеку, культуру, культурну дипломатію. Це відбувається задля існування самої культури. І це повинно бути не лише в кіно — в літературі, в музиці. Потрібно підтримувати митців. Тим більше, що це робиться не заради того, щоб хтось отримував кошти. А щоб створювався культурний контекст, щоб у нас можна було читати книги українською, дивитись українське кіно тощо.

Як ви б охарактеризували стан сучасного українського кіно? Як ставитесь до обговорень у соцмережах, що більш касовими виявляються легкі безтурботні комедії, а не серйозне кіно про історію України?

Люди в нас звикли все рахувати. Не лише в Україні — в усьому світі все вираховують цифрами: який у тебе вік, вага, скільки коштів ти заробляєш. І так тебе оцінюють. Те саме і з кінематографом.

Кіно — дуже суб’єктивна річ, як і будь-яке мистецтво. Не кожна картина, яка заробляє мільярд у прокаті, – хороша. Так і не кожна стрічка, яка не заробила в прокаті, – погана. Це нераціональна градація якості кінофільмів.

Глядачі мають смаки. Я і сам розділяю кіно на два блоки — на авторське кіно і ентертейнмент. Нічого з цього не є поганим чи добрим — це все повинно бути. Але не треба нічого виводити в абсолют. Мовляв, Україні треба лише комедії. Та ні, не всі комедії, навіть які вже є, мають якийсь успіх. Не згоден і з тезою «Нам потрібні тільки високоякісні художні стрічки». Нам потрібні різні фільми для кожного глядача.

Якщо ви говорите про невдалі фільми, які не зібрали «касу». Давайте згадаємо. 10 років тому відсоток українського кіно в кінотеатрах був 0. Зараз — 9%. Нам не вдасться порахувати, наскільки виріс ринок, тому що на нуль не поділити, немає від чого відштовхуватись. За 10 років — це великий крок вперед. Потрохи ми інвестуємо, і глядач починає приходити на кіно. Щось йому подобається, щось більше, щось менше, але він має з чого обирати.

Чи можна краще та швидше розвивати індустрію? Можна. Дуже важко впроваджувати зміни до законодавства, швидше реагувати на тренди, підлаштовуватись. Держава має дуже багато проблем та напрямків. Кіно, гадаю, навіть не в першій сотні.

Розвиток є, поступово знімати українське кіно стає все легше. Сьогодні ніхто вже не дивується, що кіно виходить у прокат, це сприймається як реальність. Десять років тому це була б перемога перемог.

Ви підтримуєте зв’язок з близькими в Криму? Чим вони живуть сьогодні?

Так, я маю там родичів. Спробуйте зрозуміти: люди звикають до всього. Минуло вже 5 років. Тим, хто мав 11, коли відбулась анексія, сьогодні вже випускники шкіл, які обирають, ким бути в майбутньому. І вони, можливо, вже й не пам’ятають український гімн, українську мову, змінюється багато всього.

Нам не треба сьогодні тут розмірковувати, як їм там живеться. Нам треба робити якісь кроки, щоб їх інтегрувати в українську реальність. Наприклад, лише зараз, через 5 років, почали розбудовувати КПВВ поруч з Кримом. Ми ж не будуємо там кордон, ні. Ми будуємо для людей певний комфорт, тому що там туалетів навіть немає. Немає автобусів, які б підвозили до вокзалу, немає ніякої інфраструктури, навіть доріг немає.

Нам не треба дивитися, як там. Нам треба дивитися, як тут, що ми тут робимо. Адже людина не може спокійно проїхати і отримати на КПВВ всі документи, які б вона хотіла. Їй потрібно витратити купу часу, їхати казна-куди, потім їй треба буде ще раз повернутися, щоб забрати документи.

Країна, яка хоче зберегти своє окуповане населення, повинна робити трошки більше. Російська Федерація побудувала вже міст між Кримом і Росією, а ми не можемо добудувати КПВВ. Це все, що потрібно знати, а не роздумувати, як їм там живеться. Наша ціль — покращення життя в Україні, розбудова країни, щоб отримати змогу повернути території, які в нас захопили.

В Україні багато знімають кліпів західні артисти. Таке можливе і з кіно?

По-перше, не варто дивитись на нашу Україну лише як на сервіс. Є ж різні прояви розвитку індустрії. Це як надання сервісу для іноземних кінематографістів, так і створення продукту.

Але і з погляду сервісу м маємо багато проблем, які ускладнюють цей шлях. Так, законодавці вирішили спонукати іноземців знімати кіно в Україні, планують їм повертати 30% від витрачених сум. Але це звучить круто. А наспрвді не все так добре.

Для того щоб приїжджали, потрібна інфраструктура. Це працює як і туристичний бізнес. Можливо, десь під Одесою чудове море і прекрасна природа. Дуже круто там було б відпочивати. Але як людині з Німеччини туди дістатися, де орендувати житло, як просто комунікувати там з людьми? Ось цієї інфраструктури немає.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: