Cпецпроекти

Як живеться у Чилі в умовах пандемії коронавірусу – історія українки


Станом на 23 березня у Чилі зафіксовано 746 підтверджених випадків інфікування коронавірусом, з них 1 випадок летальний, 8 людей одужали.

Сьогодні ми поспілкувалися з Дарією Черкашиною, яка ось уже кілька місяців самостійно подорожує по Чілі,  та розпитали про настрої чилійців, та ситуацію в країні в умовах пандемії COVID-19. 

На відміну від багатьох, я поки не пишу, що застрягла за кордоном. Моя подорож почалася 4 місяці тому, і я все ще планую продовжити мандрувати після відкриття кордонів. Паніка застала мене в Чилі, в туристичному регіоні Патагонія, майже на краю світу. Я намагалася перетнути кордон й потрапити в аргентинське місто Ушуая – справді край світу. Увечері на автостанції була інформація, що Аргентина не пускає тільки туристів, які перебували у своїх країнах останні 14 днів, тобто прилетіли нещодавно. Мені нічого не загрожувало, але прямо в автобусі повідомили, що зранку, поки ми рухалися до кордону, Аргентина його закрила для всіх. Мене висадили в невеличкому містечку неподалік. На щастя, там був аеропорт.

На всьому континенті Південної Америки Чилі поки здається єдиним острівцем спокою та свободи, що дуже дратує чилійців. Вони переконані, що влада має вживати більш жорсткі заходи.

У сусідній Перу, наприклад, зараз інші мої друзі-мандрівники мені заздрять. Там туристи ізольовані у своїх апартаментах, для пересування навіть у власному авто потрібно взяти спецдозвіл, а за вихід з квартири можуть заарештувати. Країна не впускає літаки навіть для евакуації іноземців, а ми в Чилі все ще спокійно пересуваємося по країні та містах. Тож 19 березня я екстрено придбала квиток на літак у Сантьяго, подумала, що краще застрягнути та перечекати кризу в столиці. У звичайних умовах, навіть у туристичний сезон цей квиток коштує 30 доларів, мені він дістався за 100, вже ввечері того ж дня коштував 160, а на ранок їх зовсім не було. Чимало туристів намагається (й доволі успішно) повернутися додому. Мої французькі друзі-мандрівники, наприклад, взяли квитки на спецрейс, якій ЕйрФранс організувала на прохання уряду Франції. Такого рейсу не існує, тож спеціально для них зараз є прямий (!) переліт «Сантьяго–Париж» тривалістю 14 годин. Далі на них чекає пригода, як з Парижа роз’їхатися по своїх містах. Гроші за квиток їм обіцяли повернути.

 У Сантьяго черги в супермаркеті, але не через паніку, а тому що намагаються зберігати приміщення відносно пустими: черг на касах немає, люди чекають на вулиці на відстані 2 метри одне від одного. Незважаючи на те, що країна досі не оголосила карантин, люди самоізолювалися, в шумній столиці в розпал туристичного сезону на вулиці пусто, тільки інколи проїжджають авто. Досі відкриті деякі пекарні та кав’ярні, працюють не тільки великі супермаркети, а й маленькі магазини. Там я й намагаюся купувати продукти, тому що немає черг. На полицях є абсолютно все, під вечір пусті тільки відділи з крупами, а туалетний папір, який раніше коштував 4 000 песо за пак (зі слів моїх місцевих друзів) зараз продають за 7 000 песо. Як і всюди, маски та антисептики дістати складно, практично неможливо. Тож нам залишається мити руки та тримати дистанцію, а краще не виходити. 

Мені пощастило, мене взяла до себе весела молода компанія, яка орендує будинок на 5 людей. Місяць тому я зупинялася в них, знайшовши їх через сервіс для веломандрівників wormshowers.org, де велосипедисти з усього світу хостять одне одного безкоштовно. Тож коли я звернулася за допомогою вдруге, мені знову не відмовили. Ми також самоізольовані, граємо в ігри, готуємо їсти, спимо після обіду в саду. Набагато простіше бути на карантині, коли це великий будинок. Сьогодні з двома дівчатами будемо проводити йога-класи на траві, чоловіки відмовилися на користь онлайн-ігор.

У неділю було введено комендантську годину з 22:00 до 5 ранку. Оскільки ми самоізольовані, то складно сказати, чи є паніка, але, здається, все спокійно. Я все ще не планую евакуюватися додому й намагаюся знайти місце, де я зможу осісти та перечекати кризу, можливо, дочекатися відкриття сусідніх країн, у які я збиралася, – Болівії, Перу та Колумбії. Якщо на нас чекає справжній апокаліпсис, буду думати, як повернутися додому. Зберігаю спокій та позитив, не боюся підхопити вірус, тому що не в групі ризику, але боюся його передати. Найбільше переймаюся тим, у якому світі ми будемо жити після кризи, особливо – наша молода та поки не така сильна країна. Відчуваю, що, можливо, скоро буду потрібна вдома, але зараз дуже хочеться продовжити свою мандрівку до себе. 

P.S. Любий читачу, ми хочемо познайомитися з тобою ближче. Можеш, будь ласка, відповісти на кілька запитань? А ще там знайдеш інфо, як долучитися до секретного клубу з подарунками від наших партнерів ;) Let’s talk!

 

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: