Cпецпроекти

8 токсичних дій, які руйнують стосунки


Про неприпустимість насильства в стосунках, зокрема психологічного, будь-якого тиску, сталкінгу тощо ми вже чули безліч разів. Час поговорити про менш очевидні токсичні дії, які не найкращим чином впливають на стосунки. 

Робити все за партнера/-рку. Перекладати на себе всі справи – від домашніх до робочих – звичка людей з гіпервідповідальністю та комплексом перфекціоніста. Вони хочуть вбити двох зайців – і зробити все ідеально (за своїми стандартами), і зняти з близької людини тягар обов’язків. У парі в результаті страждатимуть обидва: важко підтримувати стосунки, коли хтось постійно перебуває у стресі від безлічі обов’язків, а інший звикає до цього і починає лінуватися робити бодай щось.

Принаймні побутові обов’язки варто ділити. Та й загалом будь-які проблеми значно швидше і простіше вирішуються, якщо до цього докладають зусиль дві людини, а не одна.

Мовчати. На жаль, інші люди не завжди можуть правильно розтлумачити навіть найкрасномовніше мовчання. Існує безліч причин, чому нам важко зрозуміти одне одного – вони виникають і під час відвертих діалогів, тож що вже казати про замовчування. Якщо вам є що розповісти партнеру/-рці, хочеться на щось поскаржитися чи попросити, якщо ви невдоволені, вам боляче, важко – намагайтеся про це поговорити. Так, буває складно, не завжди виходить підбирати правильні слова. Іноді виникають суперечки. Та саме з готовности до діалогу починається вміння формулювати власні думки, знаходити фрази, які не образять, а допоможуть правильно передати власні почуття. Саме завдяки розмовам люди дізнаються більше одне про одного, і це дає можливість краще розуміти проблеми та швидше знаходити шляхи до їхнього вирішення.

Не мовчіть, будь ласка. Ваші почуття та переживання справді важливі для партнера/-рки. Не варто мучити близьку людину грою «здогадайся сам/-а, чого я від тебе хочу». Він/вона має право знати, що з вами відбувається і як покращити напружену ситуацію.

Бути занадто активним. Ініціатива не завжди є плюсом. Це як у випадку з перекладанням на себе всіх обов’язків: якщо лише ви є ініціатором/-ркою побачень, прогулянок, спільних поїздок, завжди даруєте подарунки першим/-ою і загалом намагаєтеся бути найромантичнішою людиною у світі, партнер/-ка може просто не встигати за цією ініціативністю. Чи просто не мати звички так показувати власні емоції та організовувати романтичну частину побуту. Тож він/вона, завалений/-а подарунками та увагою, може відчувати провину через те, що недостатньо старається, або взагалі відмовляється від проявів власної активности, змирившись з таким станом речей.

Давайте партнеру/-рці можливість проявити себе і теж побути романтиком. Якщо він/вона, звісно, має таку потребу.

Бути пасивним. Інша крайність – очікування ініціативи від партнера/-рки. Від цього нерідко страждають дівчата, виховані в традиційних родинах. Настанови «не підходь/не дзвони/не пиши першою», «чоловіки мають робити перший крок», «підійдеш першою – потім все життя за мужиком бігатимеш», «ніколи не мирися першою» формують світогляд, у якому ініціатива має йти тільки від чоловіка. Від цього токсичного «не писатиму першою, хоча й дуже хочу» час позбуватися. Не варто пригнічувати власні бажання, щоб догодити консервативним настановам, які не мають якихось об’єктивних причин.

Якщо ти робиш перші кроки, це не перетворює тебе на слабку чи нав’язливу людину. Звісно, варто уникати сталкінгу та маніакальної уваги до партнера/-рки. А м’яка ініціатива, зацікавленість іншою людиною, готовність підходити першим/-ою під час сварки – це запорука того, що стосунки будуть довгими і щасливими. Особливо якщо обидві людини готові робити перший крок назустріч одне одному.

Спроби «перевчити». Одвічне «я зможу його/-її змінити», яке зламало не одні стосунки. На жаль, шанси «перевиховати» людину повністю під себе, радикально її змінити – малі. Вони зменшуються, якщо ваш/-а партнер/-ка страждає від алкогольної чи наркотичної залежности. Так, є випадки, коли люди змогли змінитися. Наприклад, Стівен Кінг колись зловживав і випивкою, і наркотиками, доки родина не поставила йому жорсткі умови. Кінг пройшов курс лікування й позбувся залежности. Та він справді мав бажання змінитися, кинути шкідливі звички. До того ж такі випадки скоріше винятки. У реальності люди роками живуть з партнерами/-ками, які мають залежності, і страждають не менше, звалюючи провину на себе («це я щось роблю не так, тому він/вона нещасний/-а»). 

Проблема в тому, що структура залежности складніша, ніж можна уявляти. Людина справді фізично залежить від алкоголю чи наркотиків, а при спробах кинути її організм реагує відповідно – алкогольним делірієм (в народі «біла гарячка») чи ломками. Тут потрібна терапія, а вмовляння кинути не врятують. Тож не перекладайте провину на себе. Ви не винні в тому, що людина залежна. І на жаль, вірогідність витягти її тільки вмовляннями чи фразами “або ти кидаєш, або я йду” мінімальна. Якщо хочете лишатися поруч, попри все, будьте готові приймати труднощі та підтримувати під час терапії. І до того, що людина все одно може до цих залежностей повернутися.

Порушувати особисті межі. Ця проблема нерідко пов’язана з дитинством. Наші батьки через відсутність гідної літератури з виховання дітей та в силу інших обставин не завжди піклувалися про наші особисті межі. Мами й тати могли не стукати удвері, а вриватися до кімнати, не вважали неправильним читати особисті переписки або щоденники, підслуховували розмови з друзями, обурювалися, якщо дитина соромилися переодягатися при них тощо. Тож у багатьох з нас стерте чи гіпертрофоване поняття особистих меж: або занадто охороняємо власні, або порушуємо межі інших. Якщо партнер/-ка не раз натякала, що ви не залишаєте йому/їй особистого простору, ігнорувати це не варто. Не завадить усе з’ясувати та відверто поговорити: що для кожного з вас особистий простір і чому він настільки важливий, в чому можуть бути причини непорозуміння тощо. 

Пам’ятайте: якщо ви готові постійно сидіти з відчиненими дверима в кімнаті та показувати особисту переписку партнеру/-рці, він/вона не має робити так само. Це інша людина зі своїми уявленнями про комфорт, і варто їх поважати. Надмірна закритість теж має свої причини. Поговоріть про них. Якщо це справді серйозна проблема, яку розв’язати самостійно не вдається, варто відвідати психотерапевта – обидвом. Гіршими стосунки від цього точно не стануть, а непорозуміння цей візит може допомогти вирішити. 

Бути неуважним. Поважати самостійність партнера/-рки, його/її ініціативність і ігнорувати бажання, потреби, спроби поговорити – різні речі. У всіх бувають складні дні, коли самим хочеться впасти обличчям у подушку і вити від безсилля, а не слухати про проблеми іншої людини. Та стосунки довго не протримаються, якщо один/-на з партнерів/-ок постійно ігнорує спроби іншого/-ї поговорити і взагалі не цікавиться його/її життям. 

Усім потрібна увага та підтримка. Навіть просто вислухати людину важливо – це зазвичай нескладно, а їй вже стане легше. 

Ми всі – і найсильніші, і найцинічніші, і найсамостійніші – потребуємо тепла, затишку та того/тієї поруч, з ким можна бути собою і обговорити все на світі. І самі можемо бути для когось саме такими спорідненими душами. Так і врятуємося.

Не розуміти мови любові. Для кожної людини прояви любові є різними: хтось потребує зізнань, комусь важливі поцілунки та інші фізичні контакти, які асоціюються з романтичною близькістю. Оскільки всі ми унікальні та розуміємо любов по-своєму, то звідси можуть виникати конфлікти: якщо ви енну годину поспіль розповідаєте  партнеру/-рці, як добре до неї ставитеся і як сильно насправді підтримуєте, а він/вона в цей момент жадає мовчання та міцних обіймів, вже в цей момент може виникнути конфлікт – при тому, що обидві людини бажають знайти спільну мову.

У книжці «5 мов любові» Гері Чепмен детально пояснює, які прояви любові існують та як порозумітися з партнером/-кою, якщо у кожного в парі ці прояви зовсі різні. Звісно, книжка не «склеїть» зруйновані стосунки, та в ній можна знайти цінні поради, як уникнути помилок у майбутньому.

Інші книжки на тему любові: 

Еріх Фромм «Мистецтво любити» – про те, як відрізнити справжню любов від «розширеного егоїзму» та інших почуттів, які маскуються під кохання.

Робін Норвуд «Жінки, які кохають до нестями» – про жінок, які в стосунках йдуть на неймовірні жертви дарма (і як уникнути непотрібної жертовности).

Сью Джонсон «Обійми мене міцніше» – про емоціональну терапію як для новоспечених пар, так і для людей, які разом багато років. 

Емі Бенкс, Лі Хіршман «На одній хвилі» – про кохання з погляду нейрофізіології: як «налаштувати» мозок на довгі стосунки.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: