Cпецпроекти

Як зрозуміти сучасний театр? Гайд від українських театральних режисерів 


Театральні критики вважають, що театр сьогодні – це поєднання технологій, соціальної критики та катарсису повсякденності. Водночас для багатьох театр – це той вид мистецтва, який здебільшого залишає більше запитань, ніж відповідей, шокує, провокує, виводить людину із зону комфорту. То чи правильно вважати, що театр – це лише спосіб відпочити, розслабитися, та посміятися? Чи театр – це певний спосіб розмови про світ, про себе, про людину та про те, що їй болить? 

Яким є театр сьогодні? Про що розповідає? Що людям потрібно від театру? Про це ми вирішили дізнатися в українських режисерів-постановників – Стаса Жиркова, Івана Уривського, та Поліни Бараніченко.

Наскільки популярним є зараз театр?

Стас Жирков, директор, художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра: За статистикою, трохи менше 10% людей ходить у театр, та не все так погано. Я, наприклад, помітив зміни у ставленні до театру в 2015 році після прем’єри моєї вистави «Сталкери» у театрі «Золоті Ворота». Після цієї вистави пішла тенденція писати пости у соціальних мережах, ділитися відгуками. Ми відчули набагато більшу віддачу, зворотній зв’язок від глядачів. Мені здається, що я як режисер і вся команда вистави – ми стали одними з перших, хто вивів театр за межі певної усталеної аудиторії і зробив його більш публічним. 

Іван Уривський, головний режисер Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька: Я думаю, театр завжди був і є в моді, але для вузького кола людей, і це коло поступово й дуже повільно розширюється. Зараз до театру приходить зовсім новий цікавий глядач, мислячий, сучасний, який потребує від театру нових емоцій, живого спілкування. Напевно, без театру можна прожити, але чи потрібно позбавляти себе такої можливості? Якщо вже століттями пишуться п’єси, ставлять вистави і приходить до залу глядач, значить театр – це щось справді важливе для людини і щось індивідуальне для кожного. Мені тут сказати важко, тому що театр – це моя робота і частина життя.

ЦА театру

Стас Жирков: Я не думаю про аудиторію, коли створюю виставу. У постановці я говорю про себе і про акторів. Я думаю, що приблизно те, що цікаве нам, буде цікаве й тому колу людей, які прийдуть на виставу.

вистава “Каліки”

Проблеми та виклики сучасного театру

Стас Жирков: Український театр ще відстає в багатьох питаннях. Звісно, український театр став кращим, молодшим, сучаснішим та активнішим. У нас зросла конкуренція, виріс незалежний сектор, але якщо говорити про внутрішню кухню, є багато питань – як до законів, які зараз обмежують нашу театральну діяльність, так і до нашої внутрішньої роботи. Зокрема, для мене найбільше питання – фінансування. На жаль, існує велика різниця між фінансуванням національних театрів і муніципальних. Мені здається, що цю історію треба змінювати.

Зараз виграє театр, який не йде за каноном, який не боїться піднімати гострі соціальні теми, говорити про нас, тут і зараз, про Україну, наші проблеми.

Як зрозуміти, що постановка є успішною?

Іван Уривський: Успіх – поняття умовне. Тут важливе внутрішнє задоволення команди, яка працювала над виставою. Якщо задоволення від результату немає, то завжди можна допрацювати те, що не влаштовує. А зрозуміти, чи успішна вистава з погляду глядача однозначно важко: зараз театр дуже різний, кожна вистава може знайти свого глядача і буде мати в нього успіх.

Я намагаюся не визначати для себе успіх вистави. Це може заспокоювати і наводити на хибний шлях. Краще усвідомлювати недосконалість своєї роботи – це провокує на якісь нові рішення і зміни.

Що важливіше у постановці – форма чи зміст?

Іван Уривський: Важливо правильно їх поєднати. Вдало підібрана форма буде тільки посилювати сенси, закладені у виставу. Щоб досягти цікавого результату, потрібно експериментувати з формами, але так, щоб це було водночас гармонійно.

Про що говорить сучасний театр? Які теми піднімає?

Іван Уривський: Насамперед я вважаю, що в сучасному театрі не повинно бути тем табу, тому треба говорити про все. Найчастіше в театрі зачіпають актуальні теми, які є живими та які потрапляють на певні больові точки людей. Хоча актуальність можна трактувати по-різному. Важливо влучити в сьогоднішній день, але інколи можна й трішки заглянути в майбутнє або витерти пилюку з призабутого класичного тексту і відкопати теми, які вічно тяжіють над нами і не мають вирішення сотні років. Я за те, щоб кожен говорив про те, що він хоче, про те, що потрібно сказати йому саме зараз.

“Прекрасний рогоносець”

Чи потрібна нам традиція підготовки до вистави 

Стас Жирков: Коли ти йдеш у кінотеатр, то більшість аудиторії все ж намагається щось прочитати про фільм, а щодо театру цього не скажеш. На жаль, у нас ще такої традиції підготовки до вистави немає. От хотілося б, щоб люди готувалися до вистав і розуміли, на яку виставу вони йдуть, на якого режисера і який це театр взагалі, бо кожен з театрів має свою концепцію. Загальне знання вистави, на яку ти йдеш, значною мірою полегшує тобі процес сприйняття сюжету – тобі легше зчитувати та розуміти смисли, закладені в постановці.

Поліна Бараніченко, режисерка імерсивних постановок UZahvati: Я буду говорити насамперед про свій формат – імерсивні постановки. Ми, команда UZahvati, займаємось театральними постановками, які відбуваються поза традиційними театральними просторами, де глядачі можуть вільно переміщатись  – як от у бібліотеці, на вулицях міста… Це театральні постановки, які перш за все, фокусуються на глядацькому досвіді, його відчутті співучасті в постановці. Тому, людина, яка відвідує імерсивну постановку повинна обов’язково розуміти, в чому особливість такого формату, принаймні прочитавши про нього. Глядачу необхідно бути готовим пережити новий емоційний досвід. Адже це досвід не про подивитись, а про відчути. Загалом, сучасний глядач театру має вміти переключатись з раціонального на емоційне мислення, бути пластичним і готовим до експериментів не тільки в площині мистецтва, але й у межах свого внутрішнього світу. 

Особливість імерсивної постановки

Поліна Бараніченко: Імерсивний театр  – це насамперед про співучасть, про співтворчість глядача у постановці. Усе залежить від того, наскільки глядач сам захоче бути активним та залученим, чи буде триматись осторонь, лише спостерігаючи за дійством. Увесь сенс в тому, що враження від побаченого у кожного учасника завжди будуть різні. І навіть у того самого глядача може змінитися враження, якщо він прийде на виставу ще раз через деякий час.

Від того, на чому він обере зосередити свою увагу, залежатимуть не просто його емоційні враження від вистави, а й інтерпретація, смисл. Так, проживання імерсійного спектаклю  дуже тісно пов’язане з внутрішнім світом реципієнта. Це теж одна з головних особливостей. Відсутність сцени і безпосередній контакт дозволяє учаснику подолати певні внутрішні обмеження, стереотипи про театр, адже театр – це не просто видовище, а інструмент занурення у свій внутрішній світ, спосіб самопізнання. 

Dialogy

Також імерсивний театр відрізняється від драматичного тим, що вистави грають переважно для невеликої групи людей – від 12 до 40 осіб. Чим менша ця група, тим інтимніша та камерніша атмосфера, більше  шансів проникнути в емоційний фон людини. Це, по суті, дуже відрізняє нас від традиційного театру, бо щоб показати виставу більшій кількості людей, нам потрібно влаштовувати її частіше. 

Навіщо глядачеві театр?

Поліна Бараніченко: Безумовно, у випадку проекту UZahvati, театр – це точно не розвага або дозвілля. За час існування нашої команди (три роки ми вже працюємо в цьому напрямі)  ми поставили 4 вистави і нас відвідало близько 7 тисяч людей, якась частина з них поділилася своїми враженнями. І що ми бачимо? Це далеко не враження від приємно проведеного дозвілля. Інколи це навіть зізнання, наскільки вистава конфліктує або ж гармоніює із життям та внутрішнім світом тієї чи тієї людини; які відкриття людина отримала під час або після вистави; які реформи спричинив спектакль у душі людини. Я не можу сказати, що театр, і в тому числі наші вистави – не для всіх, це не визначається рівнем інтелектуального розвитку людини, але тим, наскільки людина активно задається питаннями про світ, мистецтво, самого себе, та шукає відповіді на них.

Якщо ж людина має певні стереотипні уявлення про життя, стосунки та мистецтво, то їй поки не варто брати участь в імерсивних формах театральних вистав, тому що, окрім як протесту й неприйняття, вистава їй нічого не дасть. Деякі люди не готові до такого театрального досвіду, оскільки вони ще не готові до нового способу мислення або ж не вміють критично мислити.

Театр – це певний експеримент над самим собою, і зважитися на нього зможуть тільки люди, відкриті до нового.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: