Cпецпроекти

Яхта, фіорди, косатки і кити: як я прожила 9 днів в арктичній експедиції


45

Редакторка bit.ua Юля Мороз провела 9 днів у відкритому морі в заполярній Норвегії разом з косатками, китами та кількома фрідайверами. Як живеться на яхті за полярним колом? Чи можна плавати в морі при температурі мінус десять градусів? Хто взагалі це робить і як такі подорожі допомагають китам? 

«Бери квитки. Аеропорт TOS», — це повідомлення було першим, що я побачила, відкривши очі одного жовтневого ранку. Цікаво, що місяць тому я прокинулася від іншого схожого повідомлення: «Бери квитки в Понта-Дельгаду, виліт через два тижні». Тепер це моя реальність, пов’язана з новою роботою в тревелпроєкті: на відміну від більшости інших, він не про екскурсії туристичними місцями, а про дику природу та її захист. І про китів.

Отже, моїй першій у житті а) яхтовій, б) арктичній, в) китовій г) експедиції — бути. Досі не можу сказати, що я відчула, прочитавши про це: радість чи страх. Радість — тому що я побачу косаток, своїх улюблених горбатих китів, Норвегію, фіорди, північне сяйво, Арктику. Я побуваю у справжній експедиції у відкритому морі! У багатьох є такий шанс?

Страх — тому що не травень місяць (хоча за полярним колом і в травні не особливо тепло). Та й жити в цій поїздці ми будемо на справжній експедиційній, але зовсім невеликій яхті. Ми — це десяток осіб: підводні фотографи, фрідайвери і справжні, як із мультика, капітан, старпом і кок. І я — людина, яка не те що пірнати — навіть плавати добре не вміє. Людина, яка кілька років лікувала панічні атаки і ПТСР, клаустрофобію, зі страхом відкритої води, хвиль і холоду. Коротше, я точно не та людина, яка коли-небудь мріяла поїхати в таку подорож і яку першою уявляєш на яхті в Арктиці. Але косатки ж! Горбаті кити! Тому я купила перший у своєму житті гірськолижний костюм, щоб не вмерти від морозу та вологи, і поїхала.

Суть експедиції

Ми їхали в Норвегію з конкретною метою — плавати у відкритому морі з косатками. Це взагалі дуже рідкісна можливість навіть для справжніх професіоналів. У листопаді норвезькі фіорди заповнюються косяками оселедця — рибоїдні косатки і кити не можуть пропустити такий бенкет, а тому пливуть сюди сотнями. Я не жартую: якось нам трапилася група з десяти горбатих китів. Один з малюків (метрів десять завдовжки) зацікавився яхтою і поплив прямо на нас, перекинувся у воді в декількох метрах від судна і проплив під ним. Косатки загалом майже завжди плавають сім’ями — їх тут вдесятеро більше, ніж китів. Просто стій і дивися. Або одягайся і пірнай до них. Що і робили мої нові друзі-фрідайвери.

Як це — плавати з китами у крижаній воді?

Спочатку новачки погано розуміють, як опустяться у воду, коли на вулиці мінус десять градусів. А після першої практики виявляється, що гідрокостюм «Відкрита пора» 7 або 9 мм чудово робить свою справу. Та й адреналін від зустрічі з морськими велетнями розганяє кров так, що стає жарко.

Я годинами дивилася на це все з маленького гумового човна, який фрідайвери раз у раз заливали водою, і все одно не замерзала. Якось так виходить, що прямо на воді тепліше, ніж на палубі яхти. Тим більше, коли під човен занирює сім’я косаток або горбатий кит, — який холод, ви про що?

Всупереч популярній думці, косатки не вбивають людей. Кожна популяція косаток має вузьку харчову спеціалізацію і унікальні навичками полювання. Людина не входить до раціону жодної популяції. Крім того, в Норвегії живуть рибоїдні косатки, які харчуються виключно рибою, а людина не схожа на оселедець ні розмірами, ні поведінкою.

Тому в океані тварини мало звертають уваги на людей. Хіба що малюки – вони якраз можуть підпливти прямо до тебе і почати розглядати.

Кити теж людей не їдять, хоча коли поруч з тобою пропливає якийсь 16-метровий острів з відкритою пащею, в цьому починаєш сумніватися. Але статистика невблаганна: у світі не зареєстровано жодного випадку, щоб кит проковтнув людину.

Звичайно, в плаванні з китами є свої правила. Китів не можна чіпати — як і будь-яких інших диких тварин. Навіть якщо вони пропливають на відстані витягнутої руки (а вони так роблять). Не варто плисти за ними, намагатися наздогнати — краще просто поруч. Пірнати у воду з човна треба максимально тихо, не створюючи бульбашок, — тварини їх не люблять і можуть просто піти в інше місце. В іншому ж нічого страшного і небезпечного в таких запливах немає — ні для людини, ні для кита.

Навіщо люди це роблять?

Бажання ближче пізнати планету і її мешканців, адреналін, просто любов до китів — найбільших, казкових, незвичайних мешканців планети, можливість зробити круті кадри, спрага спробувати щось нове — основні причини. Але в кожного вони свої. Цікаво, що практично всі учасники експедиції вже плавали з китами в якихось супервіддалених місцях, наприклад, на Тонга або Азорських островах. Це не разова активність, а велике хобі, на яке регулярно витрачаються гроші, дні відпустки і сили. Заради китів люди готові терпіти будь-який дискомфорт. Їм нецікаві поїздки в Європу або пакетні тури, зимівки в Азії — весь свій вільний час вони витрачають на такі експедиції. Вони якісь зовсім інші, ці фрідайвери. Схиблені (в гарному сенсі), якщо хочете.

Як туди потрапити?

Яхта чекала на нас в Тромсьо. Це «велике» (75 тис.) студентське місто в північній Норвегії, прямо за полярним колом — далі вже Арктика. Тут є найпівнічніше все: університет, музей, пивзавод і навіть свій арктичний прайд, який проходив якраз під час мого приїзду. 

Долетіти з Києва в Тромсьо найзручніше WizzAir через Гданськ – стикування всього в кілька годин. Як і всюди в Норвегії, тут скрізь можна розплатитися карткою, зокрема в таксі (убера в Тромсьо немає). Ціни — звичайні для Норвегії, високі для решти світу. Але з цим варто просто змиритися. Нас це взагалі не сильно стосувалося, оскільки жили ми не в готелях, а прямо на яхті, їли і розважалися там само. 

Як це — жити на яхті в арктичній Норвегії?

Зізнаюся. Коли я тільки зайшла на яхту, злякалася. Як десятеро людей будуть жити більше тижня в такому маленькому приміщенні? Коли увійшла у свою каюту, злякалася ще більше. У мене ліжко ширше, ніж ця каюта на двох дівчат. Але, подивившись на обличчя інших учасників, зрозуміла, що їм ок. Вони щасливі. Ну, значить і мені буде ок. Long story short: до розмірів я звикла вже наступного ранку. Почало здаватися, що все, як треба: і крихітна душова-туалет, і їжа в тісній компанії, і навіть качка — це все нормальне, просто незвичне життя. 

Зранку ти прокидаєшся від звуку мотора — виходимо в море. П’єш таблетку від морської хвороби і йдеш їсти свій сніданок. Одягаєшся у все найтепліше і виходиш на палубу, дивишся на горизонт — там море, фіорди, де-не-де різнокольорові хатинки прямо на схилах гір (як вони там живуть?). А потім якщо пощастить, звучить команда «Косатки є!». Це означає, що треба натягувати свої гідрокостюми (мені — жовтий непромокний костюм рибака) і спускатися у RIB, щоб ближче підібратися до косаток. Ну а далі маєш кілька годин, щоб верещати від захвату, витирати солону воду з обличчя і намагатися повірити в те, що це ти сидиш посеред моря у гумовому човні в оточенні десятків китів. Ти! 

Навіщо це зробила я?

Чого я туди поїхала, якщо все одно не плавала? По-перше, побачити на власні очі найрозумніших істот після людини (косаток) і найгарніших за моєю власною версією китів — горбатих (мають плавники, наче руки) у них вдома. За місяць до того я вперше побачила кашалота та сейвала на Азорах — і це була любов, хоч і здалеку. По-друге, остаточно покінчити зі своїми панічними атаками і випробувати себе — життя на яхті у відкритому морі в шести годинах пливу від найближчого великого міста дуже допомогли допрацювати деякі моменти самоконтролю. По-третє, мені хотілося змінити формат подорожей з туристичного на щось більш дослідницьке, немасове, цікавіше, без туристів (без людей зовсім). Ну і на власні очі побачити людину, під якою щойно вперше проплив 16-метровий кит. 

Зараз саме час будувати плани на наступний рік і в мене вже намічений головний план: навчитися фрідайвінгу, щоб все-таки теж заглянути киту в очі у воді. Виявляється, для цього не потрібно бути Кусто або працювати в Discovery. І загалом хочу ближче познайомитися з океаном зсередини — це ж інша планета. А зараз — намагатися як мінімум не брати участь у його забрудненні. Як максимум — у майбутньому активно допомагати йому відновлюватися. Наприклад, закохуючи людей у китів і змінюючи в такий спосіб їхню свідомість. Ви знали, що моряки, побачивши сміття у морі, зупиняються та виймають його? Це почалося після старту кампаній проти пластику в океані, якої не було б без розвитку екотуризму.

Популярність подорожей у дику природу зростає. І це круто: людина більше дбає про те, що їй близьке й важливе. Про те, що вона бачила на власні очі. На китів плювати тим, хто ніколи про них не думав. Доля білих ведмедів байдужа тим, хто знає про них лише з мультика «Умка» або назви колись популярного пива. Банально: якщо ви хочете, щоб люди перейнялися очищенням океану від пластику, відвезіть їх в океан і покажіть китів, черепах – неймовірних, класних, зовсім не таких, як ми, живих істот, які страждають від пластику більше від інших. У них неможливо не закохатися, побачивши в природному середовищі існування. Це захоплює дух і розсіює туман в голові. І ти починаєш думати про них по-іншому — як про своїх друзів. У будь-якому випадку — на мене це подіяло. І я знаю ще десятки людей, на яких теж.

Фото: hidroad

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: