«Мама» мумі-тролів та її романи із жінками: що ми маємо знати про Туве Янссон
Якщо ви шукаєте книжку для зимових вечорів, вам точно порадять «Чарівну зиму» Туве Янссон. Якщо ви бажаєте почитати щось, чим однаково захоплюються і дорослі, й діти, – це будь-яка книжка цієї фінської письменниці.
Туве Янссон є «мамою» маленьких казкових істот, схожих на бегемотиків, яких вона назвала мумі-тролями. Ці істоти давно стали одним з національних символів Фінляндії: майже в будь-якому куточку країни ви зможете знайти чашки, сумки, футболки, блокноти, значки та ще безліч речей із зображенням мумі-тролів. Це не просто сувенірна продукція для туристів: місцеві жителі весь цей крам теж люблять, як і книжки/мультфільми/комікси про чарівних істот.
Серед прихильників творчості Янссон дорослих не менше, ніж дітей. А здавалося б, історії про пригоди мумі-тролів – це стовідсотково дитяча казка. Розбираємося, як Туве Янссон написала книжки, які читають і малі, й дорослі.
Дитинство, освіта, кохання
Туве була приречена присвятити життя творчості – вона народилася у сім’ї визнаного скульптора Віктора Янссона і художниці та книжкової ілюстраторки Сігне Хаммарштен-Янссон. У родині вона була старшою дитиною. Брати Туве, Пер-Улоф та Ларс, теж стали митцями: перший – фотографом, другий – художником.
Письменниця проводила дитинство в будинку на острові Катаянокка – це східна частина Гельсінкі. Щоліта Туве їздила до своєї бабусі у Швецію, яка жила в маленькому містечку неподалік від Стокгольма. Письменниця згадувала, що зовсім неподалік від дому бабусі було море – з галявини, де вона найчастіше проводила час, його видно не було, та було чути. Коли Туве гралася з друзями і діти раптово замовкали, чітко лунав шум прибою.
Вода була стихією письменниці: Янссон не раз описуватиме море у своїх творах та малюватиме його. До речі, малювала майбутня мама мумі-тролів змалечку і ще школяркою працювала ілюстраторкою у місцевому дитячому журналі.
У 15 років Туве, яка мріяла стати художницею, поїхала до Стокгольма вступати до Коледжу мистецтв – заради цього вона навіть кинула школу. Отримавши диплом, Янссон повернулася до Гельсінкі й продовжила освіту у школі мистецтв при головному художньому музеї країни – Атенеумі. Зараз у колекції цього музею є кілька робіт Туве, а до століття художниці – у 2014 році – там відбулася велика виставка на її честь.
У Туве було декілька романів, і найпалкіші та найдовші – із жінками. У сорокових роках художниця закохалася у заміжню Вівіку Бандлер. Вівіка у творах Янссон згодом стала Віфслою, а себе мисткиня зобразила Тофслою. Ці дві істоти завжди були разом та розмовляли власною мовою, яка здебільшого була зрозуміла лише їм. Романтичні стосунки у Туве з Вівікою так і не склалися, та вони залишилися подругами до кінця життя.
Іншим великим коханням Янссон стала художниця Тууліккі Пиєтиля. Вони знімали сусідні приміщення в будинку на вулиці Улланліннанкату, 1. На цій вулиці і в цьому будинку Туве прожила зі своєю партнеркою більшу частину життя. Янссон і Пиєтиля довго були вимушені приховувати своє кохання: гомосексуальність у Фінляндії в ті часи каралася законом, а одностатеві стосунки могли підтримати лише в богемному середовищі. Та в 1993 році під час пресконференції Туве відкрито розповіла про роман із жінкою. На той час вони з Тууліккі були разом 37 років.
Янссон не мала дітей та ніколи не узаконювала свої стосунки офіційно – була противницею традиційного шлюбу. Їй подобалося просто жити з Туулікки, писати та малювати, а щоліта разом їздити до будиночка на безлюдному острові Кловахарун. Там письменниця з коханою жінкою відпочивали від метушні та проводили час лише вдвох.
Померла Туве у 2001. Туулікки пережила її на 8 років.
Як з’явилися мумі-тролі?
Тролі не були вигадкою безпосередньо Туве – це істоти з фінського фольклору, яким вона надихалася і не приховувала цього. Та письменниця образи чарівних істот переосмислила та вдихнула в них нове життя.
Першу книгу про мумі-тролів – «Маленькі тролі та велика повінь» – Янссон написала та проілюструвала у 1938 році. Та друком книга вийшла лише через сім років. У 1946 світ побачила друга повість із цього циклу – «Мумі-троль та комета». Наступна – «Капелюх чарівника» – була перекладена 34 мовами і змусила світ божеволіти від любові до мумі-тролів та їхніх друзів.
Усього про чарівних істот є 8 повістей, 1 збірка оповідань та 4 книжки в картинках. Ілюстрації Туве довгий час створювала сама та навіть випускала вручну створені комікси з мумі-тролями. Згодом цим зайнявся її брат Ларс, який захоплено малював чарівних істот протягом 20 років.
Шалена популярність робіт Туве мала і зворотний бік. Мисткиня почала отримувати комерційні пропозиції від різних агентств, які розгледіли в популярності мумі-тролів потенційну золоту жилу. Янссон зі своєю неприхованою нелюбов’ю до бідности на пропозиції погоджувалася. Власне, саме так і з’явилися комікси. Завдяки ним у Туве був стабільний прибуток, і власним забезпеченням вона могла не перейматися. Деякі друзі засуджували мисткиню: вони вважали, що Янссон «продалася» та розтрачує свій талант. У колах, де крутилася Туве, малювати дитячі комікси не вважалося гідним заняттям.
Саму художницю більше тривожив не осуд з боку друзів, а популярність, яка на неї звалилася. Та саме завдяки цій популярності і комерціалізації Янссон отримувала непогані гроші і могла дозволити собі майже все, що хотіла.
Чому дитячі казки змогли полюбити всі незалежно від віку?
Світ мумі-тролів – це затишок. Це великий світлий будинок, до якого завжди можна прийти, почути теплі слова та випити смачного какао. Там чекатимуть на кожного і зустрічатимуть обіймами. Це такий собі острівець затишшя в бентежному житті, який потрібен не лише дітям. Можливо, дорослі потребують потрапити туди навіть більше.
У персонажах письменниця втілювала найдорожчих для неї людей. Образ Мумі-мами Янссон списувала зі своєї матері – мудрої, м’якої, яка все вибачала. Про Віфслу і Тофслу ми вже згадували вище. З кого списана розумна, поміркована та іронічна Туу-Тіккі, здогадатися неважко. Туве помічала найкращі риси близьких та втілювала їх у персонажах, наділяючи кожного/-у чимось позитивним. У письменниці майже немає лиходіїв: навіть Морра, яка лякає усіх, виявляється істотою, яка всього-на-всього шукає тепла.
Світ мумі-тролів не поділяє істот на «нормальних» і «дивних»: усі роблять, що хочуть, самореалізуються та обирають будь-яке хобі. Ніхто й ніколи не знущатиметься і не кепкуватиме з Хемуля, який збирає поштові марки, або зі Снусмумрика, який любить зникати і з’являтися у найнесподіваніший момент. Навпаки – мумі-тролі завжди підтримують близьких та чекають на них, що там не відбувалося б. Вони ніколи не кидають тих, кого люблять. А люблять вони, здається, всіх.
У дитячих книжках Туве підіймала й дорослі проблеми: депресію та кризу середнього віку, маніакальну прив’язаність до купи непотрібних речей, ревнощі, всеохопну самотність та пошуки свого місця у світі. Усе це зчитується з історій про мумі-тролів з віком: діти з подібними проблемами ще не стикалися, тому для них ці повісті зовсім про інше. Дорослі ж знаходять відображення свого життя і розраду, яку в реальності, на жаль, знайти значно складніше.
До книжок Янссон, де не існує капіталізму, ненависти, зате є вихід з будь-якої проблеми, хочеться повертатися. Від них завжди віє світлом. За це світло, яке відчуваєш з перших сторінок, історії про мумі-тролів люблять і малі, і старі. Після того як із завмиранням серця читаєш про порятунок крихітних істот від величезної розпеченої комети, яка невблаганно наближається до землі, розумієш – все насправді можливо. Усе можн вирішити, і щастя значно ближче, ніж може здаватися.
Дякуємо Туве за книжки. Мумі-тролі – це любов на все життя.
