Премія «Золотий хрін». Найгірші описи сексу в українській літературі
«Золотий хрін» – щорічна відзнака за найгірший (недоречний, брутальний, позбавлений смаку) опис сексуальної сцени в художніх текстах сучасної української літератури. Щороку жюрі перечитують купу українських творів, щоб віднайти найбезглуздіший секс. Найцікавіше, якщо сприймати такі описи серйозно, то це б мало викликати збудження. Але серйозно таке сприйняти неможливо, а сцени викликають протилежні відчуття — відразу та ніяковість.
Ми вирішили зібрати декілька фіналістів та лауреатів премії, щоб і ви змогли відчути цю безглуздість. Повторюємо, далі будуть дещо відразливі сцени, тому краще відкласти їжу. Попереджаємо – це не навчальна тривога.
Василь Слапчук «Роман & Роман»
Споглядання її піхви стало для мене вже чимось невимушено-вимушеним, буденно-обов’язковим, експериментально-традиційним…
Вона зуміла втулити свою пілотку в ряд звичних для мого середовища (обстановки кімнати) речей: пейзаж за вікном, вазончик на підвіконні, пляма на шпалерах, книжкові полиці, монітор комп’ютера, Мірина піхва…
Тільки, якщо дотримуватися ієрархії, то читати треба у зворотному порядку. Більше того, Мірі вдалося зробити так, що її розкішниця виступала на передній план і заступала собою всі ці предмети.
Можливо, медитувати на жіночий статевий орган не таке вже й марне заняття, якщо не користь, то бодай якесь задоволення воно мало б приносити. Але писати прозу, коли в тебе перед очима завис курсор вологої щілини, реально неможливо.
«Ні, – кажу подумки, – народ так довго не витримає».
Люко Дашвар, «Ініціація»
Тася хитнулася. Зойкнула і ляпнулася на підлогу посеред вітальні. Твою дивізію! Перегуда віджбурнув пакетик з обручкою, рвучко скинув штани разом із трусами, і не згадав, що в кишені штанів лежать нові смугасті труси, вигадливо складені, наче урочисто готуються до вжитку. Хіба до трусів? Упав на коліна поряд із Тасею, і перш ніж без прелюдій оперативно роздягти жінку та оволодіти нею, тільки одне встиг прохрипіти:
— Тасю… Як щось не так, ти не мовчи.
…Підлога — за постіль: до такого блиску вичистили її власними тілами — раділа й сяяла. Вікна — броня: рекламу можна знімати про такі вікна. Подвійний склопакет, абсолютна звукоізоляція, і то таки правда: вже як Тася стогнала під Перегудою, а знадвору того ніхто не почув. І хоч Павло впорався швидше, ніж сподівався, та не відкинувся на спину, як зазвичай, не закурив, аби насолодитися розслабленням, яке завжди відчував після сексу, — притулився до розпеченої Тасі: набратися від неї сили, відчути здатність підкорити жінку ще раз. Ще!
Юрій Винничук, «Сестри крові»
Моє тіло швидко звикло до гарячої води, але Христина опустила руку поза ванну, підхопила глечик і хлюпнула ще окропу, який вмить обволік мене ще більшим теплом. Вона усміхнулася до мене, а її нога проникла поміж мої ноги й притулилася до розкішниці та стала перебирати пальчиками. Ну, що ж, якщо має відбутися така забава, я готова. Я випростала свою ногу й теж торкнулася її розкішниці, але не намацала там волосся, а лише чисте виголене тіло. Помітивши моє здивування, вона підвелася на ліктях так, щоб випірнути з води й задемонструвати всю свою поголену до блиску красу та вручила мені витесаний зі слонової кості прутень. Відтак підсунулася ще ближче, а її лоно опинилося в мене біля грудей, я провела по ньому пальцями, погладила, але здогадалася, що вона чекає не цього, і, не надто вагаючись, припала до нього вустами, водночас пестячи її тим кістяним прутнем.
Любко Дереш, «Спустошення»
Я лягаю на ліжко поруч і намагаюсь втримати обертання голови — вино подіяло на мене несподівано сильно. Я не витримав і притис її до себе, став цілувати, жадібно кусаючи її губи, мнучи знавісніло її груди і впиваючись у неї пальцями так, наче вона — не людина, а солодкий м’якуш булки.
Спросоння я став рвати її пальцями, як роздирають іще гарячу хлібину, і Смирна скрикнула, але не відсахнулася, а тільки сильніше притислася до мене, так, щоб я відчув, якою гарячою і мокрою є її первісна грязь, древня трясовина, з котрої виходить все живе, я зарився обличчям у цю трясовину, жадібно п’ючи її соки, і ті мені здалися кращими за будь-які ліки — вони одразу загоїли всі мої рани.
Волосся падає тобі на обличчя сплутано, страшно, наче це павутина, або чорні нитки водоростей із каналу, так що цілувати тебе в губи немає змоги, тебе прикриває ця водоросляна вуаль, тому я опускаюся в своїх мандрах нижче, відкушуючи невеликі шматочки з твоїх грудей, зі складок шкіри на животі, я вже гарячий, як залишений на вогні японський теппан, тільки бери й кидай на мене м’ясо, і нехай воно карамелізується.
Ти — схожа на олію. Коли тебе нагріти, ти розливаєшся у мене під руками, розтікаєшся під пальцями, змочуючи мене по лікоть жирною змазкою, так, наче я повинен приготувати зараз в тобі цілого кабана.
Я — кабан у пошуку трюфелів. Розриваю рилом твоє коріння, рохкаючи від задоволення, ідучи на запах.
Ти — жарівня, біля якої нестерпно лежати нерухомо. Тебе хочеться замучити, як мучать на повільному вогні шматки свинини. Ти вся тхнеш цибулею, що нею, грубими шматками, посипають червоне м’ясо. Ти вся мокра від соку — соку м’яса і соку цибулі. Тебе треба натирати сіллю, поки твоя шкіра не стане червоною. Я кусаю тебе все сильніше, а ти шипиш, але не відпускаєш, а лише притискаєшся міцніше.
Тебе хочеться проштрикнути. Пробити, як пробивають багром тушу тюленя. Я б’ю твою тушу, безсило розкинуту на цій прямокутній крижині готельного ліжка…, байдуже, що ти стогнеш з кожним ударом так, наче тобі видирають серце, а коли мені здається, що зараз я просто зламаю в тобі цю тупу палку, якою я хочу забити тебе до півсмерті, я виймаю багор і ти смокчеш його, масного від крові й тюленячого жиру…
…Тоді я падаю біля тебе, здригаючись у конвульсіях, весь у шерсті й крові, розтерзаний, з простріленою головою, покусаний скаженими собаками, загризений дикими псами насмерть.
Сергій Мартинюк, «Капітан Смуток»
Аня рвучко підсунулась ближче. Я відчув, як гаряча рука дівчини пірнула під мою футболку, як її прудкі пальці лоскітливо пробіглися грудьми. Рука ковзнула нижче, не без зусиль прорвалась за пояс — і мої вітрила гранично напнулись: довгі, гріхопам’ятні роки в бухті очікування віщували надто поспішний вихід у море бажаного. Ця більш ніж красномовна реакція потішила дівчину, і вона міцно притислась до мене оголеними грудьми.
Крапка. Абзац. Фініш — старт. Апогей — народження. Пік — початок. Смерть — життя. Джомолунгма, Кіліманджаро й Канченджанґа разом. Я тримався, але того, що відбувалося, більше не розумів.
Христя Венгринюк, «Кістка Риби»
Тоді я зав’язала йому очі старим рушником і попросила стати навколішки. …Я повільно скинула свою нічну сорочку, гола підійшла до незнайомця і впхала його ніс у своє вологе лоно. Він нюхав так жадібно й так довго, наче парфумер, відшукавши новий запах. Я спрямувала його палець у себе, він крутив ним, подразнюючи і дряпаючи мене, але я терпіла й шепотіла йому, що там немає кісток і що воно, якщо б він того хотів, може ділитися надвоє чи натроє, і так щороку, не щохвилини, як робив Господь, але щороку…
Він почав ридати, не відходячи від мене й не встаючи з колін, а я гладила його тисячолітню голову й думала, що тут справді забагато риби, мені вже від неї трохи млосно на язику й між стегнами, які вмивалися й вмивалися його гарячими слізьми, наче спермою.
Андрій Цаплієнко, «Стіна»
Я бачив це. І, плавлячись у гарячій плазмі її феєрверку, я відчув, як з мене, наче луската шкура старого змія, сповзає стара зморшкувата плоть. А під нею відкриваються сильні руки з напівпрозорою рожевою шкірою, натягнутою на кулястих м’язах. «Давай, давай, давай, давай», — квапила мене вона. І я, стоячи на вузькій кам’яній набережній древньої річки, слухняно рухався туди, куди вона мене кликала. Я проривався вперед і вгору, рахуючи її феєрверки. Вони розсипалися і дражнили мене. До тієї миті, поки з мене врешті не вилетіла вогненна куля. Вона досягла центру хмарності і, з’єднавшись із пульсуючою іскрою, щасливо вибухнула переможним салютом.
Бонус
«Золотий хрін» — українська версія всесвітньовідомої премії Bad Sex Award. У разні часи на неї номінувались Стівенг Кінг і навіть Тоні Блер. Як бонус, хотіли б долучити ще сцену з книги володар Пулітцерівської премії, американського письменника Нормана Мейлера «Замок у лісі». Пікантності цьому епізоду додає той факт, що так Мейлер описував зачаття Адольфа Гітлера.
Мисливець почав оживати. Прямо у неї в роті. Це її вразило. Адже Алоїс так ослаб. Але тепер він знову був чоловіком! Його уста пінилися її соком, він перекинувся і вп’явся губами, обличчям в її обличчя з усією пристрастю, готовий нарешті встромити в неї Мисливця, засадити його в її благочестя, так, це прокляте благочестя, думав Алоїс, — проклята церковна миша дружина, проклята церква! — він поставав від смерті — це чудо, він весь був там, предмет його гордості, що не поступається за міцністю мечу.
Це було краще, ніж шторм на морі! І значення цього виходило за межі моменту: адже вона — сама ангельська жінка в Бранау — знала, що віддає себе дияволу; вона знала, він був там, там з Алоїсом і з нею, вони втрьох розчинилися в цьому гейзері, який виходив від нього, потім від неї, тепер разом; і я був там з ними, я був третім і був охоплений збудженням всіх нас трьох; здригаючись в єдиному ритмі, Алоїс і я проникли в матку Клари Пельцль-Гітлер, я справді знаю момент, коли зачаття здійснилось.
