Чи існує вічне кохання? (пояснюємо за наукою)
Попри поширення ідеї вільних стосунків та збільшення людей, які зізнаються собі та партнеру/-ці у власній поліаморності, залишається ще безліч мрійників з думками про вічне кохання і смерть в один день. Прихильники та прихильниці моногамії та вірности – зізнайтеся, хіба ви не мріяли про почуття як в Еда та Норми з «Твін Піксу» – палкі і водночас довірливі стосунки на все життя? Звісно, не без труднощів, та хіба це важливо, коли є таке сильне кохання?
Ми всією редакцією також тримали кулачки за Еда і Норму, іноді навіть заздрили їм (по-білому), а паралельно з переглядом усіх трьох сезонів «Твін Піксу» з’ясовували, чи існує в реальному житті вічне кохання. Філософські суперечки на деякий час полишаємо, хоча й палко їх любимо – все ж краще звернутися до науки.
Отже, що відбувається з людиною, коли вона закохується, як змінюються почуття протягом тривалих стосунків і чи можлива та сама любов на все життя?
Закоханість чи кохання?
Те, що оспівується в маскульті як справжнє кохання – пристрасть, бажання постійно бути поруч, думки лише про одну людину, – на практиці виявляється закоханістю.
На перших етапах закоханости людина максимально романтизує того/ту, в кого закохалася. Усі, хто із цим стикався, впізнає це відчуття: у мого кохання немає недоліків, він/вона просто ідеальна людина. Страждання, коли ви розлучаєтеся навіть на кілька годин, емоційна залежність, жертовність, максимальний сексуальний потяг – це все ознаки закоханости.
Контролювати такі почуття важко, стримуватися та перемикатися з думок про об’єкт кохання здається взагалі неможливо.
Закоханість пов’язана з виділенням нейромедіатора дофаміна. Саме він змушує боротися за кохану людину, витрачаючи зусилля на налагодження стосунків. Крім того, підключається гормон стресу кортизол, гормон адреналін та нейромедіатор норадреналін.
З усією цією гримучою сумішшю доводиться жити: відчувати шалене серцебиття при зустрічі з коханою людиною і постійне бажання ледь не літати від щастя, якщо почуття взаємні. Є й побічні (і не такі приємні) ефекти: безсоння, втрата апетиту, підвищене потовиділення. Та хіба це настільки важливо, коли ти закоханий/-а по вуха?
Пізніше, коли стосунки переходять на новий етап, рівень кортизолу знижується, поступаючись місцем серотоніну та окситоцину. Після американських гірок закоханости організм переходить до іншого режиму: формування довготривалої прив’язаности, постійного відчуття захищености та максимальної духовної єдности. З цього і починається те саме справжнє кохання, яке триває роками й десятиліттями.
Кохання і секс
Якщо закохані не асексуали, на першому етапі стосунків сексуальне тяжіння одне до одного – максимальне. На статеве тяжіння впливає гормон тестостерон (у представників обох статей). Під час самого сексу виділяється вищезгаданий дофамін.
Згодом тяжіння і задоволення від сексу в моногамних стосунках знижується, що доводить опитування серед понад 38 тисяч осіб, які мають тривалі стосунки. Кількість тих, хто так само залишався задоволеним сексуальним життям, знизилася майже на третину. І це насправді абсолютно нормально – пристрасть, як у перший рік, поступово спадає, поступаючись іншим почуттям. До того ж свою роль грає спільний побут та багато інших чинників, які впливають на сексуальне бажання.
Не варто прикидати, коли з ваших стосунків зникне пристрасть – все не так песимістично, як може здатися. Третина опитаних, наприклад, заявили, що вони так само задоволені сексом з коханою людиною, як і раніше – при тому, що прожили разом більше трьох років. Тож жодних апелювань до Бегбедера (який у своїй найвідомішій книжці непогано так злукавив вже у назві) – просто насолоджуйтесь і не хвилюйтесь, якщо сексу у вас зараз не так багато, як кілька років тому. Головне – щоб обох все влаштовувало.
Чи можливе вічне кохання?
Усі невиправні романтики можуть радіти: пережити разом безліч щасливих та жахливих моментів, провести кілька десятків років пліч-о-пліч, не сказитися і продовжувати любити одне одного цілком можливо.
Водночас стан постійної закоханости, як у перший день, підтримувати вічно неможливо, сильні почуття, спорідненість, повага і те саме кохання (не плутати із закоханістю) справді буває не тільки в казках. І так, це почуття зберігається протягом усього життя.
Звісно, на одній пристрасті довго не поїздиш: сумісні зусилля є фундаментом того самого кохання на все життя. Готовність слухати іншу людину, шукати компроміси і піклуватися про неї – звучить набагато краще, ніж набридле «працювати над стосунками» і при цьому передає суть: якщо обоє в парі йдуть одне одному назустріч, скоріше за все, їхнє спільне життя буде довгим і щасливим. Від розчарувань у коханні та розриву навіть багаторічного шлюбу ніхто не застрахований, та принаймні варто розуміти, що омріяні вічні почуття справді існують.
