Cпецпроекти

«Можеш не знати, що третина твого оточення – наркозалежні». Інтерв’ю з дівчиною, яка вживає наркотики


В Україні наркотики ін’єкційно вживає понад 300 тисяч людей. Офіційних цифр з приводу неін’єкційних наркозалежних немає, та велика ймовірність, що їх ще більше. Обліку людей, які вживають «легкі» наркотики, немає. «Легкозалежні» самі рідко звертаються за допомогою і можуть абсолютно нічим себе не видавати. Швидше за все, ви бачите їх щодня.

Ми поговорили з Валентиною (ім’я змінене), яка вживає наркотики з 15 років. Дізналися, що підштовхнуло її спробувати і продовжувати вживати та як заборонені препарати вплинули на її життя.

Увага! Матеріал не є пропагандою наркотиків. Це не поширення інформації про виготовлення заборонених препаратів і не заклики їх вживати. Думка героїні може не збігатися з думкою редакції.

У тексті є ненормативна лексика.

Вперше я спробувала ДОБ (2,5-диметоксі-4-бромоамфетамін, або броламфетамин – психоделік фенілетиламінового класу, – прим.ред.) у 15 років в компанії старших друзів, коли ми разом поїхали до іншої країни. 

На запитання «навіщо» складно однозначно відповісти. Мені здається, я з раннього дитинства підозрювала, що якщо не я знайду наркотики, то вони знайдуть мене. 

До слова, в мене ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, – прим.ред.) із шизоїдним і залежним розладами. І навіть найгірші бедтріпи я відчуваю як рай на землі порівняно з тим, як іноді почувалася «без нічого» з дитинства. Через шизоїдний розлад я мала величезні проблеми з емпатією, я часто просто не розуміла, чому люди у фільмах або в житті так говорять і поводяться, не могла навіть у найпростішій їхній рефлексії побачити сенс. 

Десять років тому помер мій брат – захлинувся, коли плавав. Після цього я почала читати його переписки з іншими людьми. Я знала, що він курить траву, – побачила сама й він не став відпиратися. З переписок дізналася, що й кислоту він теж пробував. І саме з його друзями я і спробувала вперше. Я не мала сумнівів з приводу цього, не думала відмовлятися. Я любила й досі люблю брата, завжди вважала його класною, талановитою людиною і думала, що, якщо він таке вживає, в цьому немає нічого такого.

Ще одна важлива частина мого життя, яка сильно травмувала – і про це я подумала лише нещодавно – аб’юзивне спілкування з близькою людиною. Я мала друга із шести років. Ми постійно були разом, вчилися в одному класі, після уроків говорили багато годин – спочатку по домашньому телефону, потім по мобільному. Мені здавалося, що ближче нікого немає. Я навіть була трохи закохана: зараз розумію, що він здавався мені братом, та тоді думала, що закохана як у хлопця.

Коли нам було років по десять, все змінилося. Він перестав спілкуватися зі мною у школі – мабуть, вирішив, що я некрасива. І ще зараз думаю, що тоді в його житті щось сталося, – він змінився, сильно змінився. Коли ми бачилися вживу, він просто мене ігнорував. Мені не вірили, що я з ним багато спілкуюся, питали, чому він морозиться. А коли я приходила додому, ми знову починали годинами говорити по телефону, і він розповідав все-все-все. Я навіть не питала, чому ми не спілкуємося вживу, – і так приблизно розуміла. І не могла обірвати це спілкування, бо людина була мені дорога. 

Років у чотирнадцять ми разом з ним і його братом тусили разом у його квартирі. І залишилися в кімнаті удвох, і друг почав мене лапати, лізти до мене. Я не пручалася, бо була закохана, і при цьому мені було жахливо. І страшно – у нього очі горіли якимось диким полум’ям. У нас нічого не було, він просто торкався мене, тільки дуже грубо. Потім на якийсь час перестав спілкуватися взагалі, не відповідав, не телефонував. Його брат сказав: «Ти і сама все розумієш». А я не розуміла.

Зустрілися ми знову вживу роки за два-три, він спеціально приїхав до мене. Вибачився і сказав, що ставився до мене несправедливо. Ми знову були вдвох у квартирі. Курили травку і трохи випили. А до цього – кілька годин лежали на канапі і просто говорили, як і раніше, про все-все. І це була одна з найкращих розмов за все життя. 

А потім стався секс. Грубо кажучи, він мене зґвалтував. І після цього видалив мене з друзів, сказав, що я тварюка. І ми перестали спілкуватись остаточно. 

Думки про це я завжди задвигала назад, а коли нещодавно почала говорити, розридалася і зрозуміла, як на мене це сильно вплинуло і подіяло. Я про це згадую все частіше, спливають все нові деталі, які мене лякають, від яких прямо трусить. Мені починає здаватися, що він усе так спланував: знав, коли я буду зовсім сама і ніхто не зможе мене захистити. І при цьому я все ще трохи його люблю – мабуть, це стокгольмський синдром. Я не можу просто так зненавидіти людину, яка була мені настільки близька.

І так у 18 років я півроку просто просиділа вдома і нікуди не виходила. У той час я теж пару разів спробувала ДОБ. 

Незабаром я поїхала жити до хлопця, з яким познайомилися в соцмережі і в якого закохалася ще до того, як ми вперше зустрілися вживу. І виявилося, що він жорсткий травокур. Але, коли ми спілкувалися, він вже пробував кинути, курив менше. І коли я приїхала, ми перші місяці два зовсім нічого не вживали, було просто ох*єнно, кохання, щастя і все таке.

Проблема була тільки в тому, що ми півтора року жили з його батьками. Його мама стала постійно на нас п*здіти, від цього було депресивно, і він повернувся до травки. Я теж покурила з ним, і мене нарешті накурило – до цього я пробувала один раз років у 16, і мені зовсім нічого не було. Цього разу не могла навіть стояти, мене розмазало, хотілося просто лежати, заплющити очі та ловити якісь образи.

Потім ми стали курити щодня. А ще юзати єшки (екстазі, – прим.ред.) та фен (амфетамін, – прим.ред.). Це був найгірший період, холод, зима, тривало все це місяці чотири. У нас дуже сильно зіпсувалися стосунки – майже до розриву, можна сказати. Ми забули все, що думали одне про одного до цього. Жити зовсім не хотілося. 

Одного разу на відходах від амфетаміну наступного дня було таке, що я просто вирішила, – я сьогодні помру. Не так, як до цього, що я там різала вени, х*йня оця емарська. Я реально, по-справжньому, п*здець як захотіла цього. Все, більше не було сил терпіти, хочу це все закінчити. Хлопець мене заспокоїв тоді, ми навіть подивилися якийсь фільм, «Адмірала», по-моєму. Але це був дуже жорсткий стан. Я зазвичай контролюю свої такі рефлексії типу погано, але треба терпіти, а в той день терпіти не могла.

Після фену взагалі фізично гірше, ніж від будь-чого іншого. Ти на ранок встаєш (якщо взагалі спав) – і просто таке відчуття, що в тебе рак усіх органів. Не знаю, як по-іншому сказати. Болить усе, важко дихати, ти блідий, обкусані губи. Їсти нічого не хочеться взагалі, поки юзаєш. 

Ті, хто постійно висить на фені, – в них кришаться зуби, шкіра стає максимально поганою. Та загалом вони найчастіше просто ловлять передоз. Або, наприклад, їдуть на машині на всю швидкість.

Та фен – не сильно моя тема, я мало юзала. А на травці висіла довго. І всюди написано, що травка норм. Мені постійно знайомий, який щодня курить, кидає х*йню, нібито вчені довели, що травка корисна для мозку. Він бачив себе взагалі? 

Мені здається, що після травки з мозком взагалі відбувається щось не те. 

Найгірше для мене у відходах від травки – те, що ти не можеш слухати музику, чуєш її як жахливий набір звуків. Хоча, мабуть, ще гірше те, як псуються стосунки. Всюда написано, що від травки мінімальна шкода порівняно з усім іншим, що вона ніби заспокоює. А про те, що псуються стосунки з людиною, з якою ти куриш, що ви перестаєте одне одного розуміти, у тебе немає емпатії, бажання з кимось спілкуватися і контактувати з усім світом, не пишуть. А тобі хочеться просто залипати в ігри і курити. Так можна і все життя прожити.

Через мій ПТСР від травки стає тільки гірше: ті думки, які мене тривожать, посилюються та повертаються до мене. Зникало лібідо, нічого не хотілося від життя. Під травкою дуже змінюються люди: я бачу тих, кого знала до вживання, і це справді зовсім не ті особистості. І моя особистість теж змінюється у той бік, який мені не подобається.

Ми з хлопцем після того жахливого періоду сварок поїхали до іншої країни і жили там трохи, то 3-4 місяці не курили. Якщо ти довго куриш, кидати ну дуже важко. Кажуть, що ТГК повністю виводиться з організму за чотири тижні. Думаю, це брехня. Бо я лише після кількох місяців відчула, що мені стало краще.

Коли я перетрималася без травки, мені врешті-решт стало класно, і я була рішуче налаштована кинути. Хлопець повернувся трохи раніше від мене. Потім і я повертаюся, а він знову курить, бо йому тут дуже погано. І пам’ятаю, як ми йшли гуляти кудись і він взяв травку з собою покурити. Я просила цього не робити, вмовляла, а потім прямо сказала: «Якщо любиш мене, не кури». А він подивився мені прямо в очі й затягнувся. Я не мала слів. Потім він схаменувся, почав вибачатися і казати, що навіть не розумів, що робить. Та я його зрозуміла – і те, чому саме в той момент він так вчинив.

Мій хлопець каже, що амфетамін найдовше виводиться з організму та найбільше впливає на психіку, але я б так не сказала. Я б сказала, що травка набагато жорсткіше, якщо вживати її постійно. От на травці я сиділа роки три.

Наслідки травки – повна ізоляція. У тебе зникає потреба в спілкуванні. Я не знаю, як це працює, та тобі не треба більше нікого. Можна цілий день дивитися відосики, слухати музику – і буде за*бісь. І тобі не треба ні з ким говорити, немає такої потреби ні-ко-ли. А коли хтось намагається з тобою заговорити, тобі некомфортно, ти підбираєш слова, думки плутаються, ти не відчуваєш емпатії. Нічого не можеш.

Про оточення – не думаю, що саме воно на мене впливає, я зараз майже ні з ким і не спілкуюся. Так, у всіх, напевно, є друзі, в яких можна швидко щось дістати. І в мене є. Та впливає не це. У мене в оточенні насправді є, можливо, тільки одна дівчинка, якій 25 і яка нічого не вживала такого, тільки кілька разів пробувала травку. Всі інші щось вживали. 

Коли ти не вживаєш, ти не можеш розпізнати, чи вживає щось інша людина. Тобто можеш не знати, що третина твого оточення – наркозалежні. А коли ти в цій темі, ти просто знаєш, що всі навколо юзають.

У мого друга це, наприклад, через оточення. Його підсадив друг років у 12-13, він тоді спробував травку.

Я пробувала екстазі, травку, амфетамін, кокаїн, ЛСД, ДОБ, НБОМ. Ми з хлопцем плануємо, коли нам буде років по 40, чи, якщо в когось буде невиліковна хвороба, спробуємо героїн. А якщо я плануватиму пожити, такого юзати не буду.

Люди пробують, бо в нас немає культури говорити про психічні захворювання. У багатьох ці захворювання є, і вони про них навіть не підозрюють. І люди намагаються впоратися зі своїм болем, і, звісно, коли хтось запропонує їм те, від чого може стати принаймні трохи легше, вони одразу погодяться. Якщо була б нормальна альтернатива, медицина, наркоманів не було б зовсім. 

У нас люди наркозалежним не хочуть допомагати, вважають їх дияволами, не розуміють, що їм дуже потрібна допомога.

Точно не варто вживати людям, у яких і так слабка психіка, людям, які хочуть суїциднутися. Їм однозначно краще звернутися до спеціаліста. Мені, наприклад, травка все погіршила, зробила моє мислення шизофренічним.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Історія людини, яка пережила шкільний булінг

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: